Не знаю, чи у Василя ҐРЕНДЖІ-ДОНСЬКОГО, поета із Закарпаття, були відчуття, що його вірш «ПлиНе кача» («Плавле кача») стане журливою піснею-пам’яттю для Небесної Сотні... Ще задовго до героїчних подій 1939 року він писав її для увічнення пам'яті січових стрільців, котрі загинули поблизу Хуста в боротьбі з мадярами. Він писав її для матерів, котрі народжували синів, щоб жити. Він писав її для рідної Срібної землі, ключ любові до якої лежить на дні Тисини, отієї ріки Тиси, що в серці кожного русина-закарпатця!

Знаковий вірш увійшов до першої поетичної збірки В. Ґренджі-Донського «Квіти з терням» («Квіти з терньом»), виданої 1923 р. Вступне слово до неї написав і схвалив за «високу патріотичну ноту» поет, прозаїк і драматург Василь Пачовський, племінник Михайла Пачовського – засновника й директора першої в дорадянські часи української приватної гімназії імені Маркіяна Шашкевича в Долині. Звідси й пролягла моя дорога пошуків до Закарпаття, де народилися слова пісні-реквієму «Плине кача»...

Не можна забувати автора навіть тоді, коли вірш стає народною піснею. Не можна стирати її історичність, надумано приписуючи етносу, не дотичному до неї. Не можна, бо в ній оспіваний героїзм зі світлою тугою прощання, що одізвався в наших серцях із загибеллю Небесної Сотні під час Революції Гідності.

Василь Ґренджа-Донський прожив 77 років (24.04.1897 – 25.11.1974). Народився у Воловому (Міжгір’ї), помер на чужині, у Братиславі, де й похований. У прощальному слові влучно сказав про свого побратима письменник Августин Штефан: «Жив, працював і страждав недаремно!»

Переслідуваний угорцями, що окупували Закарпаття, він пізнав тюрми та концтабори. Утік до сусідньої країни, врятувавшись од смерті, але свободи для творчості не спізнав, бо й там нею не давали дихати на повні груди. А він інакше не вмів і не хотів. Тому лише по смерті поета глибше прониклися його життям і творчістю й на Закарпатті, і в Чехословаччині (Словаччині). Дочка В. Ґренджі-Донського Зірка зуміла впродовж 1981–1992 рр. видати в США за сприяння діаспори впорядкувані нею 12 томів творчої спадщини свого батька. До першого тому й увійшла поетична збірка «Квіти з терням» з її уславленою «Плине кача».

Автор слів віднайдений. Хто ж написав музику, що стала також народною? Наразі можу лише припустити, що автором її є також закарпатець – піаніст, диригент і композитор Дезидерій Задор. Власне 1944 року він видав збірник «Народні пісні підкарпатських русинів» і там була пісня «Плине кача» на слова В. Ґренджі-Донського.

Історія сама поправляє нас. Це Божа справедливість. Із 2015 року чинний Закон України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті». У почесному списку є Василь Ґренджа-Донський. 17 лютого 2021 року Верховна Рада своєю постановою схвалила заяву про визнання Революції Гідності як історичного державотворення незалежності України. І це є живим вкрапленням до вічності. До сльози, що зронюється від печалі й гордості. В усіх і кожного, чиє серце відкрите для любові до України!

Не новина, що кожна народна пісня має авторів: і слів, і музики. Для мене відправним пунктом, попри майже весь інтернетівський мотлох загалом і вікіпедівську брехню зокрема про цю пісню, є згадане на початку вступне слово В. Пачовського, якого високо поціновував Іван Франко, називав «справжнім талантом», до першої поетичної збірки В. Ґренджі-Донського «Квіти з терньом». Професор Володимир Кубійович у своїй «Енциклопедії українства», перевиданій у незалежній Україні, присвятив довідкові розповіді і про В. Ґренджі-Донського, і про В. Пачовського як свідомих патріотів-українців, талановитих письменників.

Перечитала поезії Василя Ґренджі-Донського, щоб упевнитися в його авторській стилістиці. Він був романтиком. Окремі вірші звучали, як уже народжені пісні. Наприклад, «Зозуля в полі». А епічний твір «Червона скала»? Рядки-прощання, написані ним дружині, щоб пам’ятала про нього, передавалися з уст в уста русинів-верховинців: «Сховай мій тризуб золотий // І шапку січову...». А про смерть Сталіна? «Нехай земля трясе тобою // Бодай дванадцять раз на день!».

Влучний поетовий вислів котився горами від хижі до хижі... І без згадки автора! Ставав усною народною творчістю! Така доля віршів і музики, що полюбилися людям і стали народними...

Якась особлива енергетика в пісні «Плине кача»... Немає достеменних пояснень, чому саме ця пісня стала молитвою? Чому сльози на очах і в серці запікається біль? Так, це первинна енергетика слів Василя Ґренджі-Донського і можливого автора цієї щемливої до болю мелодії Дезидерія Задора… Двох обдарованих закарпатців, котрі в слові й музиці боронили Україну від чужинських зайд! Майже століття минає, а сила свободи – та сама! Той поклик до волі, що крізь роки передається нам, нині сущим!

Згадаю інші поетичні рядки закарпатського поета-просвітителя, сповнені любові до рідних гір і ненависті до окупантів: «Ще тільки що народився, // Ще го не оділи, // А вже йому над колисков // Кайдани дзвеніли...».

Можливо, пісня «Плине кача» з перших її нот і слів так дуже зворушує, бо в ній наша правічна мрія жити вільно, бо в ній, можливо, на Небесах знайшли одні одних автори, самовіддані оборонці Карпатської України та герої Майдану... Хто знає... На лінії сердець матерів... На лінії сердець синів...

...Сипле небо зорями. Над Срібною землею, над Києвом. За убієнними, що життям скрокували в безсмертя. Тисячі українців, котрі полягли поблизу Хуста в кривавому бою з мадярами, загинули на Майдані від куль зросійщених снайперів, полягли в окопах уже семирічної фактичної війни з найважчим ворогом Росією... Над убитими як 1939 року під Хустом, так і 2014-го на Майдані в Києві, а відтоді й дотепер над полеглими на гібридній війні з Росією лунає тужливе «Плине кача» Василя Ґренджі-Донського, закарпатця-русина, котрий уклав уселенський біль у поетичні рядки…

Така довга дорога до усвідомлення себе українцями. Так, за українським Мойсеєм, котрим є Іван Франко, «ми маємо навчитися відчувати себе українцями – не галицькими, не буковинськими, не русинами, а українцями без офіціяльних кордонів». І автор передмови до згаданих «Квітів з терньом» В. Пачовський, як і багато свідомих галичан, допомагали горянам над Тисою, що червоніла кров’ю русинів у боротьбі з чужинською ордою... Він майже дев’ять років – з 1920-го по 1929-й – учителював у Береговому. Пластуни й просвітяни, з-поміж яких активним був і Василь Ґренджа-Донський, десятиліття гартували українську ідею, щоб повстати на смерть Карпатською січчю проти споконвічних ворогів-сусідів...

1915 року В. Ґренджа-Донський служив у армії... Своєї не було... Важке поранення, можливо, й народило щемливий сум у «Плине кача»... «Лягло серце у тернині...» – таким був первинний віршований рядок поета. Літературний твір змінювала народна любов. І він ставав народним! Тоді майже вся поезія була стилізована під ліричні пісні, щоб наближати її до людей. Переважала легка форма, яка таїла в собі дух українства, пронизувала серця русинів любов’ю до рідної землі, закликала їх до єдності проти ворогів.

Поділяю думку одного з дослідників пластунського просвітництва й вишколу молоді на Закарпатті Василя Сокола, що в упорядкованому збірнику народних пісень 1944 року подано поетичні рядки Василя Ґренджі-Донського. Упізнавані за його ж стилістикою, манерою письма... Чи це музика Дезидерія Задора? Схильна думати, що так. Композитор зростав у змішаній сім'ї, якими тут була більшість: тато ж Євген! Синові дали угорське ім’я... У цій стражденній Карпатській Україні, хто хоч трохи проникся її болем, пекло виглядало з кожної закутини... «Задзвеніла мечем, // Запалала вогнем // Закарпатська Україна!».

І як співає керівник гурту «Хорея козацька» в героїчному епосі Тарас Компаніченко, укотре русинам треба було бити «мадярів, румунів, москалів і ляхів», щоб «воскресла нам наша славна Україна!»

Будьмо разом! І ми переможемо! Бо «Плине кача» в наших серцях!