В івано-франківському видавництві «Фоліант» побачила світ книжка доктора історичних наук, професора Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Олега МАЛЯРЧУКА, старшого наукового співробітника Меморіального музею «Калуська в’язниця» Олега ВІДЛИВАНОГО та заслуженого вчителя України, учителя української мови та літератури Калуського ліцею №10 Ольги КЕЦМУР - «Калуська міська рада першого демократичного скликання: історія в документах». Це чи не перше в нашому краї, а можливо, і в Україні, видання, у котрому на строго документальній основі зафіксовано для прийдешніх поколінь діяльність Калуської міської ради першого демократичного скликання, депутатський корпус якої, як сказано в передмові, «широкомасштабними акціями пробуджував свідомість і національну гордість українців».
Мовою документів та письмовими свідченнями учасників Оксамитової революції 1989–1991 рр. закарбовано на скрижалях історії десятки, а то й сотні імен калушан, які наближали час національного та державницького відродження Прикарпаття, а заодно і всієї України. Десятки документів та статей із тогочасних регіональних періодичних видань, таких, зокрема, як «Зоря Прикарпаття» та «Дзвони Підгір’я», а також спогадів учасників тих далеких подій Є. Гірника, Р. Машковського, В. Івасюка та інших, дбайливо зібраних у цій книжці, дають її читачам правдиву картину боротьби калушан на зламі тисячоліть за відродження на цих теренах української державності.
У цьому контексті дозволю собі процитувати уривок зі спогадів одного з чільних калуських рухівців, депутата міської ради Євгена Гірника «Забута революція чи урок на майбутнє? (ми чесно йшли, у нас нема зерна неправди за собою...)» і «30 років віддаляє нас від подій 1990–1991 років, наслідком яких стало формальне проголошення незалежності України. Відбулася зміна поколінь, і для покоління, молодшого тридцяти, цей період є terra inkognita, бо воно його не переживало. Для більшості жителів актуальними є події Революції Гідності та російсько-українська війна. Воно й зрозуміло: ллється кров, тисячі вбитих і поранених, постійна тривога за майбутнє. На цьому фоні Оксамитова українська революція дев’яностих років двадцятого століття сприймається як щось дуже далеке, майже як Перша світова війна. Ця революція забута й засунута в архіви, її майже не вивчають у школі, про неї практично відсутні наукові дослідження, а шкода, бо забуте минуле багато в чому відгукується помилками української сучасності. Зрештою, без цього минулого і сучасного не було б…».
Саме заради нашого сьогодення, а також майбутнього наших дітей і внуків автор цих рядків у своїх публікаціях під рубрикою «Літопис незалежності» відроджує забуті імена й факти тридцятирічної давності та сподівається, що ця рубрика залишиться на шпальтах нашої «Галичини» і надалі. Що ж до наукових досліджень цього періоду нашої історії, то, як справедливо вважає Є. Гірник, вони «практично відсутні» і саме тому наукова розповідь О. Малярчука, О. Відливаного та О. Кецмур про калуський період Оксамитової революції є більш ніж на часі. До речі, О. Малярчук досліджує і діяльність одного з перших неформальних об’єднань на Прикарпатті кінця 80-х – початку 90-х років – Івано-Франківського культурно-наукового товариства «Рух».
Згадав у своїх спогадах Є. Гірник у цій книжці і своїх побратимів, які не побоялися у ті, скажемо прямо, непевні часи кинути виклик окупаційному комуно-московському тоталітарному режимові. Серед тих відчайдухів були перший демократично обраний калуський міський голова Роман Сушко, голова районної ради Василь Прокопів, які під акомпанемент музики з «Лебединого озера», візитівки московських гекачепістів, що лунала із московських телеканалів, провели нараду працівників органів місцевої влади, на якому прийняли звернення до жителів Калущини про те, що «калуська міська та районна влада ГКЧП не визнають і підкоряються лише українському урядові…».
Своєю чергою, депутат Калуської міської ради першого демократичного скликання Василь Івасюк у своїх спогадах, які теж увійшли до цієї книжки, розповідає, як члени калуського неформального товариства «Відродження» організували не одне віче проти нового закону про мови в Українській РСР.
Вартими уваги є і спогади депутатки Калуської районної ради III та Калуської міської ради V та VI демократичних скликань, голови Калуського міськрайонного об’єднання «Просвіта» Лесі Курилович про відкриття на день «Листопадового зриву» 1990-го у передмісті Калуша Підгірках символічної стрілецької могили. У цих спогадах вона поіменно згадує тих, хто спричинився до цього патріотичного дійства: єпископа УГКЦ Павла Василика, який освятив на цій стрілецькій могилі хресне знамено, символічно виготовлене під березовий хрест з терновим вінком, а також місцевих парохів о. Михайла Бігуна, о. Петра Хімія та інших, які відроджували знищені ворогами наші святині, повертаючи українцям історичну пам’ять.
Завершує розділ «Спогади» розповідь депутатки Калуської міської ради V демократичного скликання Оксани Тихої про свого батька депутата Калуської міської ради першого демократичного скликання, в’язня тюрем Станіславова, Львова, Москви та воркутинських концтаборів ГУЛАГу Йосипа Мельника, який разом із захисником довкілля Калущини Романом Захарією створив екологічну організацію «За виживання», що контролювала на теренах району діяльність держлісгоспів, приватних лісокористувачів, мисливських господарств, а також хімічних та енергетичних виробництв ЗАТ «Лукор», ТОВ «Карпатнафтохім», ВАТ «Оріана», Калуської ТЕЦ тощо. Не оминула увагою О. Тиха й політичну діяльність батька, який був зверхником місцевої громадсько-політичної організації ОУН, висвітлював на сторінках нашої «Галичини» визвольну боротьбу ОУН–УПА, зустрічався з донькою президента УГВР Кирила Осьмака Наталею Осьмак, яка надавала йому матеріали про діяльність свого батька, а він їх оприлюднював у ЗМІ.
Цінність документів та матеріалів, присвячених 30-річчю обрання депутатського корпусу Калуської міської ради першого демократичного скликання, зібраних та систематизованих О. Малярчуком, О. Відливаним та О. Кецмур, полягає ще й у тому, що у них доволі повно висвітлено діяльність журналістів місцевих періодичних видань під час Оксамитової революції. Зокрема газет «Зоря Прикарпаття» та «Дзвони Підгір’я» – в останній було оприлюднено датовану 12 жовтня 1990-го знакову статтю депутата Верховної Ради УРСР академіка Голубця «Туга за розстрілами», у якій той розмірковує про природу совєтського тоталітаризму тощо.
Насамкінець не можу не повернутися до нашої, за влучним висловом Є. Гірника, «забутої революції». Упевнений, що О. Малярчук та співавтори згаданої книжки роблять усе, аби ця революція перестала бути забутою. Нехай Всевишній їм у цьому допомагає.
