Про особливості, рецепти успіху та виклики громадської праці, цікаве хобі, що стало частиною роботи, розповіла в інтерв’ю керівниця Проєктно-освітнього центру «Агенти змін», доцентка кафедри фінансів економічного факультету Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Світлана КРОПЕЛЬНИЦЬКА, а також дала пораду активістам, які тільки розпочинають свій шлях, – робити своє і йти вперед.

– Пані Світлано, розкажіть про себе, свої хобі

– Я народилася і живу в Івано-Франківську, дуже люблю своє рідно місто і наш край. Мої батьки, яким я завдячую за дар життя і за всі ті людські якості, що вони мені прищепили, за можливості, які дали, – прості люди: мама, якої, на жаль, вже нема серед нас, працювала на заводі «Родон» (Позитрон), а згодом присвятила себе сім’ї, виховувала нас з молодшим братом і дуже допомагала мені з моїми дітьми та побутом; тато, хоча вже пенсіонер, але досі працює у ВПУ майстром виробничого навчання, має золоті руки і передає свої вміння з токарської справи молоді…

Моя сім’я – це своєрідна копія родини, в якій я виросла: чоловік, донька і син з різницею у 12 років. Родина, насправді, є центром мого всесвіту, хоча можливо мої близькі так і не думають.

У професійному зростанні я пройшла шлях від лаборанта кафедри фінансів, асистента, старшого викладача, доцента кафедри, майже 10 років була заступником завкафедрою фінансів на громадських засадах і секретарем Вченої ради економічного факультету Прикарпатського університету. Я є кандидатом економічних наук і закінчила докторантуру за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування». При цьому паралельно займалась проєктною діяльністю в ГО «Прикарпатський науково-аналітичний центр», згодом ввійшла до мережі фахівців і практиків з регіонального та місцевого розвитку РЕГІОНЕТ, а через три роки стала її регіональним координатором в Івано-Франківській області, працювала здебільшого на громадських засадах, але не шкодую, бо все знання, досвід, становлення як фахівця своєї справи – проєктного менеджменту. І вже 2018 року я стала керівником Проєктно-освітнього центру розвитку інновацій та інвестицій в регіоні, більш відомого як «Агенти змін» Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.

І це дуже взаємопов’язано із другою частиною запитання щодо хобі… Я б відповіла на нього так: частина моєї роботи, яка пов’язана з проєктами, – це і є одне з моїх хобі. Тому часто всі думають, що я зовсім не відпочиваю, бо всюди генерую проєктні ідеї, думаю про їхні можливості та втілення у життя!

А от друге хобі – це подорожі, і навіть відрядження для мене – це подорож, бо це все дає натхнення, енергію, можливість перезавантаження… Саме тоді і народжуються нові ідеї майбутніх успішних проєктів.

– Як Вас можна описати читачам одним реченням?

– Я б охарактеризувала себе як цілеспрямовану, самоорганізовану, відповідальну, творчу і креативну людину, оптимістично налаштовану робити все можливе, щоб змінити світ навколо себе на краще, бо люблю робити добро просто так, є щедрою, співчутливою до чужих проблем, водночас намагаюся поділитися своїми вміннями, навичками і досвідом, передаючи всім охочим таким чином не «рибу», а «вудку»…

– Чи вдається Вам як доцентові й водночас керівникові «Агентів змін» співпрацювати з громадськими активістами?

– Беззаперечно. Якраз моє оточення при поєднанні таких видів діяльності дозволяє постійно розширювати коло активних людей, насамперед молодих, цікавих, креативних, яким хочеться допомагати втілювати їхні ідеї.

Працюючи на викладацькій роботі вже 20 років, я завжди з приємністю помічала тих студентів, які прагнули більшого, ніж просто отримати «класичний» пакет знань, вмінь, навичок, що підтверджують при випуску їх відповідний освітній рівень, та залучати їх до складніших, цікавіших завдань.

Це давало свої результати в успішних публікаціях, наукових роботах, конкурсах, а з появою центру «Агенти змін», ідею створення якого плекала кілька років і, на щастя, за кошти секторальної бюджетної підтримки Євросоюзу та підтримки ректорату (особлива подяка ректору університету Ігорю Цепенді за те, що повірив в ідею, підтримував нас на всіх етапах її становлення і розвитку й далі це робить!) вдалось реалізувати, – для громадських активістів – і не лише з числа студентів чи персоналу вишу, відкрилися нові можливості через проєктний підхід.

– Коли й чому розпочали громадську діяльність? Що спонукало Вас до цього?

– Пригадую, що це було поступово, але цілеспрямовано й захопливо. Як кажуть у народі, навіть не зчулася, як мене захопила громадська діяльність. Нерозривно пов’язана з науковою роботою в університеті, вона від самого початку була дуже неординарною, але мені це імпонувало… Люблю виклики, якщо розумію, що результат буде мати прикладний характер, особливо в науці. Бо не можу змиритися з тим, щоб дослідження були заради досліджень і припадали потім порохом на полицях (це я про дисертації, зокрема). Наукові розробки мають приносити користь насамперед суспільству.

Тут я особливо завдячую своєму першому науковому керівникові, доктору економічних наук, професору, заслуженому діячу науки і техніки України Ірині Ткачук, яка спрямувала мене ще у 2002 році на цікаве, інноваційне, прикладне вивчення кластеризації економіки регіону й залучила до такої роботи як виконавця пілотного проєкту.

– Пам’ятаєте, який проєкт був першим?

– Звичайно, бо саме він занурив мене як у громадську діяльність, так і у світ проєктного менеджменту одночасно. Це й був пілотний проєкт зі створення кластеру народних художніх промислів «Сузір’я» – «Ліжникарство та інші народні художні промисли на Прикарпатті», який реалізовували на Косівщині…

Але першим і успішним з погляду досвіду проєктного менеджера став проєкт, в результаті якого і народилась команда фахівців з управління проєктами – Проєктно-освітній центр «Агенти змін».

– Які виклики поставали перед Вами?

– Я була основним виконавцем у першому проєкті, який передбачав створення нової організаційної форми виробництва – кластера. В Україні це поняття з’явилося 1998 року, але й досі ця відома у світі форма організації бізнесу, що поєднує в собі конкуренцію і кооперацію, підвищує конкурентоспроможність усіх суб’єктів-учасників і регіонів загалом тощо, є не всім зрозумілою. Тільки 2020-го створена при платформі Industry4Ukraine робоча група практиків та науковців розробила проєкт «Національної програми кластерного розвитку до 2027 року».

Тож можете уявити, які перед нами – виконавцями проєкту – були виклики у ті роки, ще й з огляду на те, що й навчитися проєктного менеджменту, і переймати досвід такої діяльності в Україні, в області, на жаль, практично не було у кого. Допомагав зарубіжний досвід і самонавчання з паралельними практичними навиками, здобутими під час реалізації пілотного проєкту.

А от з «Агентами змін» – це нові виклики мого становлення як координатора проєкту, коли працюєш у режимі 24/7 і відповідаєш за все не на 100 відсотків, а на 300 чи навіть більше… Та коли працюєш уже менеджером проєкту, то найбільшим викликом і одночасно найбільшим успіхом є створити згуртовану команду людей – фахівців своєї сфери, яка буде йти не просто за тобою, а з тобою! Я щиро вдячна всім, хто не тільки повірив в успішність і результативність проєктної ідеї, а й пішов і йде пліч-о-пліч зі мною далі попри те, що проєктна фаза вже завершена!

Моє гасло, яке почула колись під час стажування у США за програмою SABIT на зустрічі у маленькому містечку Петоскі (штат Мічиган): «Коли ми всі працюємо разом, ми всі перемагаємо разом!». Воно якраз і засвідчує силу людського потенціалу, який об’єднується заради досягнення якоїсь конкретної мети.

– Соціологи стверджують, що наразі в Україні лише 3-5 відсотків її жителів є активними. Яка, на Ваш погляд, ситуація з цим в Івано-Франківській громаді?

– Як теоретик і практик одночасно, звичайно, опираюся на аналітику, цифри у своїх дослідженнях і в поточній роботі. Але чомусь інтуїтивно відчуваю, що насправді таких активних громадян більше, щонайменше відсотків 10. Чому так вважаю, бо знаю багатьох активних колег і просто знайомих, які роблять суспільно корисні справи, але не є публічними особами, точніше не афішують цю діяльність…

– Якими проєктами найбільше пишаєтеся? Які в них джерела фінансування і де Ви їх шукаєте?

– Найбільше, мабуть, пишаюся проєктами, які є спільними історіями успіху нашої молоді та громад регіону. Нашій команді дуже приємно бачити очі наших студентів, які випромінюють радість і гордість за те, що їхня ідея впроваджується у життя. А нам відрадно, що ми можемо з їхніми ідеями працювати спільно і надавати їм правильного обрамлення – як діамантам.

Зокрема це такі проєкти: «Створення кемпінгово-наметового містечка «БАЙКИ БОЙКА» в урочищі Бовкоти Витвицької ТГ», «Створення культурно-туристичного веломаршруту «Дикий шлях» на території Долинської та Вигодської територіальних громад», що переміг у першому конкурсі студентських туристичних стартапів Івано-Франківської обласної держадміністрації і якраз реалізується нині. Також це соціальні проєкти –переможці програми «Малі гранти Теплого Міста» – «Ігротерапія від Лікаря Свято» та «School of Mental Health» (http://agentyzmin.pnu.edu.ua/stories/).

Але найбільша моя гордість – усе таки «Створення проєктно-освітнього центру розвитку інновацій та інвестицій в регіоні», що фінансувало Міністерств розвитку громад і територій України за кошти секторальної бюджетної підтримки Євросоюзу й за підтримки Міносвіти і науки.

– Чим ще Ваша організація може бути корисною для інших?

– Нашою головною місією було створити консультаційно-проєктний центр в регіоні на базі потужного національного ВНЗ. Адже Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника – це сучасний конкурентоспроможний освітній та науково-дослідницький центр міжнародного рівня, потенціал якого впливає на розвиток регіону та формування людського капіталу. Тож нині спектр видів діяльності «Агентів змін» доволі широкий: консультації, тренінги з проєктного менеджменту, фінансової грамотності, соціального підприємництва, профілактики та подолання синдрому емоційного вигорання тощо; розробка проєктів різних типів, бізнес-планів тощо; експертна оцінка, фінансовий менеджмент, фаховий супровід проєктів від ідеї до успішної реалізації і звітності за ними.

– Що мотивує Вас займатися громадською діяльністю?

– Якщо коротко, то це ті результати, які залишаються від неї в моєму рідному університеті, місті, області та за їх межами. А ще іноді люблю зауважити, що моя місія як людини – залишити гідний слід на цій землі для майбутніх поколінь…

– Які основні цілі та плани на майбутнє?

– У професійному напрямі – вийти на новий експертний рівень з управління проєктами розвитку, а також мережувати «Агентів змін» у різних областях України і за її межами. Випрацювати спільну стратегію взаємодії з такими ж громадськими активістами, як ми. А ще – створити «Молоду генерацію Агентів змін»…і хочу сказати, що перші кроки для цього вже зроблено – подано концепцію проєкту до участі у відборі одного з відомих міжнародних грантових конкурсів.

– Що порадите активістам, які лише розпочинають свій шлях?

– Не бійтеся мріяти і втілювати свої мрії у життя! Навіть, якщо, на перший погляд, крім мрії, у вас нічого немає, – не біда! Завжди знайдуться люди, які підтримають вас у ваших починаннях; фахові знання і навики, якими поділяться з вами, якщо ви їх потребуватимете, а також кошти й інші ресурси, яких немає чи бракує… А насамкінець нагадаю слова Блаженнійшого Любомира Гузара : «…Своє робити і йти вперед».