На широкі екрани українських кінотеатрів вийшла біографічна драма «Інший Франко» Ігоря Висневського та Віталія Малахова. Це довгоочікувана прем’єра, котра мала відбутися ще 2021 року. Втім, обставини внесли свої корективи: спочатку пандемія коронавірусу, а потім повномасштабне вторгнення російських військ в Україну відтермінували старт кінопоказів на невизначений час. І ось нарешті з 8 лютого всі охочі можуть побачити байопік, тобто біографічний фільм, про непересічну постать Петра Франка – сина відомого Каменяра. Магія кінематографа працює, і цей видатний діяч виходить для широкого загалу з тіні свого талановитого батька.

Короткий життєпис П. Франка у вікіпедії одразу дає зрозуміти пересічному читачеві, що це дуже цікава й багатогранна особистість. Тому не дивно, що історія його життя лягла в основу фільму.

Назва стрічки дуже тонко натякає на те, що йдеться не про Івана Франка, а його сина Петра – одного з фундаторів української авіації і співзасновника Пласту, інженера-хіміка, педагога, письменника тощо. Хоча для пересічного глядача, який не дуже добре знає біографію І. Франка та його нащадків, може скластися хибна думка, що це кіно розповість про якусь іншу грань Каменяра. Особисто мені подобається така гра слів і сенсів, котра інтригує ще до перегляду картини. Дозволяє мозку гіпотетичного глядача порозважатися і нафантазувати щось своє.

Розбір акторської гри та втілення в кіно тих чи інших персонажів розпочну з Ольги Франко. Адже її зіграли івано-франківські акторки – Надія Левченко та Лілія Амбрам’юк. Кожна актриса зобразила цю постать на екрані по-своєму. Особисто я не могла відвести погляду від Н. Левченко, котра майстерно зіграла свою героїню дорослою. Її Ольга безперечно вийшла сильною й мудрою, в міру холодною й відданою своєму чоловікові та родині. У стрічці не згадуються кулінарні книжки О. Франко, але є доволі однозначний натяк на її кулінарний талант. Хто дивитиметься кіно, впевнена, не пропустить його.

Для Л. Амбрам’юк роль юної Ольги став дебютним у великому кіно й доволі вдалим. Хоча в самій стрічці її героїня небагатослівна і з’являється лише у декількох епізодах, котрі пов’язані зі знайомством та розвитком романтичних стосунків з Петром. На пресконференції з нагоди прем’єри акторка зізналася, що під час знімань у неї було більше реплік та сцен, проте після монтажу вони не увійшли до фінальної версії стрічки. «Моя Ольга спокійна і юна», – лаконічно зазначила акторка.

– Ця історія – ще один пазл із трагічної історії нашої країни крізь призму життя родини сина Каменяра Петра, – зауважила Надія Левченко під час прем’єрного показу в івано-франківському театрі кіно «Люм’єр». – Мені випало зіграти роль його дружини – гросмейстера галицької кухні. У фільмі мені 47 років, я мама двох доньок. В епізодах Лілії було лише знайомство з Петром, а в моєму – вже пройдений шлях. Це вольова і сильна жінка. Але в кіно ми багато дискутували з продюсерами й режисерами з цього приводу. Вони бачили Ольгу дуже виваженою і спокійною, жінкою, яка не перечить своєму чоловікові. Один раз мені все ж вдалося вибороти момент, де я показую, що моя героїня має вплив на чоловіка. Але здебільшого Ольга дуже смиренна. Такий тихий, мирний, але надійний тил… Петра Франка зіграв В’ячеслав Довженко. За його плечима чимало сильних ролей як театрі, так і в кіно. Досі пам’ятаю його як «Серпня» з «Кіборгів». Тож уже з перших секунд стрічки стає зрозуміло, що ми бачимо не новачка, а неймовірно талановитого й досвідченого актора. Його герой вийшов сильним, рішучим та емоційним. Поступово ти починаєш вірити, що на екрані не хто інший, як Петро Франко.

Зізнаюся, мене зачарував Ахтем Сеітаблаєв, який зіграв друга й суперника Петра – Андрія Грищука. Так і хотілося спостерігати за ним. Цей персонаж викликав любов і ненависть одночасно. До речі, цей герой і його сюжетна лінія – художній прийом, вигаданий для більшої гостроти сюжету.

Приємно здивувала Ірина Кудашова у ролі молодшої доньки Петра Франка Асі. У фільмі їй вдається відійти від своєї першої ролі дещо інфантильної старшокласниці в серіалі «Школа», який так чи інакше накинув на неї певне амплуа. І це чудово, що акторці вдалося вийти з його тіні і показати своє акторське зростання.

У стрічці є достатньо флешбеків з минулого, тому не лише О. Франко, а й інші його головні герої мають, сказати б, свої більш юні версії. Скажімо, молодого П. Франка зіграв Роман Куліш, а молодого А. Грищука – Андрій Федінчик. Як на мене, найвдаліше підібрано тандем «Федінчик – Сеітаблаєв». Між ними була майже магічна схожість. «Куліш – Довженко» трішки програють їм у цьому, але все ж нескладно повірити, що це одні й ті самі люди – просто в різні роки їхнього життя. А от з Ольгами інша ситуація. В актрис різні зріст і статура, хоча є схожі риси. Можливо, це й вплинуло на вибір саме такого тандему акторок.

Біографія П. Франка є надзвичайно цікавою й об’ємною, тому не дивно, що творці стрічки вирішили сконцентрувати увагу на одному дні з життя Франка, який став початком його кінця. Час від часу сцени із сьогодення переривають флешбеки з минулого, котрі намагаються створити цілісний пазл і розповісти біографію цієї постаті. Це не завжди вдається зробити через основну сюжетну лінію, яка зав’язана на останньому дні народження Петра Франка, перед тим, як його вивели «совєти» під конвоєм у невідомому напрямку. Історичний контекст, як-от репресії, Голодомор, війна, показано доволі похапцем, натяками та уривками фраз. Хоча той, хто в контексті тих подій, усе зрозуміє.

У фільми є й неточності, й не надто зрозумілі режисерські ходи та сцени. Це, звісно, можна списати на те, що це дебютна кіноробота Ігоря Висневського та Віталія Малахова. Проте в українському кінематографі є достатньо прикладів вдалих і яскравих режисерських дебютів, як-от «Додому» Нарімана Алієва, «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча, і з останніх прем’єр – «Як там Катя?» Крістіни Тинькевич. Ці стрічки підкорили глядача з першого перегляду й зібрали чимало схвальних рецензій та відгуків від кінокритиків і кіноманів. Втім, варто зазначити, що вище переліченим режисерам було легше, принаймні тому, що їхня історія про людей, які, звичайно, є серед нас, проте їхні персонажі вигадані.

А от в основі сюжету «Іншого Франка» – біографія реальної людини. Тож режисери все ж були заручниками фактів та уявлень інших людей про ті події, історичні факти, риси характеру і вчинки тих чи інших персонажів. Проте попри це автори стрічки все ж вирішили ризикнути й додати чимало вимислу та власних інтерпретацій. Вони сміливо змоделювали свій світ, в якому жив Петро Франко, вигадали любовний трикутник, який став кістяком сюжету. Наскільки це вдало та доречно, можна сперечатися вічно. На мою думку, це додало біографічній стрічці перчинки й художності.

З огляду на те, ще Петро Франко є одним зі співзасновників Пласту, то, звісно, в кіно показано цю скаутську організацію. Хоч, як на мене, творці вирішили не заморочуватися й дуже спрощено зобразити її, без акцентів на ідеології та філософії. Також є певні неточності у відтворенні пластових одностроїв тих часів.

У фільмі багато Львова, його складно сплутати з іншим містом. Мене саму багато що пов’язує з цим старовинним містом, тому бачити його на екрані було приємно й цінно. Творчій команді вдалося передати дух часу, насамперед завдяки скрупульозному відтворенню тогочасних інтер’єрів, одягу героїв та увазі до деталей. До речі, творці стрічки консультувалися з родиною Петра Франка та працівниками музею «Дім Франка», щоб максимально точно відтворити атмосферу та події того часу.

Сам Іван Франко не з’являється в кадрі. Зате є його картини на стінах, як натяки. З одного боку, хотілося побачити стосунки батька й сина, їхню взаємодію, проте кіно не про це, воно розповідає про іншого Франка – Петра. Тому основний акцент на ньому, а його батько фігурує лише в діалогах та спогадах. І це, як на мене, зроблено навмисне, щоб підкреслити: його син був не менш видатним та багатогранним, хоч й менш відомим загалу.

Пригадую, як читала передмову Оксани Сенатович до перевидання «Практичної кухні» Ольги Франко, і мене вразило, що вона аж до своєї смерті впродовж більш як 40 років чекала повернення свого чоловіка. Тому стіл щоденно накривали сніжно-білою скатертиною. І цей момент є у фільмі. Головний герой стрічки декілька разів каже своїй дружині: «Ти дочекайся мене!». І вона чекала. Щоправда, йому не судилося повернутися.

І ще декілька слів про саундтрек до стрічки. Ним стала пісня «Розпрощався стрілець» у виконанні «Пікардійської терції». Це дуже вдалий вибір, який гарно доповнює кіно, додає йому глибини сенсів.

Як на мене, попри певні недоліки режисерам таки вдалося створити доволі приємну й цілісну стрічку, а найголовніше – познайомити глядача з Петром Франком. Він є такою багатогранною особистістю, що про нього можна зняти не одну стрічку, а й цілий серіал. Для себе я промаркувала цей фільм як просвітницький, адже він відкрив для широкого загалу таку постать, як Петро Франко. А це вже немало.

Після прем’єри стрічки в залі лунало чимало запитань до акторок, які були на показі. І багато з них стосувалися долі нащадків Івана Франка. І це, напевно, основне, як на мене, завдання біографічних фільмів – наштовхувати глядача на пошуки відповідей на свої запитання.

«Інший Франко» для мене більше драма з біографічними мотивами, ніж історичне кіно. Мені потрапляли на очі різні рецензії, зокрема й відверто негативні. Мої ж враження цілком протилежні до них. А висновок єдиний: потрібно обов’язково йти у кінотеатр й відкривати для себе іншого Франка.