Понад пів мільйона тонн збіжжя (продовольчого зерна) торішнього врожаю вивезли російські окупанти із тимчасово загарбаних ними територій Запорізької, Донецької, Луганської та Херсонської областей – майже половину з того запасу хліба, який там зберігали, потрібного для гарантування продовольчої безпеки жителів тих регіонів. Причому, як заявив міністр аграрної політики та продовольства України Микола Сольський, тенденція до вивезення українського зерна до Криму триває.
«Це великий бізнес, який курирують особи найвищого рівня, – від військових до представників спецслужб, – підкреслив він. – Крим завжди в цей сезонний період (до анексії півострова, звісно) вже завозив збіжжя з інших регіонів України. З огляду на те, що там останніми кількома роками поспіль не вирощували зернових через відсутність зокрема поливу, то тим більше в них є потреба в зерні для внутрішнього споживання. Крім того, на нашу думку, практично всі судна, навантажені зерном, які йдуть із Севастополя, – чи до Росії, чи куди-інде, – це кораблі з краденим українським зерном».
«Такі дії окупантів насторожують. Адже аналогічна ситуація може бути й з новим урожаєм. Унаслідок того забракне продовольства для харчування українців на цих територіях, а це загроза голоду», – додав перший заступник міністра аграрної політики та продовольства України Тарас Висоцький.
Втім, схоже, та загроза ймовірна не лише для окупованих територій. У вітчизняному інформаційному просторі мусують тему того, що США та країни Євросоюзу посприяють Україні у вивезенні з її засіків за кордон (у західному напрямку, звісно) 20 мільйонів тонн збіжжя торішнього врожаю, яке через війну так і не потрапило на експорт, – щоби, мовляв, цей ресурс не дістався ворогові…
Мета, звичайно, шляхетна. Та чи є в самої нашої держави запаси продовольства хоч би на рік? Адже згідно з відповідними нормами лише самого борошна потрібно на день споживання для 30 мільйонів людей 18 тисяч тонн… Згадується з цього приводу анекдотичні пояснення чиновників до виявленої ще 2020-го нестачі в держрезерві 2700 вагонів збіжжя на 800 мільйонів гривень: мовляв, хліб «з’їли миші».
А про урожай-2022 взагалі ще й зарано щось казати. Якщо в місцях бойових дій нічого й не сіяли, то в мирних регіонах сівбу теж через різні чинники не змогли провести, як належить. Скажімо, на Прикарпатті засіяли через брак пального лише 60 відсотків площ проти торішніх показників...
Зрештою, бойові дії в Україні загрожують нестачею продовольства не лише нам самим. Як і писала «Галичина» в матеріалі «Примара глобального голоду» кілька випусків тому, війна московії проти нашої держави спричинює продовольчу небезпеку для багатьох країн та цілих регіонів. І річ не лише в імовірній нестачі хліба…
«Читаю безліч публікацій на цю тему, й постійно помічаю одну й ту саму помилку, яку повторюють абсолютно всі, – пише, приміром, відомий військовий та економічний експерт Андрій ЯРМАК. – Кажучи про «українське зерно, яке рятує світ від голоду», ототожнюють його суто з пшеницею. Але насправді проблема є глибшою, і це або не бачать, або просто не хочуть на тому акцентувати.
Рашисти та їхні горе-аналітики дуже незграбно пробують виправдатися, що спричинення світового голоду не входило в їхні плани щодо захоплення України. Припускаю, що, можливо, це й так, але факт залишається фактом. У своєму блозі англійської версії сайта EastFruit на самому початку війни я розповів про перспективи світового голоду внаслідок намагання русонацистів окупувати Україну. І тепер усе відбувається саме так, як і прогнозував. І врешті, вже й у світі цю загрозу почали сприймати досить поважно. Але все ж ті, хто визнає ймовірність такої небезпеки, ще не розуміє справжніх її причин, якщо й далі говорить суто про продовольчі зернові. Коли ж у світі усвідомлять, чим насправді загрожує людству війна в Україні, то почнуть про це говорити з рашистами зовсім іншим тоном.
І ось чому. Якщо взяти український агроекспорт, то основні надходження у нас від «зернових» та «олій і продуктів їхньої переробки». Та було б доцільніше розділити ці поняття на «продовольство» та «корми для свійських тварин». Бо вже стає очевидним, що Україна значно більше експортує кормів, аніж продовольчого зерна. Корми – це номер один нашого агроекспорту – кукурудза, шроти олійних культур, а також соя, які є найважливішими джерелами рослинних білків для тваринництва.
Якщо дефіцит пшениці внаслідок припинення її надходження з України всі почали відчувати майже відразу, то брак кормів для тваринництва «побачили» значно пізнше. Власне, в більшості країн лише тепер починають це розуміти. А тим часом через подорожчання кормів найменш ефективні виробники продуктів тваринництва у країнах Близького Сходу, Північної Африки та Азії почали скорочувати поголів’я продуктивних тварин. У зв’язку ж із тим і ціни на м'ясо там зростають. Правда, не так швидко, щоб налякати споживачів.
Та все ж ми вже на межі того, що зазвичай буває на ринках м’яса внаслідок різкого підвищення вартості кормів – за тим настає стрімке зменшення поголів’я м’ясних тварин, після чого ціни на м'ясо зростають у рази. На мій погляд, у зазначених вище регіонах це почнеться вже наприкінці травня. І може тривати до трьох–п’яти місяців, після чого під кінець 2022-го у тих країнах побачать космічні ціни на м'ясо. І якщо дефіцит зерна і зростання вартості хліба викликає невдоволення переважно серед бідного населення, то дороге м'ясо дуже дратує середній клас та багатих людей. А якщо й «бідняки», і «середняки» будуть невдоволені, то складуться умови, ідеальні для виникнення різних соціальних проблем. Тому вже з вересня–жовтня можна очікувати нової хвилі революцій та локальних війн у регіонах, які є традиційними ринками збуту української агропродукції. Війни нікому не приносять користі. А бойові дії саме в тих регіонах – це стрімке зменшення доходів для всіх, у тому числі й для жителів розвинутих країн – чи Євросоюзу, чи Америки.
Варто нагадати, що Україна – це найбільший, з великим відривом, експортер саме протеїнових кормів як в усьому євразійському регіоні, так і для Північної Африки. Інші експортери – США, Аргентина, Бразилія – дуже далеко. І замінити Україну на цьому ринку неможливо в принципі.
Цікава на цьому тлі ситуація в Китаї, що може слугувати ілюстрацією до сказаного. Китайці явно «тупонули», повіривши рашистам, що ті швидко приєднають Україну з її потужним зорієнтованим на експорт агропромисловим комплексом до рф. Очевидно, вони знали про плани «кремлядей» щодо війни проти нашої держави, бо цілий рік накопичували резерви кормів і зерна. Але ці запаси там уже вичерпали. Додам лише, що Піднебесна – надзвичайно вразлива для перепадів на світовому ринку кормів і м’яса, бо це країна м’ясоїдів. А чого найбільше бояться всі тоталітарні режими світу, в тому числі й китайський? Невдоволення владою всередині країни! І в Пекіні вже розуміють, що запобігти стрімкому зростанню цін на корми і на м'ясо вони не зможуть. Отже…
Думаю, що нашій дипломатії час говорити з Китаєм мовою не «зерна» чи «пшениці», а «кормів та м’яса». Пояснювати китайцям, що підвищення ціни на курятину та свинину вдвоє для них може бути значно небезпечнішим, ніж загроза посилення НАТО. Або візьмімо таку тоталітарну країну, як Туреччина. Там і так влада вже ледве тримається через шалену інфляцію та зубожіння населення. Подальшого зростання цін на продукти їй можуть і не пробачити. Особливо на м'ясо! А Туреччина – один із найбільших імпортерів наших кормів! Тому зі Стамбулом теж потрібно вже нині говорити мовою «м’яса й кормів»! А зрозумівши неприємні перспективи, турки пропустять у Чорне море кораблі НАТО, які почнуть охороняти українські територіальні води та гарантувати безпечний експорт збіжжя й кормів з розблокованих українських портів.
Україні це дасть зростання валютного виторгу і стабілізацію економіки під час війни. І це буде вигідно всім країнам світу. І це фактично зніме загрозу атаки на Одесу та ракетних ударів з акваторії Чорного моря. Отже, вітчизняний аграрний сектор знову, як і 2014-го, зможе врятувати Україну. Тому зерно і корми – це наша потужна зброя».
