Побачила світ книга Марії ВОЛОСОВСЬКОЇ «Життя в ім’я краси». Можливо, назва цього фоліанта на майже пів тисячі сторінок, проілюстрованого близько трьома з половиною тисячами чорно-білих і кольорових світлин, декому видасться й дещо пафосною, проте це саме той випадок, коли вона цілком виправдана як найлаконічніша квінтесенція біографії авторки. Як побажання всім читачам книжки так само бачити в усьому довкіллі красу – створеної Богом природи, плодів праці своєї й інших людей, красу душі, людських взаємин.

Авторка видання походить із незаможної тисменицької сім’ї Лесюків. Її мама Розалія була дояркою в колгоспі, який організувала в повоєнні роки нова влада на околиці містечка кушнірів. Їй у важкій праці на фермі та в домашньому господарстві, на городі дочка допомагала ще з малих літ. А батько Павло повернувся додому інвалідом на двох милицях після півторарічного перебування в Караганді, куди його вивезли «совіти» за підозрою у зв’язках з ОУН–УПА через підкинутий у купу хмизу на їхньому обійсті автомат (це трапилося восени 1945 року). У товарному вагоні обморозив ноги, тож на новому місці, де мав відбувати покарання каторжними роботами, тата мучили нестерпні болі. Переніс близько 20 операцій на уражених гангреною ногах…

Ось таку позицію для старту в самостійне життя мала Маруся, як її всі називали. Через нестатки в сім’ї здібній до науки дівчині, яка закінчила середню школу з відмінними і добрими оцінками в атестаті, довелося розпрощатись із мрією про стаціонарне навчання у Київському технологічному інституті легкої промисловості, тож почала опановувати фах інженера-хіміка-технолога заочно (до речі, згодом вона першою серед випускників цього вишу напише й захистить дипломну роботу українською мовою).

А влаштувалась вона на роботу 1959 року на місцевій хутровій фабриці – напевно, дався взнаки поклик генів, адже серед її предків по маминій лінії в родині Павлишиних були знані кушнірі. Розпочала свій трудовий шлях ученицею, а невдовзі вона вже самостійно працює швачкою-мотористкою у швейному цеху тодішнього виробничого хутрового об’єднання «Тисмениця». Марія ловила на льоту всю інформацію про специфіку технологічних процесів хутрового виробництва, проявила себе працівницею відповідальною, з організаторським хистом, тож її, 19-літню (!), призначають начальником експериментального цеху. Потім очолювала кушнірсько-шапковий та кушнірський, була старшим майстром каракулевого цеху, загалом достеменно опанувала специфіку всіх тих виробничих підрозділів підприємства. Також М. Волосовська працювала інженером-хіміком хімічної лабораторії, інженером відділу управління якістю, завідувала кушнірсько-пошивним виробництвом, була заступником головного інженера та головним інженером великого підприємства, а з березня 1998-го до серпня 2000-го – генеральним директором ВАТ «Хутрофірма «Тисмениця».

Вона створила саму себе – саме цим висловом є всі підстави так охарактеризувати пані Марію. Її ім’я стало брендом, визнаним відомими у світі кутюр’є хутрової моди, у шуби моделей «МВ» вдягалися найвитонченіші модниці України та Європи, артистки, громадські і державні діячки, вітчизняні й зарубіжні, дружини дипломатів…

Та є тут і другий бік медалі: ці ексклюзивні моделі головний інженер хутрофірми М. Волосовська разом зі своїми однодумцями та колегами не могли би створити без низки проривів у технології хутрового виробництва. Вони запровадили у виробництво такі нові способи оброблення шкурок, зміни природного вигляду і кольорів хутра, про які доти не знали на європейських підприємствах галузі. Тож закордонні спеціалісти високо оцінили ці ноухау, спрямовані на технічне й технологічне вдосконалення виробництва. Новим словом у ньому стала, скажімо, рельєфна стрижка шкурок кролика і нутрії (то був винахід Волосовської), а ще – ажурна, під плюш, довговолоса. Підсилювати природний колір хутра ондатри дало змогу його тонування за допомогою машинної вишивки хутра – на цей винахід отримали 1988 р. патент головний інженер М. Волосовська і ще два її співавтори з хутрофірми. Саме після успішних експериментів на прикарпатському підприємстві воно здобуло славу першопрохідця в хутровій галузі Європи щодо використання новітніх барвників для фарбування шкурок різних видів – завдяки цьому вироби тисменичан розцвіли веселковим розмаїттям барв. Водночас пані Марія роками домагалася від «Союзхутропрому» й таки домоглася, щоб на підприємствах їхньої галузі в тодішньому СРСР врешті перестали використовувати для фарбування шкурок анілін, дуже шкідливий для здоров’я робітників, зайнятих на цій технологічній операції.

В активі заслуженого раціоналізатора й заслуженого працівника промисловості М. Волосовської – вісім винаходів і 517 патентів на промислові зразки України. Її першою на Івано-Франківщині 1997 року нагородили орденом Княгині Ольги. Втім, авторка «Життя в ім’я краси», розповідаючи про етапи й епізоди своєї трудової біографії, далека від якогось самовихваляння. Вона сповідує принципи правдивості й об’єктивності, відтворюючи в книзі свій багатолітній шлях до фахового визнання: були на ньому не лише підкорені нею щораз вищі вершини, а й нездоланні, здавалось би, проблеми, розчарування, прикрощі. А своїми досягненнями пані Марія завдячує тому, що «мала від батьків талант, працелюбність, відповідальність за слово і діло, мала нічим не замінну школу життя. За що вдячна своїм батькам усе своє життя, колегам, друзям, помічникам і рідному колективу».

Навів уміщений посеред прозового тексту книги поетичний спогад Волосовської, чия чутлива до краси душа знаходила замилування і в поезії, яку любила зі шкільних літ і сама пробувала віршувати. Процитовані поетичні рядки свідчать, що ще в юності їй були сповна притаманні несхитність перед труднощами, небажання віддаватися на волю обставин. Та й завершується видання розділом «Поетичний зошит» з написаними Волосовською в різні роки і на різні теми віршами, присвятами колегам по праці з нагоди їхніх ювілейних дат, а далі й сама вона постає «В поетичних замальовках друзів і рідних».

Так, із книги читач довідається не лише про більш як півстолітній трудовий шлях «Княгині хутра» (додайте до періоду її праці на хутрофірмі і творчу діяльність у Дизайн-студії МВ, яка з часом стала приватним суб’єктом господарювання), але і про тих багатьох людей, у кого вона вчилася, хто потім працював під орудою цієї енергійної організаторки виробництва, висококваліфікованої фахівчині хутрової галузі і креативної творчої особистості, хто переймав від неї знання, практичні навики, багатющий професійний досвід.

Авторка веде читача всім довгим технологічним ланцюжком – від вичинки шкурок до пошиття з них за розробленими дизайнерами моделями пальт, півпальт, головних уборів – на вироби тисменицького підприємства був великий попит як в Україні, так і в усьому колишньому СРСР. Читач ознайомлюється із сировинно-фарбувальним виробництвом та його керівниками, які, звісно, змінювалися впродовж десятиліть, отримує інформацію про майстрів, стругальників, сортувальників шкурок, лаборантів, а далі має нагоду побувати на кушнірсько-пошивному виробництві. А суто фаховий опис авторкою книги технологічних операцій знову ж таки «розцвічують» рядки її віршів, у яких оспівано нелегку працю хутровиків – скажімо, у шапковому цеху:

Детально описує авторка діяльність і центральної хімлабораторії, технічного та інших відділів, служб, бухгалтерії хутрофірми. Та, мабуть, особливе зацікавлення у читачів, а ще більшою мірою – у читачок книги М. Волосовської, викличе розповідь про діяльність групи моделювання та конструювання хутряних виробів, яку з 1997 р. офіційно почали іменувати також Дизайн-студією Марії Волосовської і яка й нині працює в Івано-Франківську, тоді як від самої хутрофірми «Тисмениця» зосталися лише спомини. Створили цей структурний підрозділ на підприємстві задля розробки особливо елегантних, більше того – авангардних, ексклюзивних моделей. У вишуканих пальтах і півпальтах гармонійно поєднуються розмаїття кольорів, стрижок хутра із найсучаснішими фасонами.

Свіжими живописними мазками, немовби це було лише вчора, М. Волосовська викладає в книзі незабутні враження від своєї з колегами участі у виставці-ярмарку «Хутро і Мода» у Франкфурті-на-Майні – одній із трьох провідних у світі. У цьому німецькому місті прикарпатське підприємство представляло вже незалежну Україну і тоді, 1993 року, там уперше на хутрових форумах Європи замайорів наш синьо-жовтий стяг. Тисменичани продемонстрували справжню революцію в кольорах своїх виробів, навдивовижу вдало використавши новітні барвники для фарбування не лише кролика, якого, за оцінкою фахівців із різних країн, «змінили до невпізнанності», а й нутрії, песця, чорнобурки, каракулю, ондатри. Відвідувачі ярмарку затримувалися біля стенду українського підприємства і щоб помилуватися ажурною стрижкою різних видів хутра, якою були прикрашені шуби. Фірма з того ж Франкфурта закупила головні убори тисменицького виробництва і стала постійним партнером підприємства щодо їх моделювання й виготовлення за запропонованими нею моделями.

Отак відкрились європейцям чари того, що сама Волосовська визначила одним влучним словом «хутробарвограй». Розповідь пані Марії про тисменицьку школу моделювання з великою увагою слухали в іспанській столиці, де прикарпатське підприємство того ж таки 1993 р. отримало від Мадридського клубу лідерів торгівлі свій перший за незалежної України міжнародний приз – «За найкраще торгове ім’я». Закарбувався в пам’яті Марії Волосовської і знайшов відображення на сторінках книги, що вийшла друком у МПП «Таля» (Брошнів-Осада), також яскравий спогад про участь тисменицьких хутровиків у Фестивалі середньоєвропейської моди, який відбувся 1995-го у польській столиці Варшаві.

А ви знаєте, коли зародилося кушнірство у Тисмениці? Авторка пише, що воно, згідно з архівними даними, існувало тут ще з 1592 року. 1637-го на підставі магдебурзького права до магістратського реєстру було внесено статут кушнірського цеху в Тисмениці. У книзі, щедро проілюстрованій світлинами з домашнього фотоархіву М. Волосовської, читаємо про те, як святкували 400-літній ювілей організованого кушнірства у прикарпатському містечку, а через п’ять років – потрійну дату: 360-річчя хутрофірми «Тисмениця», 10-річчя тисменицької школи моделювання і конструювання хутряних виробів та ювілей самої Марії Волосовської. Вона того вечора продемонструвала присутнім в облмуздрамтеатрі ім. І. Франка свого роду підсумкову колекцію своїх хутряних моделей для дорослих і дітей «Звітую тобі, моя доле!». І саме на сторінках «Життя в ім’я краси» зафіксовано миті неповторного святкового дійства, бентежні для самої Марії Павлівни і які мовби заново переживають ті читачі книги, котрим тоді пощастило бути у глядацькій залі театру…

«Моя робота – це моя молитва. А нова колекція – це нова молитва», – так Волосовська щоразу, беручись до творення нової колекції моделей хутряного одягу, подумки переконувала себе. А оточення переконувала в справедливості цієї сентенції результатом своєї праці. Вона вбачає красу одягу в його гармонії з природою, з людиною.

У виданні вміщено спогади колег Марії Павлівни про спільну з нею працю. Скажімо, Любов Ковальчук, директорка Львівської хутрової фабрики, яка була структурним підрозділом хутрофірми «Тисмениця», написала: «Тепер все кажуть про Європу. А ми під керівництвом Марії Павлівни уже давно там бували: ще в ті роки «залізної завіси» нас випускали, бо славу мали! Ще й яку!». Л. Ковальчук згадує, як прискіпливі європейські дизайнери на міжнародних виставках-ярмарках хутрової продукції виставляли найвищі оцінки моделям «Тисмениці» ще 1965 р. в Брюсселі і 1967-го – в Мюнхені.

Тривала праця над виданням (світлини, документи, матеріали до нього збирала впродовж усього свого життя) спонукала Марію Павлівну замислитися над розгадкою, як вона пише, «глибинних таємниць мого родоводу і життєвої мудрості людей». Розділ «Моє родинне дерево» став вислідом скрупульозного вивчення Марією Волосовською церковних метричних книг та архівних документів. Тішить «Княгиню хутра» те, що вона започаткувала династію дизайнерів хутряного одягу і вже три покоління їхнього родоводу творять нові моделі. Нині справу Волосовської успішно продовжують у Дизайн-студії МВ нинішня її очільниця дочка Романна і зять Юрій Сідляр, а тепер – ще й онука Ангеліна.

Р. Сідляр створила вже понад 400 промислових зразків моделей, захищених патентами України. Вона входила до журі конкурсу «Обличчя «Галичини», який упродовж десятка літ проводила редакція нашої газети, – студія була фундатором призів для його переможниць і призерок. У доробку ж А. Сідляр – понад сотня патентів на розроблені промзразки моделей хутряних виробів.

Думки відомих людей про Марію Волосовську подано в досить обширному розділі «Коло і миті спілкування». Цими словами вона визначає ту важливу духовну і моральну субстанцію, яка підтримує людину на плаву в далеко непростому земному житті. «Її друзі – люди, з котрими вона ділиться щедрістю свого великого серця, здатного підтримати в скрутну хвилину, допомогти в будь-якій ситуації. І водночас приймає із вдячністю їхні слова розради, моральну підтримку й допомогу, не опускаючись до суто прагматичних приземлених взаємин чи меркантильних інтересів», – написав у передмові до видання, промовисто названій як «Уроки вічного неспокою творчої душі…», заслужений раціоналізатор України Богдан Середюк.

З цим важко не погодитися тим, хто знає авторку. А вона наводить фрагменти свого спілкування, зокрема, зі співаками, які брали участь у презентаціях хутрофірми «Тисмениця» в київських театрах, Українському домі, виступали під час відзначення ювілеїв підприємства на Прикарпатті, – Дмитром Гнатюком, Ніною Матвієнко, Марією Стеф’юк, Євгенією Мірошниченко, Оксаною Білозір, Назарієм Яремчуком, Василем Лазаровичем, з поетом-піснярем Вадимом Крищенком, журналісткою Христиною Стебельською, із дружиною В. Чорновола Атеною Пашко, з громадськими, політичними, державними діячами, лікарями, священнослужителями.

У розумінні авторки книги «Життя в ім’я краси» зміст поняття краси не зводиться лише до категорії естетики, а він набагато ширший. І Марія Волосовська потверджує цю свою думку наведеним на відкритті видання міркуванням про суть краси, висловленим в одному зі своїх інтерв’ю духовним авторитетом українців – блаженнішим владикою Любомиром Гузаром: «Треба відкидати свої немочі, аби зустрітися з красою. Не забуваймо, що краса – один з атрибутів Бога. Ми трошки забуваємо, що Бог проявляється також у красі. Ми замало бачимо красу природи або красу взагалі. Ми частіше реагуємо на добро, правду, але забуваємо, який вплив на нас може мати краса».

На роль краси в земному бутті людини і вказує компас життєвого й творчого успіху самої авторки книги – Марії Волосовської. Додам насамкінець, що охочі можуть придбати це видання в Дизайн-студії Марії Волосовської в Івано-Франківську і в Музеї історії Тисмениці. Кошти від його реалізації авторка передасть як благодійну допомогу на потреби ЗСУ. З приводу придбання книги можна телефонувати на 050-555-26-10 (Марія Волосовська) або на 050-675-57-47 (Романна Сідляр).