Уже десять років в Івано-Франківську діє соціальний волонтерський проєкт «Лікар Свято», який дарує дивовижні емоції та психоемоційну розрядку дітям, що перебувають на стаціонарному лікуванні в Івано-Франківській обласній дитячій клінічній лікарні. Тисячі дітей стали його учасниками, і під час перебування в лікарні змогли відволіктися від хвороби чи просто усміхнутися, а окремі з них навіть надихнулися обрати професію психолога.

Магічний ефект сміху

Проєкт «Лікар Свято» заснували троє ентузіастів: доцентка кафедри клінічної та реабілітаційної психології Карпатського національного університету ім. В. Стефаника Мирослава Кулеша-Любінець, лікарка-педіатр Оксана Манюх та директорка благодійного фонду «Янголи поруч» Ореста Возняк. Вони опікувалися ним упродовж 2015–2016 рр., а згодом його одноосібною керівницею залишилася пані Мирослава. У рамках цієї ініціативи студенти факультету психології Карпатського національного університету ім. В. Стефаника в образах казкових героїв та мультиплікаційних персонажів відвідують маленьких пацієнтів дитячої лікарні і створюють для них магічну й радісну атмосферу свята та віри в диво. Так вони допомагають їм відволіктися від лікування й зарядитися позитивними емоціями. Це, безперечно, покращує настрій діток та їхніх рідних і позитивно впливає на реабілітацію та лікування маленьких пацієнтів.

Втім, за словами М. Кулеші-Любінець, мета проєкту – психологічний супровід і медичних працівників у стаціонарних відділеннях лікарні різними засобами, в тому числі й арт-терапії. Основними ж напрямами такої діяльності є сміхотерапія дітей, які перебувають на стаціонарному лікуванні, та їхніх опікунів, психологічна підтримка важкохворих, просвіта дітей та молоді з питань збереження психічного здоров’я, а також навчання волонтерів психологічних технік взаємодії та підтримки пацієнтів і медиків дитячих лікувальних закладів.

«Як викладачку дисциплін «Клінічна психологія», «Діяльність психолога в закладах охорони здоров’я», «Основи психосоматики» мене завжди цікавили проєкти про психологічний супровід у лікарні, – розповідає пані Мирослава. – Я почала вивчати світовий досвід і дізналася про лікарняну клоунаду, яку започаткував у США у 80-х роках минулого століття директор цирку «Велике яблуко» у Нью-Йорку Майкл Крістенсен. Він говорив: якщо хворі діти не можуть прийти до цирку, то він має прийти до них. Згодом лікарняна клоунада ставала чимраз популярнішою: з’явилися різні організації, як волонтерські так і професійні, а використання сміху та театральних вистав стало особливістю такого руху. Лікарняна клоунада й досі існує по всьому світу, зокрема, і в Україні. А в Івано-Франківській обласній дитячій клінічній лікарні цим займаємося ми».

До цього проєкту залучені студенти факультету психології Карпатського університету ім. В. Стефаника. За словами моєї співрозмовниці, перед тим, як іти до діток у лікувальний заклад, студенти проходять Школу волонтера.

«Це тренінгові заняття, де студенти дізнаються про міжособистісне спілкування з хворими дітками, їхніми батьками, опікунами та медперсоналом, – роз’яснює вона. – Важливо розуміти психологію хворої дитини, як правильно з нею комунікувати, на що звертати увагу залежно від відділення, в якому вона перебуває на лікуванні. Також на заняттях вони розвивають спостережливість, аби правильно визначити емоційний стан дитини. Адже навіть позитивна емоція може стати стресовою, якщо її забагато».

«Святкові лікарі» приходять до лікарні не з порожніми руками, адже крім позитивного настрою та веселих моментів, дарують маленьким пацієнтам повітряні кульки, клоунські носики та мотиваційні листівки з побажаннями. За роки функціонування проєкту це стало його візитівкою.

Друге дихання проєкту

Важливо зазначити, що саме цей проєкт виграв чотири малі міські гранти від «Urban Space 100» і «Теплого міста». Вони забезпечили йому сталість і тривалість упродовж десяти років. За словами М. Кулеші-Любінець, кількість походів до лікарні сильно скоротилася кілька років тому через пандемію COVID-19, проте сьогодні, у ювілейний рік, проєкт ніби отримав друге дихання.

«Ми вже маємо плани щодо щомісячних походів студентів. Торік найбільшим за 10 років став похід напередодні Дня святого Миколая: упродовж двох днів 26 волонтерів-психологів відвідали всі відділення обласної дитячої лікарні. Тоді ми подарували понад 200 кульок, понад 100 клоунських носиків і, найголовніше, принесли радість у лікарняні палати», – каже співрозмовниця.

Порахувати точну кількість дітей, які за роки існування проєкту «Лікар Свято» відчули, що таке сміхотерапія, практично нереально – їх дуже багато. Натомість відома точна кількість волонтерів, які творили це диво: їх було понад 150.

«Насправді, це багато, – констатує керівниця проєкту. – Є світова статистика: у волонтерстві залишається лише 10 відсотків учасників. Адже це непроста діяльність сама по собі, де ми працюємо з дітьми та дорослими в кризовому стані, а також здійснюємо профілактику емоційного вигорання медичних працівників. Тож не завжди студенти можуть довго займатися цією справою. Проте є ті, хто бере участь у проєкті впродовж багатьох років. І після завершення навчання в університеті ми, звісно, підтримуємо з ними зв’язок і тішимося їхнім успіхам».

Пані Мирослава наголошує, що участь у цьому проєкті є надзвичайно корисною для студентів-психологів.

«Це не лише про розвиток м’яких навичок, а й про професійні компетентності, – зазначає вона. – Емпатійність, толерантність і спостережливість є дуже важливими у нашій роботі. Далі – уміння вийти із зони комфорту. Нашим «Лікарям Свято» потрібно бути смішними, перевтілюватися в різних мультиплікаційних героїв, наприклад Пірата, Чарівниці, Карлсона, – і розіграти історію, щоб розсмішити дитину та завоювати її увагу. Крім того, основна діяльність психологів – це комунікація, адже саме через неї ми допомагаємо клієнтам. Налагодити контакт із людиною, яку бачиш уперше – хворою дитиною, підлітком чи їхніми батьками, розсмішити їх або хоча б переключити увагу з лікарняних буднів, вважаю однією з найважливіших професійних якостей, яку студенти здобувають, будучи волонтерами нашого проєкту».

Цінність єдиної усмішки

Звичайно, є чимало історій, які яскраво ілюструють чудодійну силу відвідин студентів хворих діток у лікарні, а також те, що це водночас і дуже дієва профорієнтація.

«Є історія, коли дитина часто хворіла й, відповідно, часто перебувала в обласній дитячій лікарні, тож до неї не раз приходили наші волонтери. Вони їй так сподобалися, що вона теж вирішила вступити на психологію, адже, по суті, ми показуємо цю професію в дії», – розповідає М. Кулеша-Любінець. І це, до речі, непоодинокий випадок.

А іноді, особливо коли йдеться про діток зі складними діагнозами, зокрема онкологічними, найціннішою стає навіть одна усмішка дитини.

«Ми заходимо в палату до маленьких пацієнтів навіть заради однієї усмішки, – констатує моя співрозмовниця. – Сміхотерапія – це природне заспокійливе: сміх піднімає імунітет, знижує тривогу. А спогади про відвідування «Лікарів Свято» залишаються в пам’яті діток і їхніх батьків надовго».

Пані Мирослава зізнається: те, що проєкт існує вже десять років, є наслідком її мрії його зберегти, а також зацікавленості в ньому студентів-психологів. Адже вони бачать у ньому чудову практику зі свого майбутнього фаху, а дехто – навіть власну місію подарувати дітям щирі емоції. Вона також зауважує, що сьогодні, через реалії війни, проєкт став ще актуальнішим і потрібнішим, тому його надзвичайно важливо продовжувати.

«У час війни потрібно шукати шляхи зниження тривоги та підвищення стресостійкості. Проєкти арт-терапевтичного спрямування чи інших напрямів психотерапії нині надзвичайно актуальні, особливо для дітей та підлітків, – коментує викладачка. – Крім хвороби та перебування в лікарні, вони переживають колективну травму війни, яка негативно позначається на їхньому психічному здоров’ї та добробуті. А сміхотерапія – це дієвий метод відновлення психічного здоров’я».