Кандидатка економічних наук, доцентка Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, експертка з питань місцевого та регіонального розвитку, експертка проєкту USAID «Економічна підтримка східної України», засновниця громадського центру «Ділові ініціативи» Галина ВАСИЛЬЧЕНКО підкреслила, що разом з реформами змінюватимуться й люди, що найскладніше – зберегти колектив і утримати громадську організацію після закінчення грантового проєкту, а також порадила активістам мати світлі думки і віру в суспільну справу, щиро працювати для своєї громади і країни, не прагнути формального лідерства та постійно вчитися.

– Пані Галино, розкажіть про себе, свої зацікавлення.

– Скільки себе пам’ятаю – захоплювалась економікою та теорією управління… Мабуть це родинне. Батько прищепив любов до економіки фірми, міста, регіону, країни. Ще в радянські часи обговорювали з ним різні економічні системи і шукали «рецепти» управління для України. Це не просто професія чи спосіб заробляння коштів. Це зміст життя, це коли шукаєш істину, навіть попри те, що вона може не відповідати політичним вигодам.

Я завжди прагнула бути високим професіоналом в тому, що роблю. І це, здається, мені вдалось. Я багато читала професійної літератури, багато вчилася, не боялася братися за щось нове. Особливо цікаво було 1990-тими. Коли змінилась суспільно економічна система, треба було вивчати теорію ринку, зрозуміти, як працюють закони, відчути це на практиці і навчити це розуміти інших. Я пропрацювала довго в ІФНТУНГ, те, що я викладала студентам, завжди було підкріплено власною практикою. Мабуть, тому я консультант, експерт, науковець, викладач, тренер-науковець. Мені подобаються зміни, якщо вони спрямовані на розвиток. Але до них треба бути готовим. Світ переходить до економічної системи управління, яка має відповідати 6-му технологічному устрою. Виникають нові форми конкуренції, які мають поєднуватись з економікою спільного використання (шеринговою економікою), циркулярною економікою, тощо.

– Коли розпочали свою громадську діяльність? Що спонукало Вас до цього?

– Це якось було поступово. Про ринок, бізнес, маркетинг, суспільний продукт та громадянське суспільство, про розвиток, підприємництво я знала давно. В 1992 році, коли ще не було закону про організаційно правовий статус підприємств, я вже допомагала готувати статути для малих підприємств, писати бізнес плани, вчила прогнозувати фінансові потоки тощо.

Це стало простіше робити, коли в 1999 році ми зареєстрували громадський центр «Ділові ініціативи» і почали вигравати проєкти – «Центр підтримки жіночого бізнесу», «Гаряча лінія для підприємців», «Демократичні ініціативи для молоді» та багато інших. Було багато планів, мрій, впевненості та бажання швидше впроваджувати ринок, допомагати розвивати бізнес, передавати знання та навички тим, хто готовий адаптуватись до нових викликів. У нас була хороша команда однодумців, ядро якої збереглось і сьогодні. Ми разом вчились і далі це робимо. Кожен із нас є сьогодні вже самостійним експертом з тих чи інших питань.

– Пам’ятаєте, який проєкт був першим?

– Так, звичайно. Це було в 1996 році. Я пройшла конкурс, і мене запросили працювати бізнес-консультантом в українсько-канадському бізнес-центрі. Тоді це був чи не найбільший проєкт на всю Україну – SBEDIF (Small Business and Economic Development of Ivano-Frankivsk, CIDA). Через кілька років почула по радіо оголошення про грантовий конкурс Фонду Євразія на найкращий проєкт з підтримки та розвитку бізнесу. Я вирішила спробувати і підготувати проєкт про створення мережі бізнес-центрів в Івано-Франківській області. Написала і виграла. Цей успіх надихнув мене на інші грантові проєкти. Так все і почалось, а, точніше, продовжилось, але вже у громадському центрі «Ділові ініціативи».

– Які виклики поставали на Вашому шляху?

– Найскладніше було зберегти людей і утримати організацію після закінчення грантового проєкту. Грантові проєкти мають початок і кінець, кошти закінчуються після завершення проєкту. Щоб якісно виконувати роботу, досягати запланованих результатів, треба мати команду, професійних і відданих людей, які готові розвиватись і працювати навіть іноді без зарплати. Громадським організаціям, які займаються суспільним продуктом, не просто мати кошти, вони їх не заробляють, як бізнес структури. А потрапляти в залежність від політичних партій ми не хотіли. Українське суспільство ще надто слабке, щоб фінансувати суспільні послуги.

– Соціологи стверджують, що наразі в Україні лише 3-5 відсотків жителів є активними. Яка ситуація у вашій громаді?

– Мені важко судити про відсотки, але я впевнена, що ситуація дуже змінилась у кращий бік, порівняно з початком 1990-х. Особливо відчутні зміни настали з початком реформи децентралізації. Поява об’єднаних громад, як суб’єктів управління, з новими повноваженнями та можливостями, з бюджетом, що формується на принципах дохідності та механізмів залучення громад до процесів управління місцевим розвитком, істотно спонукатимуть до зростання активності. Я вірю, що просто потрібен час. Разом з реформами змінюватимуться й люди. Водночас треба пам’ятати, що не може все населення бути активним. Японці вважають, що лише сім відсотків громадян за своєю природою є активними, тому розвинуті суспільства стимулюють це зростання, у тому числі шляхом спонукання до участі у громадських організаціях.

– Якими проєктами найбільше пишаєтеся? Які у них джерела фінансування і де Ви його шукаєте?

– Пам’ятаються найбільш яскраві. Всіх не пригадую, їх було багато. Але я добре пам’ятаю результати наших проєктів, які ми робили завдяки грантовій підтримці. Це випускники наших бізнес-курсів та бізнес-школи, які розпочали свій бізнес, це безробітні які стали самозайнятими, це бізнес, який отримав поштовх для розвитку, це налагоджені бізнес-мережі та мережі молодіжного партнерства, це молодь, яка змінила свій погляд і знайшла свій шлях, це громадські організації та молодіжні ради, які ми створили, що продовжують розвивають свої громади, це створені за нашої підтримки територіальні громади, це стратегічні плани та моделі економічного розвитку, за якими розвиваються громади, це програмні, нормативно-правові документи, регуляторні та законодавчі акти, які стимулювали розвиток, це підручники, якими користуються, – «Сім кроків до успішного бізнесу», «Острови надії, розробка стратегії локального розвитку», «Я громадянин України», «Залучення інвестицій», тощо.

Щодо джерел фінансування, то це на 80 відсотків грантові кошти міжнародної технічної допомоги – США, Канади, ЄС та країн Європи. Доводилося, звичайно, іноді вкладати і свої особисті заробітки, коли не було проєктних коштів на інтернет, сайт, папір, відрядження, комунальні послуги. Деякі політичні партії пропонували нам свою підтримку, та ми не хотіли мати політичної залежності, завжди залишалися незалежною громадською організацією. Ми також вдячні місцевій владі, яка завжди цінувала нашу роботу і за можливості підтримувала нас.

– Чим ще Ваша організація може бути корисною для інших?

– Напевно, досвідом управління, формуванням партнерства, послідовністю дій.

– Що мотивує Вас займатися громадською діяльністю?

– Очевидно, бажання формувати суспільний продукт, створювати те, що не може робити бізнес.

– Які основні цілі та плани на майбутнє?

– Працювати над проєктами, які стосуються підтримки реформ та підвищення конкурентоспроможності України, інтеграції в міжнародну економіку та європейський простір. Я щаслива, що побачила початок реформи децентралізації на шляху до справжнього місцевого самоврядування, але я сумую, що це не почалось 30 років тому. Ми би ще тоді отримали шанси на те, щоби бути однією з найрозвинутіших країн Європи.

– Що порадите активістам, які тільки розпочинають свій шлях?

– Мати світлі думки і віру в суспільну справу. Щиро працювати для своєї громади та країни. Формувати партнерство і передавати знання іншим. Не прагнути формального лідерства – лідер не той, хто веде, а той, хто спонукає до дій інших. Не зраджувати істині заради сумнівних спокус. Постійно вчитись. Бути професіоналом у тому, на що спрямовані зусилля змін. Правильно робити правильні речі. Багато працювати і бути цілеспрямованим.