Попри певний спротив в українському суспільстві Верховна Рада таки взялася за розгляд законопроєкту (ЗП) про великий Державний герб України – принаймні на урочистому засіданні 24 серпня ухвалила його в першому читанні. «За» проголосувало 257 нардепів. Якщо обранці доведуть цю справу до логічного завершення, то Україна матиме, по суті, два державні герби – так звані великий і малий.

Малий – Тризуб як знак княжої держави Володимира Великого – всім відомий, оскільки 30 років виступає єдиним Державним гербом України. Досі він не викликав у нашому суспільстві жодних притомних претензій і «справно слугував» державі в зовнішній політиці. Звідки й чому виникла потреба в ухваленні великого герба? Належної відповіді на це на владному Олімпі не дають.

Звісно, на його зображенні, яке збираються узаконити, малий герб виступає головним елементом великого. Але ще там є, нагадаємо, і стилізована парсуна козака з мушкетом як символа Війська Запорізького, і малюнки корони Ярослава Мудрого та золотого лева – герба Галицько-Волинської держави. На іншому варіанті ще пропонують портрет патрона Києва Архангела Михаїла. Тож сам Тризуб мовби розмивається…

Однак на законодавчому рівні досі немає офіційного опису великого Державного герба України, що свідчить про підозрілу поквапливість у розгляді цього питання, наче парламент узявся до виконання чийогось термінового замовлення. Звісно, відомо, що той ЗП вніс до ВР Президент Володимир Зеленський. Але незрозуміло, як писав класик, хто його «на теє підоткнув». Яка або чия потреба?

Чому так запитуємо? Бо в публікації «Захистити Тризуб, або Чому намагання «слуг народу» ухвалити закон про так званий великий герб слід розглядати як завуальоване зазіхання на справдешній головний символ нашої держави» в «Галичині» за 15 липня вже писали, що поява великого Державного герба, обов’язкового для зображення скрізь і всюди, геть знівелює наш Тризуб. Отож якщо попри весь опір громадськості той ЗП таки просувають, то є якийсь моторошний символізм у тому. В тому, що великокняжий знак Київської Руси, який засвідчує й тяглість нинішньої української державності від/до своїх коренів у X столітті чи й глибше, офіційно зведуть до статусу «малого». Причому за «княжим» велінням тезки Володимира Великого – В. Зеленського…

Отака іронія долі чи, як модно казати, такий місток із минувшини до сьогодення. Словом, матимемо тепер усі підстави «нагородити» за це свого нинішнього президента титулом «Малий» – за аналогом до В. Великого, але з точністю до навпаки. Отак ми дійшли-дожилися за тисячоліття історії – від великого до малого. Славний шлях…

Вельми дисонує та ініціатива В. Зеленського, виконання якої він наполегливо домагається, з його кількома фразами, милими для серця кожного щирого українця, що їх він вимовив під час виступу на Хрещатику 24 серпня: «Наша історія й наша держава – унікальні. Нашій Конституції – 25 років. Але нашій Конституції – 311 років. Написана Пилипом Орликом, вона нарешті вдома, і кожен може побачити її у Софійському соборі, збудованому понад тисячу років тому. Нашій гривні – чверть століття, на ній зображений, зокрема, князь Володимир. Але нашій гривні – більше тисячоліття... Наш Тризуб затвердила Конституція України 25 років тому. І наш Тризуб був витиснутий на цеглинах Десятинної церкви 1025 років тому… Все це свідчить про одне: ми – молода країна з тисячолітньою історією. Ми будуємо свій дім на землі, де жили й будували наші предки. Ми не в гостях і не в приймах. Ми – молода родина зі славетної династії Київської Руси – України. З роду засновників. Роду хрестителів. З хороброго роду. Мудрого роду. Козацького роду. Ми не сироти й не знайди. Ми – нащадки могутньої країни, яка була центром Європи...».

Гарні слова, повторимо, під якими підписався б не один патріот нашої держави – навіть із числа опозиціонерів до нинішнього владного режиму в Україні. Проте, що за ними, якщо під їхній акомпанемент починають руйнувати один із головних державних символів? Чи то просто говориться одне, а діється інше, протилежне за змістом. Цілком у дусі представників одного відомого племені. Проте сказано ж: «За ділами їхніми пізнаєте їх…».

Тим часом наша держава цілком може мати тільки один герб – як і більшість країн світу, стверджує відомий вітчизняний геральдист Андрій Гречило. Він також пояснив, що «не так» із проєктом великого герба з точки зору геральдики. За його словами, помилкою є вже те, що фігури лева й козака «топчуться» ногами по синьо-жовтій стрічці, що є нічим іншим як глумлінням над барвами нашого державного двоколора. На деяких гербах інших країн такі фігури теж стоять на стрічках, але на однобарвних, що цілком допустимо. Декларувати ж таку дурницю, точніше зневагу до національного прапора, у державному гербі однозначно не можна.

З другого боку, каже фахівець, так звана «корона гідності», розміщена над тією композицією, яка в геральдиці вказує на власника герба, свідчить про статус конституційної монархії, тоді як наша держава є республікою. Так, безумовно, в деяких країнах теж використали на своїх державних символах схожі корони. Але апелювали при цьому не до символу монархії, а скажімо, до національних святинь, як, приміром, в Угорщині – до корони Святого Іштвана.

Отже, «використання символу монархії в зображенні великого герба є безглуздям. На ньому ми себе видаємо не за тих, ким насправді є, – констатує А. Гречило. – До того ж, невідомо, як виглядали княжі вінці Володимира Великого чи Ярослава Мудрого».

Про корону ж Данила Галицького теж маємо занадто мало джерел, щоби реконструювати її з найвищим відсотком вірогідності. З цим погоджуються навіть автори «найточнішої на сьогодні», як твердить кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України Олександр Алфьоров, 3D-моделі її відновленого оригінального зображення, яке недавно представили в Києві…

Але це все ще дрібниці порівняно з тим, що вбачають у просуванні «великогербової» ідеї деякі вітчизняні політологи. «Головне питання, чи потрібен Україні великий Державний герб? – риторично запитує, приміром, політичний експерт Андрій Ковальов. – Дивує, чому Зеленський, який був далекий від ідеологічної політики та питань символіки, змінює своє бачення. Я не вірю в те, що він без будь-яких причин та мотивів вирішив ухвалити великий Державний герб. Адже федеральна Україна – це «солодкий» сон Володимира Путіна. Я вважаю: щойно Президент порушив це питання, як відразу ми всі мали би зрозуміти: нашу державу готують до федералізації».

Нагадаємо насамкінець, що до теми великого герба чи не вперше після ухвалення Конституції поверталися ще за прем’єрства Віктора Ющенка, але він доволі швидко від цієї ідеї відмовився. Відтак було ще дві спроби узаконити великий герб – спершу, коли главою уряду була Юлія Тимошенко, відтак – уже в недавні часи, щойно головою ВР став Андрій Парубій. Але ці намагання теж не увінчались успіхом. І лише, схоже, тепер цю ідею врешті здійснять. Отже, можна вже наперед вважати, що затверджений Радою в першому читанні відповідний ЗП уже став першим кроком до федералізації України.