Сезон прем’єр українських фільмів стартував документальною стрічкою Єгора Трояновського про українських парамедикинь «Куба і Аляска». З цієї нагоди в Івано-Франківському театрі кіно «Люм’єр» відбувся спеціальний показ за участі дійових осіб стрічки – бойової медикині й інструкторки з тактичної медицини Юлії Сідорової та водія евакуаційного екіпажу Сергія Борденюка. Тож присутні почули чимало цікавої інформації про особливості знімань, а під час перегляду отримали великий спектр емоцій – від сміху до сліз.

Світова прем’єра і контрасти героїнь

Перед тим, як потрапити до українського глядача, «Кубу і Аляску» показали за кордоном. Світова прем’єра фільму відбулась у червні на одному з найавторитетніших європейських документальних кінофестивалів у британському місті Шеффілд. На Міжнародному кінофестивалі у Брюсселі він здобув дві нагороди – «Приз журі» та «Приз глядацьких симпатій».

«Куба і Аляска» фокусує увагу на дружбі і службі двох парамедикинь – Юлії Сідорової «Куби» та Олександри Лисицької «Аляски». Шлях до військової медицини у кожної свій: у «Куби» він розпочався 2014 року, в «Аляски» – 2022 го. У мирному житті Юля була дизайнеркою одягу і танцівницею, а Олександра – дитячою лікаркою та журналісткою.

– Медичної освіти я не мала. Однак, якщо говорити про військову медицину та протоколи надання допомоги, то вони істотно відрізняються від цивільної медицини, – розповідає Ю. Сідорова. – Дуже часто медична освіта може заважати стати ефективним бойовим медиком. Там інша клінічна картина, і людина з медичною освітою прораховує безліч варіантів стану пацієнта. А коли йдеться про пораненого, у нас є чіткий алгоритм дій, і ми маємо діяти дуже швидко. Цей мій шлях розпочався з Майдану, далі в моєму житті були «Госпітальєри», а пізніше загиблий Герой України Дмитро Коцюбайло «Да Вінчі» запропонував мені разом з Аліною Михайловою створити медичну службу у його підрозділі. Ми її створили, після чого я повернулася до цивільного життя – у 2019 році і думала, що більше не повернуся на фронт. Проте обставини склалися так, що з початком повномасштабної війни з’явилося відчуття відповідальності. Якщо 2014-го я йшла на фронт за власним бажанням, то 2022-го – більше з відчуття обов’язку, адже я вже мала необхідні знання, навички і можливості виконувати свою роботу ефективніше, ніж багато інших...

Зйомки фільму тривали два роки в Харківській, Донецькій, Луганській областях та Києві. Втім, географія знімань не обмежилася лише Україною. У стрічці присутні кадри з Франції та Іспанії. Зокрема, у Парижі проходив показ колекції «Куби» під час тижня моди, а в Іспанію вона їздила провідати свою маму. Дивним чином ці кадри з мирних міст також говорять про війну: тонко, контрастно, інтимно і щиро.

Не про незламних «рексів»

Юлія підкреслює, що спочатку фільм не мав чіткої головної ідеї – її сформували вже після завершення виробництва. Зокрема, як вона зауважує, важливо, щоб глядачі зрозуміли: в цій війні воюють не якісь незламні «рекси», які народилися у бронежилеті і з пелюшок вміють користуватися зброєю, а звичайні люди зі своїми планами і мріями, котрі живуть своїм життям і йдуть захищати країну. Парамедикиня сподівається, що цей фільм не просто розповість історію її життя, а й мотивуватиме інших долучатися до сил оборони.

Меседж про необхідність захищати Україну, на мою думку, спрацював на всі сто відсотків, адже після завершення монтажу, режисер фільму приєднався до лав ЗСУ і нині служить у Силах спеціальних операцій.

Винятковість цієї стрічки ще й у тому, що тут війну показано жіночими очима. А це досить рідкісний ракурс у документальному кіно. За словами парамедикині, «Куба і Аляска» – один із небагатьох, а, можливо, й перший фільм, що концентрує свою увагу на ролі жінок у сучасних військових діях. Вона також наголошує, що це історія про ефективність жінок у війську, яка демонструє, що стать не має значення, бо існують різні завдання. Деякі функції складніші для чоловіків, інші – для жінок.

«Цей фільм варто подивитися, щоб, насамперед, зрозуміти необхідність захищати країну, а також те, що жінки такі ж ефективні, як і чоловіки, – каже парамедикиня. – Суть у тому, що і чоловік може бути неефективним у війську, і жінка може бути неефективною, і це зовсім не залежить від статі».

Водій евакуаційного екіпажу та актор у мирному житті Сергій Борденюк «Артист» виділяє два головні меседжі фільму.

«Перший – нам потрібна перемога. Що означає «піду на війну чи ні»? Ми захищаємо не когось десь там, а самих себе, нашу рідну землю, предків, нащадків, могили, домівки. Якщо цього не зробимо, нації не буде. Другий меседж – дружба між жінками і чоловіками існує. Ось я та мої дівчатка «Куба» й «Аляска» тому підтвердження. Я їх обожнюю», – наголошує він.

«Щоб не плакать, я сміялась»

Найсильнішою стороною фільму є його героїні. Щирі, харизматичні і справжні. Вони не грають ролі, а показують себе такими, якими є: сильними і вразливими водночас. Особливістю стрічки є також неповторний сміх «Куби», який звучить у найважливіші моменти – миті напруги, гумору та драми. Його неможливо сплутати з будь-яким іншим. Цей сміх допомагає переживати напружені моменти, веселить у кумедні й підтримує у драматичні. На думку приходить рядок із вірша Лесі Українки: «щоб не плакать, я сміялась». Це, мабуть, найточніша характеристика феноменального сміху Юлі, який став своєрідним художнім прийомом і додав стрічці глибини та людяності.

Картина вийшла неймовірно цілісною, і це, зокрема, заслуга майстерного монтажу Жоель Алексіс, яка з різних відео-пазлів створила хронологічно точну і чесну історію. Юля розповідає, що на початку зйомок у стрічки був сценарій, що фокусувався на взаєминах «Куби» та «Аляски», проте життя внесло свої корективи. Зокрема, після поранення Олександри кіно почало розвиватися не так, як планувалося. І мені здається, від цього фільм став ще цікавішим, адже повороти долі, які підкидає саме життя є таки найнесподіванішими.

«Це зйомки нашого справжнього життя і монтаж, – каже «Куба». – Люди, які робили цей фільм, склали сюжет зі всього, що зняли. Вони максимально реалістично показали події такими, як вони були. Спочатку режисер мав певний план, але, на жаль, живемо в часи, коли неможливо його дотримуватися. Все, що є у фільмі, знято або нашими камерами, або знімальною групою, та лише у реальних подіях і без заздалегідь прописаних текстів чи сценаріїв».

Попри те, що це максимально чесне документальне кіно, без типових сценарних ходів та спеціально записаних інтерв’ю, воно є надзвичайно художнім. І це, безперечно, його унікальна особливість, яка не залишає глядачів байдужими. Думаю, багато діалогів і поворотів подій, які сталися, бо так судилося, режисери чи сценаристи хотіли б вигадати для своїх художніх фільмів, однак життя зробило це за них, адже воно все ж таки найкращий творець.

Стрічка тримає в напрузі від першого кадру й до останнього. Ближче до фіналу напруга зростає до максимуму, а останній діалог героїнь дарує справжній катарсис, спонукає до філософських роздумів і водночас змушує усміхнутися.

Музика у фільмах, як документальних, так і художніх, виконує важливу роль, адже може підсилити багато моментів, додати нових сенсів і договорити недоказане. У «Кубі і Алясці» музичний супровід іронічний, гармонійний і доволі веселий. Фінальний трек «Троєщина» гурту «Жадан і Собаки» більш ніж доречний, особливо з урахуванням діалогу героїнь у фіналі. Не буду переповідати, що й до чого, усе почуєте і побачите самі, якщо переглянете стрічку. Переконана, це варто зробити, адже ми не можемо уникати фільмів про війну, особливо документальних.

«Куба і Аляска» – це яскравий приклад кіно про війну, що розповідає про неї через історії жінок, які рятують життя на лінії зіткнення. Він показує біль, страх, смерть, і, звичайно, містить моменти, які можуть бути тригерами для тих, хто втратив близьких та рідних на війні. Тому вони, мабуть, – єдина категорія потенційних глядачів, яким я не рекомендую цей фільм до перегляду. Коли розмірковувала над стрічкою, в моїй голові повторювалася фраза «світло всередині», яка дуже точно передає атмосферу картини. Адже вона розповідає про сміливих, красивих і харизматичних жінок, які своїм світлом руйнують темряву. Це фільм про любов, дружбу, сестринство, незламність і вразливість, які завжди йдуть поруч.