Що передбачає Закон «Про медіа», який 31 березня набере чинності, які його переваги й недоліки, чого чекати українським ЗМІ, чи справді його чинна редакція запускає впровадження інструментів цензури та надає можливості втручання держави в діяльність медіа і про шлях виходу зі ситуації, що склалася, ексклюзивно розповіла для газети «Галичина» перший секретар Національної спілки журналістів України Ліна КУЩ.

– Пані Ліно, поза сумнівом, що Україна потребує осучаснення медійного законодавства, і нарешті маємо Закон «Про медіа». Що передбачає цей документ, які його переваги і недоліки та чого чекати українським ЗМІ?

– Тривалий час Україна йшла до того, щоб імплементувати Євродирективу про аудіовізуальні сервіси. І такий законопроєкт почали розробляти майже 10 років тому. Національна спілка журналістів України від самого початку підтримувала втілення в життя Євродирективи і ще 2018-го ухвалила звернення правління і секретаріату, щоб цей законопроєкт було прийнято якомога швидше.

Але згодом, 2019 р., цей законопроєкт трансформували, з’явилася робоча група, яка розширила перелік тих медіа, які підпадають під регулювання закону. У результаті в цей законопроєкт включили всі медіа: не лише телебачення й радіо, а й друковану пресу, онлайн-медіа, платформи спільного доступу, інтернет-провайдерів тощо.

Закон про медіа встановлює нові правила роботи на цьому ринку. З одного боку, він справді імплементує Євродирективу про аудіовізуальні послуги, яка передбачає незалежність самих медіа від влади, від великого бізнесу, визначає засади їхньої діяльності, їх відповідальність і принципи регулювання. З іншого боку, за такими самими принципами регулюватимуть й інші медіа.

Це означає, що Національна рада з питань телебачення і радіомовлення стає національним регулятором для всіх медіа, у тому числі для друкованих і онлайн-медіа. Також Нацрада отримає право звертатися до пошукових систем (наприклад, до гугла), до соціальних мереж (наприклад, до фейсбуку), апелюючи про видалення якогось контенту тощо. Тобто відтепер цей закон встановлює правила роботи для всіх гравців інформаційного ринку.

Крім цього, закон унормовує роботу українських медіа в умовах російської агресії, що, звісно, є його позитивом. Встановлені обмеження оприлюднено, вони доведені до відома всіх, хто створює контент, і ці обмеження, даруйте за тавтологію, обмежені воєнним часом.

Оскільки впроваджено директиву про аудіовізуальні сервіси, яка була одним із зобов’язань України як кандидатки на вступ до ЄС, то це також є перевагою. Більша частина тексту цього закону присвячена саме регулюванню аудіовізуальних медіа. Це два позитивні моменти закону про медіа, на які НСЖУ звертає увагу.

– В одному зі своїх інтерв’ю Ви звернули увагу, що закон про медіа в чинній редакції запускає впровадження інструментів цензури та надає широкі можливості втручання держави в діяльність медіа. Тож виникають сумніви, чи зміцнить він свободу слова…

– Попри позитиви закону, лише 10 відсотків його тексту, за нашим аналізом, присвячені імплементації Євродирективи. Решта – 90 відсотків – це те, чого від України не вимагали. То, власне, ініціатива української влади і розробників цього закону – встановити саме такі норми і правила, наприклад, розширити державне регулювання на друковані та онлайн-медіа. І в цьому НСЖУ вбачає загрозу для свободи слова і для вільного функціонування ринку медіа.

– У чому саме полягає така загроза?

– Найперше, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення стає єдиним і головним регулятором усіх медіа в Україні. При цьому виникають питання щодо незалежності самої Нацради, що відповідно до закону складається з 8 членів, з яких чотирьох призначає Президент, а чотирьох – Верховна Рада, де на сьогодні маємо президентську більшість. Отже, Національна рада є політично залежною, і є ризики прийняття нею політично вмотивованих рішень. Друга загроза полягає в тому, що закон передбачає застосування санкцій до медіа: від приписів, штрафів і до повного припинення діяльності. При цьому санкції однакові як для великих, так і малих медіа. І такі санкції можуть стати вбивчими для невеличких редакцій, яким доведеться, наприклад, сплатити штраф, співрозмірний із обсягом витрат на зарплату працівників на місяць чи навіть на більший період.

Також обов’язкова державна реєстрація друкованих ЗМІ – це не європейська практика, у європейських країнах немає вимог, щоб друковані медіа регулював державний регулятор, як це запроваджують в Україні. У світі друковані медіа діють, зазвичай, у складі видавництв або видавничих груп. Вони працюють саме в полі бізнесу. А Україна пішла шляхом посилення регуляції сфери, яка не підпорядковується національному регулятору в розвинених країнах. Те саме стосується онлайн-медіа, оскільки практики їх регулювання з боку держави в демократичному світі дуже-дуже мало. Ця новація за умови політичної залежності Національної ради чи несприятливого бізнес-клімату може призвести також до викривлень у цій частині.

Закон також є недоопрацьованим, містить невизначеності і протиріччя одних положень з іншими. Думаю, що тут нас очікує багато сюрпризів і питань без відповідей. Зрештою, сам закон суперечить загальному напряму, який взяла Україна на спрощення відносин між підприємцями і державою, громадянами і державою… А газети, онлайн-медіа, телебачення, радіо – це також бізнес. Виконання вимог цього закону вимагає від медіа додаткових людських і фінансових ресурсів та зайвих витрат часу на адміністрування.

Представники регіональних медіа уже говорять про те, що як будуть так закручувати гайки, то краще припиняти діяльність. Тому ми бачимо ризик, що багато невеликих медіа можуть просто закритися, або перейти в інший формат, – наприклад, телеграм-каналу.

– Що може стати підставою для застосування санкцій проти ЗМІ?

– У законі містяться три рівні санкцій: припис, штраф і припинення діяльності медіа. Крім того, має значення, чи зареєстроване медіа, до якого застосовуються санкції. Зареєстровані можуть отримати штраф за п’ять незначних порушень протягом місяця, а незареєстровані – після третього порушення. Незначними порушеннями вважаються, приміром, ненадання інформації на запит Нацради, відсутність вихідних даних на сайті, немаркована або неналежно маркована реклама. Пʼять таких порушень – і на зареєстроване медіа можуть накласти штраф. Це небезпечна схема, за якою з незручною редакцією можна розправитися шляхом масованих скарг до Нацради.

Грубими порушеннями, за які можуть припинити діяльність медіа, вважають поширення інформації про російську агресію як про громадянський конфлікт, заперечення такої агресії, демонстрацію нацистської або комуністичної символіки тощо. Крім того, грубим порушенням буде подання недостовірних даних до Нацради.

Загалом перелік підстав досить широкий, так само, як і поле для тлумачення тих чи інших порушень (наприклад, тлумачення поняття «дискримінація»).

– З огляду на ризики і дискусійні питання чинної редакції закону про медіа, яким бачите шлях виходу зі ситуації, що склалася?

– Передовсім, Верховна Рада має припинити дію тих статей закону, які регулюють діяльність друкованих і онлайнових медіа. Відтак розробникам закону разом із практикуючими журналістами і журналістськими організаціями треба розпочати роботу над окремими проєктами законів про друковані видання й онлайн-медіа.