Поринути спогадами у минуле – і приємно, й сумно… Та хоч як, а ці мої короткі спогади, сподіваюся, спонукнуть усіх, хто знав про чудовий мистецький колектив «Тайстра», створений 55 років тому в Яремчі, згадати добрим словом закоханих у гуцульський мелос його учасників – музикантів і співаків і подякувати їм за те, що вони тими непростими часами панування комуністичної ідеології, жорстких цензурних обмежень, спроб викоренити національну ідентичність, популяризували своєрідну українську народну культуру, духовні здобутки наших дідів-прадідів та музичні твори, народжені тоді. До того ж цей гурт, який став своєрідною мистецькою візитівкою Яремча й увійшов у літопис міста, сприяв зростанню його популярності у всьому тодішньому СРСР…
70-80-ті роки ХХ століття були позначені бурхливим розвитком нових музичних трендів, які народилися на Британських островах і швидко поширювались у світі і в тогочасній радянській Україні. До нас вони приходили, проникаючи крізь щільну ідеологічну завісу, завданням якої було збереження моральної й ідеологічної чистоти молодого покоління майбутніх «будівників комунізму». Ця музика завойовувала серед музикантів та шанувальників вартісного мелосу щораз більше прихильників. Хіти ліверпульської четвірки «Бітлз», «Роллінг стоунз», «Прокол харум», «Квін», інших популярних гуртів з-за «залізної завіси», попри заборону й ризики зазнати за те покарання чи внесення у «чорні списки», виконували на різних вечірках, дансингах доморощені ансамблі так званого бігбіту. До Яремча ж цей жанр рок-музики 60-х років минулого століття та напрям електронної музики 90-х, що характеризується синкопованими ритмами (breakbeats), прийшов із Коломиї.
…Якось літнього дня 1969-го чи 1970 року до тодішнього директора Яремчанського будинку культури (БК) Олександра Почкаєва завітали юнаки з Коломиї. Пояснили, що вони студенти технікуму механічної обробки деревини (МОД) й музиканти-аматори. Запропонували пограти під час літніх канікул у Яремчі на танцях або на концертах для туристів, звісно, безплатно, за умови, що їх забезпечать житлом на той період. Директор, звичайно, погодився, і запитав, як зветься їхній гурт. Юнаки відповіли, що наразі їх іменують «Хлопчики», але вони роздумують над цікавішою назвою.
Їхнім керівником був тоді Петро Чоп’як – чудовий музикант і, до речі, майбутній студент Чернівецького медінституту. О. Почкаєв не прогадав, приставши на ту пропозицію. Невдовзі «Хлопчики» здобули в Яремчі певну популярність як серед місцевої молодіжної публіки, так і серед курортників. Про них навіть писав в обласній комсомольській газеті відомий прикарпатський поет Ярослав Ярош.
Як тодішній студент факультету іноземних мов Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича я влітку під час канікул познайомився з «хлопчиками» й часто розмовляв з ними про музику й життя. Адже й сам полюбляв слухати популярні тоді пісні й був непогано обізнаний, оскільки читав іноземну пресу – польську, чехословацьку, французьку – з новинками світового музичного подіуму.
Зокрема я добре знався особливо на польському бігбіті, бо листувався з поляками та обмінювався з ними платівками. Характерною ознакою тодішньої – 70-х років – польської «бітової» музики було те, що вона спиралася на фольклорне підґрунтя, зокрема на народний мелос горян. Композиції «Групи скіфльової» «NOTOCO», гуртів «Czerwono-Czarnі», «Slaldowie», «Trubadurzy», «Czerwono-Czarni», співачки Марилі Родовіч та багатьох інших були наскрізь просякнуті гуральськими мотивами. Це надавало їхнім пісням особливої неповторності та оригінальності.
Отож і порадив хлопцям узятися за фолкбіт – мовляв, це саме те, що їм потрібно і що стане візитівкою їхнього репертуару та перспективою для творчих пошуків. Тоді в Івано-Франківську вже голосно заявив про себе гурт «Опришки» чудового музиканта Руслана Іщука, у Вижниці – «Смерічка» Левка Дутківського. То були чудові приклади для «Хлопчиків». І я переконував яремчанських музикантів, що популяризація українського, зокрема гуцульського пісенного мистецтва, яке шанують скрізь у світі, може стати їхньою музичною місією.
А ще казав, що для гурту варто взяти назву, яка відповідала б змістові їхньої творчості. Запропонував їм «Тайстра», що означало гуцульську торбинку, яку носять через плече і кладуть у неї все необхідне, а в їхньому випадку – пісні переважно гуцульського фольклору… Дійшли згоди також і в питанні сценічних костюмів: спочатку то були лише кептарі, а потім керівництво згаданого БК подбало і про інші елементи гуцульського строю: вишиванки, кресані, постоли, гачі…
Почали працювати над репертуаром, віддаючи перевагу пісенній творчості Гуцульщини, яку опрацьовували у стилі «біт»: «Ой чорна я си чорна», «Бодай ся когут знудив», «Ти ж мене підманула» та інші шедеври зі співанкових перлин народної творчості. Виконували також шлягери польських і чеських бітгуртів, я робив переклади деяких пісень «Бітлз» та інших популярних виконавців. Репертуар «Тайстри» був розмаїтим, а виконання пісень ставало дедалі кращим, професійнішим. На жаль, технічне забезпечення гурту не сприяло цьому, бо на «самопальних» гітарах не заграєш так, як Джимі Хендрікс чи Ерік Клептон, а на «іоніці» – як на «Хаммонді». Професійні гітари були тоді лише мрією музикантів, але й це поступово розв’язували, коли директором Яремчанського БК став Мар’ян Цішевський – у «Тайстрі» з’явився вокаліст із професійною освітою.
Я бачив, що тодішній виконавський рівень колективу дозволяє йому заслуговувати на більший, ніж «яремчанський», масштаб визнання, і в мене виникла ідея допомогти їм «засвітитися» на всеукраїнському телеекрані.
Тоді я вже був знайомий з Володимиром Івасюком, а також режисером Чернівецького телебачення Василем Стріховичем – завдяки його великій майстерності й набували популярності тодішні розважальні телепередачі «Камертон доброго настрою», в одній з яких, до речі, і прозвучала на всю Україну «Червона рута».
Я поділився з В. Стріховичем тією своєю ідеєю, показав фотографії «Тайстри», розповів про її репертуар. Він відповів, що мусить сам усе побачити й почути, і пообіцяв приїхати до Яремча. А незабаром прибув до міста разом із популярним телеведучим Чернівецького ТБ Жаном Макаренком. Музиканти «Тайстри» вже чекали на них на сцені БК. Заграли, заспівали декілька пісень. Я краєм ока стежив за реакцією гостей, і мені здалося, що вони сприйняли те позитивно. А потім Василь Іванович висловив своє враження. Звичайно, не все йому сподобалося, але загалом був задоволений і сказав, якщо музиканти попрацюють над його зауваженнями, то є надія, що він візьме «Тайстру» в свою передачу. Тоді колектив розпочав наполегливу роботу над підвищенням якості своєї концертної програми. А затим, урешті, й наспів час поїздки яремчанських музикантів до Чернівців. Уже на місці почали «прогон» обраних для виступу пісень. Стріхович і Макаренко уважно слухали, підказували, як краще виконати ту чи іншу пісню, як рухатися на сцені… Я зателефонував до В. Івасюка і попросив його прийти на студію, щоб своїми порадами допомогти хлопцям. Він прийшов у своїй улюбленій шкірянці і дав кілька слушних порад. Йому сподобалося, що «Тайстра» спирається у своїй творчості на місцевий фольклор. Запис виступу тривав кілька годин, бо Стріхович дбав про ідеальне звучання пісенних творів. А потім цей запис пішов на УТ – і яремчанська «Тайстра» здобула свою першу велику всеукраїнську популярність. Згодом у колективі сталися зміни: пішли з нього з різних причин колишні виконавці, прийшли нові, яремчанські, – Юрій Кошель, Юрій Логвіненко, випускник музично-педагогічного факультету Івано-Франківського педінституту ім. В. Стефаника, який став керівником гурту, чудовий соло-гітарист Анатолій Сорочинський, трубач Василь Вірста та інші. Вже в іншому складі, з іншим репертуаром, але незмінно гуцульського спрямування гурт ще раз побував на Чернівецькому ТБ і вкотре прислужився популярності рідного міста.
Ця вірність своєму творчому кредо й була тоді головною рисою «Тайстри». На жаль, її вже немає. Залишився лише спогад про неї і про ті роки, коли люди, відповідальні за яремчанську культуру, одним з яких був і колишній директор міського БК Олександр Свєтков – росіянин за паспортом, але великий українець душею, дбали про її розвиток як про своє особисте, а не лише про написання звітів у кабінетах.
На щастя, є чудово видана, багато ілюстрована книжка про ВІА «Тайстра». Один із колишніх музикантів – Ю. Кошель, випускник Івано-Франківського інституту нафти і газу, подав нині вже покійному останньому керівникові й водночас барабанщикові гурту Андрієві Снісаренку ідею написати й видати за його фінансового сприяння книжку про «Тайстру» – з оповіддю про творчий і життєвий шлях колективу і з багатьма ілюстраціями. Крім Андрія, взявся за цю справу і згаданий О. Свєтков. І 2007 року книжка «Тайстра». «Чугайстри». «Тайстра». (З історії вокально-інструментального ансамблю «Тайстра» з Яремча)» побачила світ у видавництві «Місто-НВ» в Івано-Франківську.
А мене, якого музиканти протягом усього часу існування гурту вважали своїм «імпресаріо», попросили написати до книжки передмову. І я написав, керуючись чудовими поетичними рядками поетеси Оксани Андрухович:
«Музико, лети високо в небо, Кожному про «Тайстру» розкажи! Пісне! Я закохана у тебе! Вічносте! Спинись і підожди!».
Віктор МОТРУК.
Уродженець Яремча, письменник, перекладач, науковець Ужгородського національного університету, ексімпресаріо гурту «Тайстра».
