В Івано-франківському кінотеатрі «Космос» відбувся допрем’єрний показ історичного трилеру «БожеВільні» за участі творчої команди фільму – режисера Дениса Тарасова та акторки Ірми Вітовської. Кіно переносить глядачів у 70-ті роки минулого століття і розповідає про каральну психіатрію радянської системи як інструмент боротьби з інакомислячими. Забігаючи наперед зауважу, що творцям стрічки вдалося створити надзвичайно сильне кіно, під час перегляду якого стає по-справжньому страшно, хоч за жанром – це не фільм жахів.

Д. Тарасов під час презентації стрічки в серці Прикарпаття наголосив, що «БожеВільні» – це важливе кіно для нашого суспільства, тож йому дуже хочеться, щоб якомога більше людей розуміли, яким злом була тоталітарна радянська система.

Своєю чергою, Ірма Вітовська зауважила, що це добрий жанровий історичний трилер, а також дуже вчасне й актуальне кіно. «Вихід картини на екрани збігся з тим, що країна-агресор, яка веде геноцидну війну проти нашого народу, ухвалює закон про каральну психіатрію і на законодавчому рівні повертає те, що існувало за тоталітарної радянської системи, – коментує акторка. – Фільм дуже вчасно з’явився. Це такий антидот для суспільства, яке ще хоче знайти щось хороше в добі радянщини. Отже, це одна з тем, яка свідчить нам про розуміння важливості не здаватись у війні, інакше те все відродиться знову. А вільному світові картина показує, хто саме злочинець і який він».

До національної прем’єри, призначеної на 31 жовтня, стрічка побувала на десяти міжнародних фестивалях і отримала чимало нагород на них. «Міжнародна аудиторія сприймає цей фільм на ура, і всі розуміють, що відбувається в кадрі, тому що, по суті, всі люди однакові, ми лише розмовляємо різними мовами», – наголошує режисер.

Зйомки «БожеВільних» завершили за рік до початку великої війни в Україні. Самі вони тривали близько півтора місяця, та значно довшою була підготовка до процесу. Зокрема, спочатку стрічку «зняли на папері», тобто намалювали кожний кадр, а тоді вже взялися за фільмування.

Знімали кіно у старому занедбаному корпусі психіатричної лікарні в центрі Києва, де відтворили декорацію медичного закладу 70-х. Д. Тарасов зауважив, що не прагнули відтворити вигляд психлікарні того часу скрупульозно точно, адже вона у стрічці – це не лише місце дії, а насамперед метафора жаху радянської тоталітарної системи. Тоді як усе інше «здебільшого збігається з історичними подіями», – стверджує режисер.

В основі сюжету історичної драми – історія волелюбного Андрія Довженка, якого радянська система покарала за те, що він поставив в ефірі радіо, на якому працював, іноземну музику. Його запроторили до психлікарні з вигаданим діагнозом «повільно плинна шизофренія». І тут перед ним постає вибір – співпрацювати з КДБ і повернутися до сім’ї чи розказати правду про закатованих дисидентів. Не складно здогадатися, який з варіантів він обрав.

Фільм засновано на реальних подіях. І його головний герой, якого зіграв талановитий Костянтин Темляк, – це збірний образ дисидентів. Хоча є у стрічці персонажі, котрі мають реальних прототипів. Цікаво, що до масових сцен, котрі відбувались у психлікарні, залучали справжніх душевнохворих. Це безперечно додало плюсів до більш реального сприйняття картинки. «Ми брали дозвіл на знімання у їхніх опікунів. Як з’ясувалось, у психлікарні є свій театр як засіб реабілітації. Наші актори були серед них і мали змогу спостерігати за ними, зокрема дивитись, як вони між собою спілкуються», – каже пан Денис.

Дія фільму відбувається 1977 року. Автори кіно дуже відповідально підійшли до створення відповідного історичного тла, навіть, здавалось би, у дрібницях. Зокрема, актори в кадрі курили сигарети тих часів, адже, як виявилося, в сучасних цигарок на світлі буде інший дим. Зняти історичне кіно, та ще й про каральну радянську психіатрію важко без консультувань із фахівцями. З цим у стрічки все гаразд. Зокрема, серед консультантів фільму був видатний лікар-психіатр, правозахисник, колишній дисидент та політв’язень Семен Глузман. Також автор сценарію Симор Гласенко, як зауважив режисер на прес-конференції, «поринув у світ минулого і перечитав дуже багато документальних свідчень». Як глядачка можу сказати, що творцям кіно вдалося точно і реалістично розкрити доволі непросту і трагічну тему.

Акторський склад «БожеВільних» – зірковий, впізнаваний і неймовірний. Зокрема, у фільмі зіграли Олег Штефанко, Остап Ступка, Анастасія Пустовіт, Сергій Калантай, Дмитро Олійник, Віктор Жданов, Наталія Бабенко, Андрій Мостренко, Павло Костіцин, Олег Стальчук та інші. Всі актори фільму – від головних до другорядних ролей – не просто грали в кадрі, а жили.

Серед тих із них, хто найбільше вразив чи запам’ятався, – Віталій Салій, котрий так добре перевтілився у санітара-садиста Козича, що глядачеві важко його не ненавидіти чи не відчувати огиди до його вчинків. Це дуже складний і яскравий негативний персонаж, якого Віталій зіграв надзвичайно майстерно і філігранно.

Не так давно я дивилася фільм «Смак свободи», де Костянтин Темляк зіграв романтичного закоханого юнака. У «БожеВільних» його роль інша і значно складніша. За словами режисера, щоби якомога краще вжитися в роль, актор декілька разів ночував у психлікарні. Думаю, це точно додало до його гри потрібних емоцій і рішень. Це однозначно одна з найяскравіших і найсильніших ролей у його фільмографії. І з огляду на те, що нині актор зі зброєю в руках захищає нашу землю, ще й надзвичайно цінна і важлива.

Ірма Вітовська зіграла дуже складного і цікавого персонажа – психіатриню Ірину Лахновську. Зробила це надзвичайно майстерно. На допрем’єрному показі в Івано-Франківську акторка зізналася, що це нова барва в її акторській біографії. «Я граю ту сутність, яка з Ірмою Григорівною, мабуть, була би по різних таборах. Людина – гвинтик системи, яка, власне, і створює каральну психіатрію, – каже акторка. – Мені було цікаво влізти в ідеологічно, світоглядно іншу форму, зрозуміти, чому вона так діє, що вплинуло і сформувало цю особистість, і погратися в те, що для мене неприйнятно. По суті, ми би стояли одна проти одної зі зброєю в руках».

Режисер стрічки зазначив, що кожен актор був режисером свого образу, а йому самому не подобається нав’язувати акторам, як вони мають діяти в кадрі, бо він не сприймає тоталітаризму на знімальному майданчику. Власне, пані Ірма сповна скористалася можливістю самій впливати на особистість своєї героїні і придумала для неї іншу біографію, ніж спочатку задумували творці фільму. Зокрема, зробила її старшою, з досвідом Другої світової війни… До речі, саме за цю роль вона здобула перемогу в номінації «краща акторка» на міжнародному кінофестивалі «Птах» у Великій Британії.

Денис Тарасов зазначив, що для нього це – кіно насамперед про жертовність і тих, хто готовий жертвувати своїм життям заради майбутнього. Це дуже сильно видно на екрані і прочитується між кадрами. І це та ниточка, яка, крім усього іншого, поєднує історичну стрічку про 70-ті із сьогоденням. Адже нині ми щодня бачимо і чуємо про таких людей: воїнів, медиків, волонтерів...

Мені дуже сильно запам’яталася фраза, якою зустрічають головного героя у психлікарні: «будемо робити з тебе зразкового радянського громадянина». І вони робили це всіма можливими нелюдськими методами, щоб знищити, навіть натяк на свободу думки і вчинків. Тож не дарма у назві стрічки великою літерою виділено слово «вільні». Адже вона саме про вільних людей, з якими боролася і яких вбивала радянська система. І це дуже гарно ілюструють слова головного героя про те, що свобода завжди була метою його бунту.

«БожеВільні» – це важке кіно, його дивитися не просто, іноді хочеться заплющити очі, щоби не бачити, що відбувається на екрані, або, навпаки, кинутися на окремих героїв з кулаками чи криками. Цьому сприяє натуралістичність усіх сцен. Практично одразу глядач забуває, що це просто кіно і занурюється в те, що показують на екрані. Але попри це, переконана, що це саме той фільм, який потрібно подивитися кожному дорослому українцю.

Для мене «БожеВільні» – яскравий приклад того, як можна взяти складну історичну тему і не спотворити її художнім відтворенням, а, навпаки, дуже зрозуміло й чітко донести до глядача. Це стрічка, якій без жодних сумнівів і вагань ставлю 10 із 10-ти з приміткою «сильне кіно, яке розкриває потворне обличчя тоталітарного зла і розвіює будь-яку ностальгію за радянським періодом».