Навчальні заклади області, як і у всій Україні, зачинено до 3 квітня. Для дітей це дуже радісна новина, а для їхніх батьків не дуже. Батьки дошкільнят стурбовані, адже не всі мають можливість залишити своїх малюків з дідусями чи бабусями, або ж працювати у віддаленому режимі. Зі школярами – не простіше, адже важливо придумати, як зробити так, щоб три тижні на вимушених канікулах минули для дітей з користю, а не лише в тісному «спілкуванні» з ґаджетами. Але кожна сім’я має свої лайфхаки. Журналістка «Галичини» розпитала прикарпатських батьків, як вони організовують будні своїх дошкільнят і школярів в умовах карантину.

Син Марії Баран навчається у шостому класі Івано-Франківської загальноосвітньої школи №22. Жінка зізнається, що карантин, безперечно, створив для неї додаткові виклики. «Насамперед потрібно переконати сина у важливості самостійного вивчення шкільних предметів, а їх чимала кількість, – коментує вона. – Щоб перевірити правильність виконання, я маю опрацювати матеріал сама, а потім працювати з сином. Чи хочу це робити? Ні. Але з огляду на обставини, мушу. Думаю, що це зможу, але якби ж то у добі було хоча б 36 годин, оскільки роботу та інші батьківські обов’язки карантин не скасовує. Наступний виклик – вміння дітей самоорганізуватися та працювати самостійно. Чи достатньо вони розвинені у них? Зауважу, що форма співпраці вчителів та учнів – це все ж таки самостійне, а не дистанційне навчання, оскільки завдання надсилають на вайбер, а діти хто як може, так і вчить. Дистанційна система передбачає дещо інші форми взаємодії вчителя та учнів. Коли я на роботі, то можу тільки сподіватись, що син раціонально спланує вільний час. Відсоток дітей, які самостійно скрупульозно виконуватимуть завдання без контролю батьків, на мою думку, дуже низький. Тому вважаю, що завдання для учнів мають дублювати й батькам, щоб вони мали змогу проконтролювати їх виконання».

Наталія Стефанишин з Івано-Франківська зізнається, що її діти, шестикласник Олександр та третьокласник Андрій, під час карантину абсолютно не хочуть вчитися, кажуть, що у них канікули, тому такими дрібницями, як навчання, займатися не будуть. «На час карантину не дозволяю синам виходити на вулицю. Тимчасово скасували додаткові курси з англійської та німецької мов, – розповідає пані Наталія. – Поки я на роботі, вони умудряються грати у футбол прямо у квартирі, добре, що хоч площа дозволяє. Також грають у комп’ютерні ігри. Змусити їх вчитися нереально. Навіть олівець не хочуть в руки брати. Одразу після оголошення карантину вчителі щодня скидають у групу у вайбері домашні завдання. У мене таке враження, що під час карантину педагоги дають більше завдань, ніж під час навчання».

– У нас двоє дітей, молодший відвідує дитсадок, старший – третій клас, – розповідає Леся Репела з Івано-Франківська. – Сини зраділи карантину, ми сприйняли цю новину з розумінням. Дітей відправили в приміське село до бабусі. Думаю, невдовзі і самі приєднаємося до них, якраз вирішую питання можливості дистанційної роботи з дому. Впродовж карантину плануємо трохи вчитися і гуляти…

Майстриня прикрас Ольга Попова зізнається, що її родина дотримується порад і сидить вдома. «Маємо можливість працювати дистанційно. Купили продукти на тиждень, витягнули хлібопічку, без потреби на вулицю не виходимо. Якщо щось потрібно, купуємо в магазині поряд з домом, містом не швендяємо. Можливо, і зовсім не виходили би, але у нас є пес, тож мусимо це робити, – розповідає жінка. – У нас діти різного віку. Данилові – 17 років, навчається в Коледжі електронних приладів ІФНТУНГ. Він дистанційно займається з репетитором з англійської мови, звичайно, грає в комп’ютерні ігри, читає і дивиться фільми. Також він дуже допомагає з молодшим сином Єгором, якому чотири роки, грається з ним, малює, складає конструктор. З молодшим дуже складно, він сам по собі дуже жвавий і йому потрібен рух. Поки що ми обходимось книжками, конструктором, пазлами, малюванням. Але я вже підготувала купу ідей: нескладні майстер-класи, будемо робити разом гімнастику, долучаю його до готування, йому це дуже подобається і він уже може зробити щось нескладне, наприклад, почистити варені яйця чи розбити сирі для якоїсь страви, допомагати вирізати печиво… Нам із чоловіком, який працює дистанційно, ніколи нудьгувати. Ввечері дивимося фільми, на які раніше бракувало часу, читаємо паперові книжки. Я виготовляю нову колекцію прикрас. Не знаю, як може бути погано і нудно із сім’єю вдома. Мені здається, що карантин – це гарний час навести лад у душі, хаті та у стосунках».

Викладачка Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника та мама двох донечок Соломія Ушневич переконана, що ситуація із коронавірусом стала викликом не лише для світової спільноти, а й для кожної людини зокрема. «Оголилося багато проблем, над якими варто працювати, – наголошує моя співрозмовниця. – Хочу поділитися власними міркуваннями як мама двох дітей – чотири- та півторарічного. Маючи досвід карантину 2009 року, розуміла ймовірні ризики, але зіткнулася з тим, що важко пояснити дитині важливість дотримання певних правил. Це не про миття рук, яке обов’язкове, а про те, що не можна іти в місця великого скупчення людей та провадити звичний спосіб життя. У відповідь на мої настанови дитина звертає увагу, що інші дітки з батьками вільно заходять у магазини, аптеки тощо. Я була вражена, що після п’яти днів карантину фактично всі без масок. Знову ж таки, на запитання дитини, чому я одягаю маску, лише в одному закладі змогла знайти підтвердження своїх дій, адже там продавчині також були в масках. На сьогодні шокує все: люди, які дихають тобі в потилицю в аптеці, вагітні жінки, що прогулюються супермаркетом, велика кількість дітей повсюди. Чому для того, щоб люди задумалися про свою безпеку, потрібно виводити на вулицю поліціянтів зі зброєю, як це зробили в інших країнах? Звичайно, ліпше було б зосередитися на позитивах цієї ситуації: на можливості глибше пізнати інтереси дитини, організувати її час – як для читання казок, малювання, складання лего, занять арифметикою, так і для залучення до побутових справ. Та допоки наше суспільство не стане консолідованим і законослухняним, ми виховуватимемо своїх дітей усупереч тому».