Терапевтичне відділення №2 («Терапія №2») Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні ще з 2020-го, тобто від початку пандемії COVID-19, стало «антиковідним» центром не лише міста, а й регіону. Минулими роками для порятунку пацієнтів з ускладненнями від захворювання, спричиненого коронавірусом, тут розгортали й 60 ліжок. Нині ситуація з інфікуванням SARS-CoV-2 не вельми напружена. Тому для «ковідних» хворих виділено вже наполовину менше місць. Та все ж обидва терапевтичні відділення лікарні й далі зостаються своєрідним епіцентром служби охорони здоров’я. Адже в терапії загалом лікують десятки різних недуг. Детальніше ж про роботу лікарів-терапевтів ЦМКЛ розповідає завідувачка терапевтичного відділення №2, заслужена лікарка України, лікарка вищої кваліфікаційної категорії Зеновія ЗОЗУЛЯК.

– Зеновіє Василівно, ще у вересні йшлося про нову хвилю COVID-19 в області. Чим характерний теперішній сплеск тієї інфекції порівняно з минулими її загостреннями?

– Передусім маємо значне полегшення у плані клініки захворювання. Нині воно протікає, мов звичайний грип. Скажімо, в інфікованого два-три дні тримається висока температура, йому першить і дере в горлі… Хворі не відразу звертаються до лікарні, обстежуються в сімейних лікарів, приймають німесил та парацетамол, і якщо не мають супутніх патологій то, образно кажучи, швидко й вистрибують з інфекції. Але в тих «ковідних», у котрих, наприклад, є цукровий діабет, онкопатології, серцеві порушення, перебіг захворювання ускладнюється пневмоніями, що розвиваються на тлі супутніх недуг. Тоді вони стають пацієнтами нашої терапії.

Загалом із понад 1700 осіб, які з початку року пролікувались у двох терапевтичних відділеннях ЦМКЛ, трохи менше половини становили пацієнти з ускладненнями від «корони». Втім, нинішня хвиля COVID-19, як на мене, йде на спад. Принаймні в нас були тижні, коли у відділенні перебувало і 23 – 27 «ковідних» пацієнтів. Тепер же їх переважно 14 – 17.

– Можна сказати й за зниженням кількості таких недужих, і за полегшенням клініки захворювання, що ми подолали коронавірусну пандемію?

– Дяка Богові, її справді фактично подолано. Молоді люди вже легко переносять інфекцію, і зазвичай достатньо приймати пігулки, аби одужати. Тепер навіть листки непрацездатності для таких хворих рекомендують відкривати не довше, ніж на п’ять днів, і для їх закриття вже не потрібно проходити ПЛР-тест. Правда, ще орієнтовно у третини людей, які звертаються по допомогу до сімейних лікарів, терапевтів нашої поліклініки констатують «корону». Тому все ж і далі варто дотримуватись застережних заходів, аби вберегтися від інфікування.

Власне, у світі далеко не всюди скасували карантинні правила. Приміром, у Німеччині, в якій я побувала в робочій поїздці влітку цього року, й далі дуже ретельно й відповідально вживають профілактичних заходів. Зокрема діє масковий режим у міському транспорті, а процедуру знезараження автобусів проводять регулярно через кожні п’ять–шість зупинок. Більше того, в автобус міжміського сполучення нікого не впускають не те, що без маски, – без респіратора на обличчі. В Україні до такого рівня санітарної культури в суспільстві ще дуже далеко…

Проте маємо інший клопіт, пов’язаний із COVID-19. Чимало нинішніх пацієнтів із цукровим діабетом – це вчорашні «ковідні». Ті, скажімо, в яких вірус уразив підшлункову залозу. Або ж ті, хто лежав під кисневою маскою, – таких нерідко рятували від коронавірусної пневмонії гормональними препаратами. І на тлі такої терапії в багатьох із них, які раніше й гадки не мали про те, що може підвищуватися рівень цукру у крові, розвинувся цукровий діабет.

Такий приклад. Недавно виписали пацієнтку, яка пройшла в нас курс лікування від цукрового діабету і якій ми підібрали-призначили відповідні препарати, щоби вона й далі успішно боролася з недугою вже в домашніх умовах. Свого часу її якраз рятували від «корони», правда, не в нашому закладі, тим, що вона майже місяць приймала гормони. Ця жінка, струнка і худорлява, як ми з’ясували, до захворювання вела здоровий спосіб життя, не переїдала, не налягала на солодощі, дотримувалася дієт. Але, схоже, суто через гормональну терапію набула такого тяжкого ускладнення.

– Судячи з того, що говорили свого часу про підступність SARS-CoV-2 та тривалу перспективу його дії на організм зараженого цим вірусом, очевидно, що в людях, які перехворіли «ковідом» невдовзі можуть проявитися й інші ускладнення…

– Наразі ми констатуємо лише цукровий діабет. Водночас не бракує останнім часом пацієнтів із діагнозами, зумовленими іншими чинниками. Скажімо, спостерігаємо наплив осіб з ішемічною хворобою серця. Це переважно люди старшого віку, в яких ця недуга розвинулася в багатьох випадках внаслідок стресу, отриманого на тлі бойових дій в Україні, через часті повітряні тривоги чи гіркі новини з фронту, де перебувають їхні родичі.

Побільшало й гепатитів В і С, що, як відомо, розвиваються через зараження крові. Це свідчить про зростання в нашому суспільстві числа ін’єкційних наркоманів, які чи не найчастіше заражаються збудниками тих інфекцій. Утім, останнім часом бачимо серед таких пацієнтів і недавніх відвідувачів приватних стоматологічних кабінетів та постійних клієнтів косметологічних центрів. А також молодих осіб, які захопилися татуюванням, – під час такої процедури теж існує високий ризик інфікування. Колись такого не було…

– Чомусь гадав, що в терапевтичному стаціонарі лежать переважно хворі з запаленнями легень, хронічними бронхітами, бронхіальними астмами тощо. Але бачу, що то багатопрофільна структура...

– Так, це дуже важкий і важливий підрозділ лікарні. Звісно, нерідко домінують у відділенні і хворі з пневмоніями – крім «ковідних», вистачає, сказати б, і звичайних – від переохолодження, інших інфекцій тощо. Скажімо, лише цього року через терапію №2 пройшли понад півтори сотні пацієнтів із запаленням легень, яке вони підхопили, як мовлять, на рівному місці, – полюбляли їздити в авто із ввімкненим кондиціонером… Але, крім названих вище недуг, лікуємо також гіпертонії, виразки, холецистити, панкреатити, цирози печінки, хвороби нирок і багато іншого – загалом обслуговуємо понад 70 діагнозів.

Структур із такою кількістю патологій, які підлягають одночасному лікуванню, в лікарнях більше немає. Недарма ж у двох відділеннях терапії ЦМКЛ налічується сукупно майже сотня ліжок, тоді як усього в нашій установі їх 350. Колись, як читачі «Галичини», можливо, пригадують, лише для пацієнтів із захворюваннями по лінії гастроентерології в лікувальних закладах обласного центру Прикарпаття було розгорнуто 160 ліжок…

Фактично в нас ніколи не пустують місця. Надто ж останніми роками, коли в результаті адміністративно-територіальної реформи до міста приєднали чимало сільських громад, які доти функціонували як автономні. Нині до нас звертаються з електронними направленнями жителі Підлужжя, Підпечар та інших прилеглих сіл. Зрештою, географія наших пацієнтів доволі обширна. Лікуємо навіть бабусь і дідусів із сусідніх областей, яких їхні діти чи онуки, котрі проживають в Івано-Франківську, беруть на зиму до себе.

Побільшало пацієнтів і через наплив до області внутрішньо переміщених осіб. Якщо після 24 лютого в ЦМКЛ пролікувалося всього майже 700 переселенців, то з них у терапії – понад 130. Це досить багато, надто ж з огляду на те, що лікарня надає цим людям безкоштовно все – від звичайних фізрозчинів для крапельниць до дорогих медичних препаратів. То велика допомога, що потребує від адміністрації ЦМКЛ чималих зусиль.

– Слухаю Вас і думаю, що, мабуть, нелегко фахівцям терапії, а це самі жінки, справлятись одночасно з такою великою кількістю різних, не пов’язаних між собою захворювань. Це ж яким уважним і зібраним треба бути щодня, щоб не помилитися ні в діагностуванні, ні у виборі лікування!..

– Зате робота в терапії дає можливість всебічно вивчити людський організм, на практиці зрозуміти-переконатися, що всі його системи й органи пов’язані між собою, злагоджено функціонують у такому взаємозв’язку і що, отже, потрібен комплексний підхід до лікування тих чи інших недуг. Була б моя воля, я б повернула в українську медицину ту практику, що існувала колись, коли кожен медик-інтерн перед тим, як стати вузьким спеціалістом, тобто обрати за бажанням той чи інший медичний фах – скажімо, кардіолога чи ендокринолога, мусив спершу попрацювати п’ять років загальним терапевтом. І той, хто не проходив такої практики, не міг потім присвятити себе тій чи іншій спеціалізації. Сама під час навчання у виші планувала обрати кардіологію. Але життя розпорядилось інакше. Як потрапила до терапії – оскільки, повторюю, так тоді було заведено, – так і пов’язала свою долю з нею…

До чого веду? Справжній лікар ніколи не перестає бути студентом, тобто завше вчиться. А медична практика постійно підкидає ситуації, про які не йдеться в жодних посібниках. Навіть я, пропрацювавши в терапії 36 років, не можу сказати, що все знаю. І як у питанні з «ковідом» консультую колег з інших відділень лікарні, коли туди потрапляють відповідні пацієнти, так і сама нерідко прохаю поради в них. Скажімо, мій колишній інтерн – а я ще й керівник бази інтернів із терапії Івано-Франківського національного медичного університету – Сергій Федоров уже чверть століття займається суто кардіологією, зокрема часто бере участь в міжнародних лікарських симпозіумах, де почерпає чимраз новіший світовий досвід боротьби із серцево-судинними недугами. Тож у разі чого звертаюся до нього.

Приміром, не так давно мала такий випадок: у хворої – високий артеріальний тиск, але низький пульс. Отож і телефонувала йому, цікавилась, які б ліки приписав у такому разі. І він порекомендував, як підібрати оптимальний варіант. Бо, скажу вам, медикаментів нині дуже багато й вони вельми різні. Навіть призначені для лікування однієї й тієї самої патології мають неоднакову загальну дію на організм хворого.

Є, скажімо, гарні препарати від високого артеріального тиску, але вони можуть підвищувати цукор у схильних до того осіб або викликають ускладнення в тих, в кого ниркова недостатність. Уже й не кажу про несумісні медикаменти... Тому й наголошую на необхідності комплексно-індивідуального підходу до кожного недужого – щоби зцілювати людину загалом, а не лише боротися з окремою хворобою. Тим паче, що ми у відділенні мали не один випадок, коли доводилося рятувати життя людей від чиїхось помилок у лікуванні. А в тому, що людський організм ще належить вивчати й вивчати, мене вкотре переконав такий приклад з моєї практики.

Якось одній пацієнтці в кардіології давали добрі ліки від підвищеного тиску, але мимохіть стимулювали ними розвиток бронхіальної обструкції. А поки лікували гормонами цю патологію, у хворої відкрилася виразка. Намагання впоратись і з цією проблемою теж не дали бажаних результатів. І нібито всюди її правильно лікували та в підсумку організм наче противився всьому. Коли жінка прийшла до нас, я позабирала чимало з попередніх призначень і залишила їй тільки справді потрібне. Та коли зробили глибше обстеження, виявили в неї онкологію…

– Склалося так, що вже півроку – від травня – «Терапія №2» ЦМКЛ працює далеко за межами лікарні у пристосованому приміщенні. Чи не пригнічує Вас і Ваших співробітників відірваність від рідних стін?

– Звісно, що попервах відчували дискомфорт, який завше буває, коли вимушено починаєш обживати чужу територію. Але за сприяння нашого директора Тараса Масляка, котрий постійно опікується нами, швидко адаптувалися. Крім того, навіть тут, на деякій відстані від свого центру, відчуваємо плече колег. А в ЦМКЛ сформувалася сильна команда лікарів, згуртованих під умілою орудою-організацією керівника, котрий і сам працює потужно, й нас заряджає своєю енергійністю й відповідальністю. Завдяки цьому навіть тут, на тимчасовому місці, нам вдається надавати медичні послуги на належному рівні.