Низку штрихів до нашого уявлення про війну в Україні додасть розповідь про Василя КРИЧУНА з Івано-Франківська, командира взводу в окремому стрілецькому батальйоні, скомпонована за матеріалом Ігоря Прокопчука, який опублікували «Версії» з посиланням на Hromadske. До мобілізації чоловік 18 років пропрацював у сфері IT, а пішов на фронт із посади архітектора програмних засобів для мобільних пристроїв у компанії «Avenga».
Хоча багато знайомих Василя не вірили, що масштабна війна з росією таки почнеться, він заздалегідь склав так званий тривожний рюкзак і возив його з собою. 24 лютого Василь зустрів у Львові: того дня мав складати фінальний іспит на ліцензію приватного пілота. Його розбудив дзвінок дружини: «Вставай, війна почалася… Франківськ обстріляли».
«Пам’ятаю, як зв’язався з пілотом-інструктором, який повідомив, що небо закрили для польотів і мій іспит переносять невідомо на коли. Під звуки сирен виїжджав зі Львова, спостерігаючи кілометрові черги на заправках і до банкоматів. Я думав, аби тільки не заблокували дороги й не зник зв’язок, і щоб я зміг дістатися до рідних», – згадує чоловік.
Спершу В. Кричун, як і багато інших, ходив до військкомату, де йому сказали чекати. Вступити до лав територіальної оборони теж не вийшло через велику кількість охочих. Та все ж відтак Василя як офіцера запасу мобілізували й відрядили до стрілецького батальйону, де нібито були потрібні айтівці. Але з «айтішного», за його словами, там була хіба що робота за комп’ютером. «Так само військкомат «загітував» і геодезистів, і людей з іншими «дуже потрібними» в піхоті спеціальностями. Фактично то було тільки виконання плану з набору. А як готувати до бою таких призовників і працювати з ними далі – вже проблеми військових частин і їхніх командирів», – каже він.
Василів батальйон поки що не на «нулі», але готується до будь-яких змін у ситуації. Бійці облаштували оборонні рубежі та виконують бойові чергування на одному з напрямків потенційного наступу ворога.
«У взводі чимало бійців із будівельними спеціальностями, тому я сказав би, що мені з ними дуже пощастило. У нас бліндаж облаштовано ледь не за «канонами» євроремонту. Окопи зроблено так, що до нас водять екскурсії з інших підрозділів», – хвалиться В. Кричун.
Через добре облаштовані позиції його взвод називають «бойовими бобрами». Військові навіть подумують закріпити за собою це загальне «псевдо». Крім чергувань, бійці багато часу тренуються. Постійне носіння зброї, підйом за тривогою переростають у звичку. Також періодично виконують марш-кидки по п’ять – сім кілометрів у повному екіпіруванні. Василь вимагає від вояків вміння користуватися різними зразками озброєння, що є в підрозділі, а не лише тим, що відповідає їхнім штатним посадам. «Спочатку дехто бурчав. Але більшість виступила «за», бо розуміє, що у критичних умовах це реально знадобиться», – каже Василь.
Частина, де він служить, загалом забезпечена: військові отримали форму, мінімальне спорядження, засоби гігієни. Немає проблем і з продуктами. «На початку служби мало хто розумів, яке саме спорядження знадобиться під час виконання завдань. Допомагав пошук у гуглі та спілкування з товаришами, які мають досвід бойових дій, – пояснює В. Кричун. – Для мене, наприклад, було відкриттям те, що розвантажувальна система (на військовому слензі «розгрузка») важливіша, ніж бронежилет. Його складно носити постійно, бо від того болить спина. Він потрібен тільки на чергуванні або в разі реальної загрози бойових зіткнень».
Так військові збирали інформацію по крихтах і поступово закуповували спорядження. Волонтери теж допомагали й допомагають, але переважно не з військовим спорядженням, яке складно знайти. «Простіше самому знайти й замовити, часто значно переплачуючи. Бо все з позначкою «military» коштує значно дорожче», – визнає Василь. А затим зізнається, що покрив зі своїх фінансів ще деякі витрати: інструменти й матеріали для будівництва бліндажів, облаштування позицій і побуту. Крім того, на позиції перекочувало і чимало спорядження для туристичних походів, в які командир взводу часто ходив до війни.
Василь Кричун каже, що дуже корисним на війні виявився досвід роботи проджект-менеджером на великих ІТ-проєктах. «У моєму взводі 30 бійців. Більшість із них не були знайомі між собою до служби, але тепер мають жити та воювати разом. Це загалом люди із солідним життєвим досвідом, вкоріненими звичками, поглядами, тому зробити з них єдину команду – ще той виклик. Поки що мені це вдається», – розповідає Василь. А основним правилом хорошого керівника вважає «організувати все так, щоб максимально ефективно використовувати навики людей і не перешкоджати їм виявляти ініціативу».
Також допомагають йому персональне вміння системного мислення й оптимізації процесів. За словами В. Кричуна, наша армія хоч і перебудовується, але досі залишається дуже консервативною. Чимало організаційних проблем виникає через те, що керівні посади обіймають люди без сучасного бойового досвіду – лише з освітою, здобутою ще в радянських військових навчальних закладах.
«Суперечливі накази негативно впливають на моральний стан підрозділу. Тому я перед тим, як віддати наказ своїм підлеглим, намагаюся зрозуміти, на який результат від нас очікують «нагорі», а тоді вже ухвалюю рішення... Втім, іноді варто трохи перечекати, й нерідко наказ, який суперечить здоровому глуздові, скасовують», – стверджує Василь.
У вільний час чоловік опановує теоретичні військові знання, бо відчуває, що навчання перед службою було недостатньо як для командира підрозділу. А знання англійської мови допомагає вивчати досвід військових НАТО.
Матеріал підготовлено в межах спільного проєкту газети «Галичина» та if.suspilne.media.