Читачам «Галичини» вже відоме ім’я сільського умільця Івана ДЕРЕНЬКА – його згадували зокрема в публікації «Розробки галицьких винахідників для фронту». Йшлося про те, що автора багатьох корисних розробок з Глибівки на Богородчанщині запросили на обласну науково-практичну конференцію винахідників і раціоналізаторів «Науково-технічна і винахідницька творчість в умовах воєнного стану», і її учасникам Іван Олексійович продемонстрував змайстровані ним зразки унікальних своїми функціональними можливостями наборів інструментів «Саперна лопатка». Отримавши два патенти на саперні лопатки для бійців на передовій, сільський винахідник Іван Деренько поповнив ряди «галицьких кмітливців».

Тоді, на конференції, самодіяльному майстру-винахіднику вручили іменну премію Марії Волосовської «Перспектива – в перемозі». А тепер саперні лопатки Деренька дістали офіційне визнання на всеукраїнському рівні: на дві їхні корисні моделі досить оперативно – лише через три місяці після розгляду експертами поданих документів – надіслано патенти з Києва, з Українського інституту інтелектуальної власності. Одна – заокруглена лопатка з металевим держаком і щупом, друга – трапецієподібна з дерев’яним держаком.

Як каже голова ОО ТВР України Богдан Середюк, І. Деренько буквально за якийсь рік стрімко увійшов зі своїми розробками до винахідницької спільноти краю. Його також було названо найкращим раціоналізатором області за 2021-й. Має вже десятки тисяч підписників не лише в Україні, а й навіть за кордоном сторінка «Майстри Деренько» (Іванові Олексійовичу допомагають здійснювати раціоналізаторські й винахідницькі задуми син і брат) у фейсбуці, ютубі й інших соціальних мережах.

Користувачі інтернету дізналися й зацікавилися такими оригінальної конструкції виробами глибівчанина, як переносні металеві пічки для обігрівання, універсальні мангали кількох видів, прес із відкидним механізмом для витискання соку, сільськогосподарський реманент, різні пристосування для кухні – знадібки, як кажуть на Богородчанщині, а також оздоровлювальні засоби, які Дереньки виготовляють на основі меду та інших продуктів бджільництва. Адже Іван Олексійович ще й пасічник.

Тож уперше в історії Інтелектуального клубу творчих особистостей «Галицькі кмітливці» в дійсні його члени прийняли самодіяльного автора (цей клуб, до речі, 26 листопада зустріне свій ювілей – 20 років тому його створили обласні організації Товариства винахідників і раціоналізаторів та Спілки наукових та інженерних об’єднань України разом з обласною універсальною науковою бібліотекою ім. І. Франка).

Диплом, що засвідчує статус «галицького кмітливця», та вже згадані два патенти Богдан Середюк привіз до пана Івана додому і вручив сільському умільцю в присутності його дружини пані Оксани та прибулих до Глибівки в складі цього своєрідного «десанту» ще кількох дійсних членів Інтелектклубу й журналістів. Для подружжя Дереньків це стало неординарною подією, з якою господаря щиро привітали також завідувач кафедри інформаційно-телекомунікаційних технологій і систем ІФНТУНГ професор Леонід Заміховський, професор кафедри публічного управління та адміністрування цього ж вишу Віктор Петренко та інші «галицькі кмітливці».

Богдан Середюк подарував Іванові Дереньку свою поетичну збірку «А що там далі…», де є присвяти низці прикарпатських новаторів, у тім числі – й сільському умільцю Іванові Дереньку. Зачитав вірш, який починається промовистими рядками: «Ця творча особистість в нашім краї на обрії з’явилась як знамення…». Справді, саме житель Глибівки – сільської глибинки (вловлюєте співзвучність?) підніс на новий рівень давній винахід згаданого в тому вірші данського офіцера Ліннемана, який у своїх пізніших модифікаціях надійно служить воякам армій різних країн уже півтора століття.

Деренько для вирізування саперної лопатки бере матеріал лише зі сталі високої міцності, і його виріб солдати можуть використовувати не лише за прямим призначенням – для копання шанців, а й, скажімо, замість сокири для обрубування гілок і сучків. У комплектах із власне лопаткою піхотинця – знімний металевий або дерев’яний держак, пилка-ніж, щуп, заточувальний брусок (на своєму обійсті Іван Олексійович ріже й камінь). Набір цих інструментів розміщається в чохлі, його носять на поясі.

Для потреб ЗСУ волонтери відвезли на фронт уже понад три тисячі комплектів «Саперна лопатка». Близько чверті з них Іван Деренько зробив безоплатно, а щодо решти домовлявся про компенсацію лише затрат на виготовлення цих наборів, без урахування його роботи. Адже є певною проблемою роздобути матеріал належної якості для лопаток (найкраще годиться для цього полотно пилок). Шукає його майстер не лише в нашій, а й в сусідніх областях, привезе на своє обійстя – і продукує від ранку до ночі знаряддя, що допомагають українським захисникам швидко й надійно окопатися й тим самим захиститися від ворожих обстрілів.

Бійці добре відзиваються про саперні лопатки від Деренька. А чому б не налагодити на якомусь підприємстві їх промислове виробництво за кресленнями винахідника? Для фарбування він возить лопатки до Калуша. Добре, що з огляду на їх призначення тамтешній приватний підприємець не бере гроші за цю роботу.

При спілкуванні з Дереньком створюється враження, що внутрішні резерви як фізичної енергії, так і духу в нього просто невичерпні. Він щодня на добровільних, волонтерських, засадах трудиться як та бджілка (а про його бджіл мова ще попереду),

Цими рядками Богдан Середюк завершує свою присвяту глибівському умільцю-самородку. А той, справді, працює і як коваль – у своїй великій домашній майстерні, якою охоче водив гостей, має й осучаснене горно, в якому розплавляє до 600 градусів і вище металеві заготовки для майбутніх різних виробів. Стоять там невеликі токарний і свердлувальний верстати, є механізми, без яких талановитому майстрові неможливо було б у XXI столітті серйозно займатися технічною творчістю і втілювати свої новації в конкретні речі.

Тепер, передзимової пори, Іван Олексійович вельми переймається тим, щоб воїни не мерзли в окопах та бліндажах. Він удосконалив компактну металеву пічку, яку в народі називають буржуйкою, з тим, щоб вона зберігала тепло якнайдовше, щоб на ній можна було скип’ятити воду. Зрештою, такі пічки можуть прислужитися і цивільним у звільнених від рашистських окупантів та поруйнованих, що залишилися без теплопостачання, електрики, газу, містах і селах на півночі, сході й півдні України. Та й наші краяни теж можуть використовувати їх для обігрівання підвалів, дачних будинків.

Ну а як, навідавшись до Івана Олексійовича, не побувати на його «лікувальній пасіці»? З обійстя Дереньків, що на околиці села, йдемо до дерев’яного будиночка на узліссі, який нагадує казкову хатинку на курячих ніжках, – пасічник каже, що спроєктував та спорудив його разом з братом. Усередині тут можна полежати просто зверху на вуликах і, слухаючи в тиші рівномірне гудіння бджіл, вдихаючи аромат меду, що дозріває в сотах, розслабитися, заспокоїтися й заснути міцно навіть тим людям, які чимось знервовані, котрих мучить безсоння.

Такі сеанси бджолиної терапії особливо помічні для тих, хто переніс важкі захворювання і проходить реабілітацію, хто потребує поліпшення психологічного стану. На них у довоєнний час записувались навіть за два місяці наперед, приїздили до Глибівки оздоровитися на Дереньковій пасіці люди і з-за меж Івано-Франківщини. Цього року на пасіці Івана Олексійовича живуть 15 бджолосімей, вони вже готуються до зими. Господар відкрив один з вуликів і показав нам годівницю оригінальної конструкції. Із неї залитий пасічником солодкий сироп Божі комахи вже перенесли в соти – це продемонстрував нам, вибравши з вулика рамку, буквально всипану бджолами. Деякі комахи злетіли… «Бачте, жодна не вкусила мене, бо ситі вони, тому й не агресивні. А взагалі бджоли мене люблять. І я люблю цих маленьких крилатих трудівниць, захоплююсь тим, наскільки в них раціональні організація праці, поділ функцій. Прочитав недавно, що вони в історії Землі пережили динозаврів, навіть у льодовиковий період колективний розум бджолиних родин підказував їм, як зберегти тепло і знайти поживу для себе».

Та, звісно, оздоровне значення має не лише лежання на вуликах, розміщених фактично всередині будиночка. Людям із різними недугами повертають здоров’я й мед та інші продукти бджільництва. Їх Іван Олексійович теж активно пропагує, як і подає на фейсбучному сайті «Майстри Деренько» відео про свій догляд за пасікою.

А ще користувачі соціальної мережі з усієї України відкрили для себе і кулінарний хист Деренька, який за власним рецептом готує, приміром, страву з білих грибів – апетитну не лише на вигляд, а й на смак, як стверджують ті, хто мав нагоду її покуштувати. Ми ж переконалися, що завдяки цьому одному з багатьох талантів Івана Олексійовича і звичайні лисички, яких повно в осінньому лісі, стають справжньою смакотою. Того дня в гостинній оселі Дереньків ми високо оцінили й кабачки, що їх, нарізавши шматочками, господар засмажив на мангалі біля домівки, і, певна річ, шашлики. Мангал Іван Олексійович сконструював так, що тут є місце не лише для шампурів, а й для сковороди, казанка, кухонних дощечок, для ящика з дровами, які не лежать купкою на землі, наражаючи на ризик зашпортатися за них, а «висять» у повітрі, у вас під руками. Металеві тримачі посуду крутяться, все продумано задля максимальної зручності тих, хто готує на вогні смаженину, шашлики, рибну чи грибну юшку.

Майструє Деренько і простіші, а отже, й дешевші мангали, виготовляє на продаж також лопати, сапи, копачі хріну і кінського щавлю, дерев’яні вироби – шатківниці, серветниці, різні пристосування для кухні. Судячи з числа переглядів його відео на фейсбуці й ютубі, Іван Олексійович уже став зіркою інтернету. Така популярність ґрунтується, мабуть, на тому, що його користувачів він ознайомлює не лише з готовими результатами праці своєї і своїх рідних, а й не таїть жодних секретів щодо того, як до цих результатів він ішов: зацікавлено спостерігаєш за послідовними етапами роботи майстра і сам навчаєшся від нього. Тим паче, що Деренько пояснює все, що до чого, детально і зрозуміло, послуговуючись доступними для ґаздів і ґаздинь термінами. Немовби пропонує-запрошує: «Роби, як я, роби краще за мене». Зрештою, це давно відомий ефективний принцип навчання.

Прощаючись із глибівчанином – звичайним селянином, в душі й розумі якого пломеніє Божа іскра до творчості, різноманітних удосконалень, і не лише в галузі техніки, а й в інших сферах людського життя-буття, – ми бажали Іванові Дереньку й далі сповна використовувати свій хист для творення корисних новацій та отримати ще не один патент на свої винаходи.