В Івано-Франківську на базі вищого професійного училища №21 відкрився унікальний культурний майданчик – кінопростір «FRANKINO». Цей проєкт повертає глядачів до золотої епохи кінематографа, поєднуючи історію та сучасність у затишній атмосфері музею, створеного Івано-Франківським осередком Національної спілки кінематографістів України (НСКУ).

Екскурс в історію кінематографа

Кінопростір відкрив свої двері у липні цього року у рамках всеукраїнського кінематографічного туру «FRANKINO: Legendy. ThreeDays». Музей облаштували в дуже стислий термін, лише за шість тижнів. Сьогодні це справді оригінальний та цікавий мистецький майданчик, який мовою своїх експонатів розповідає про кінематограф – як український, так і світовий.

Першими відвідувачів зустрічають костюми на манекенах – своєрідні свідки історії прикарпатського телебачення та кінематографа. Ось чорний фрак, який час від часу фігурував у юнацькій телепередачі «Галочка» обласного телебачення «Галичина». Поруч примостилися елегантні сукні, створені спеціально для документального фільму режисерки Ольги Терешкун «Камертон долі» про композиторку Лесю Дичко. Відвідувачі також мають змогу роздивитися зблизька справжній реквізит. Тут його не ховають за склом чи спеціальною стрічкою, як зазвичай, це роблять у виставкових залах.

«Важливо, що люди мають можливість побачити реквізит, – констатує голова Івано-Франківського осередку НСКУ Ольга Терешкун. – Зазвичай у музеях він зберігається у вітринах, далеко від уваги відвідувачів. Тут же вони можуть побачити його зблизька і зрозуміти, що таке справжній реквізит. І саме так кінематограф стає ближчим для простого глядача».

У цьому приміщенні раніше була кінорубка, тож тут збереглися два стаціонарні кіноапарати. Пані Оля каже, що такі ж, як колись були в кінотеатрі «Космос». Вони не працювали, тому їх капітально відреставрували, замінивши майже всі деталі. І тепер вони знову в строю та готові проектувати кіно. Тим паче, що внизу є велика зала на 200 місць з широкоформатним екраном. Пані Ольга розповідає, що кінотеатр в училищі, яке збудовано в кінці 80-х, точно не випадковість, адже в радянські часи дуже добре розуміли, що кіномистецтво – це потужний інструмент ідеології та пропаганди. Також вона каже, що кіносеанси та тематичні вечори тут проводили до кінця 90-х, а потім це все завмерло через різні історичні (й не дуже) обставини. Дуже тішить, що сьогодні Івано-Франківський осередок НСКУ поступово відроджує найкращі кінотрадиції Прикарпаття.

Найбільша колекція кінокамер

Мій погляд від кіноапаратів переходить до стелажів, на яких зберігається велика кількість експонатів, що уособлюють кіномистецтво. Серед них – одна з найбільших колекцій кінокамер і фотоапаратів у Західній Україні, а можливо, і в масштабі всієї України.

«У центрі нашої експозиції – численна та унікальна колекція фото- й кінокамер. Це не просто предмети, а справжні свідки кінематографічної епохи, – захоплено розповідає О. Терешкун, підходячи ближче до одного зі стелажів. – Погляньте на цю красу! Ось легендарні кінокамери: від «Аврори 215» до «Красногорка», який був напівпрофесійною камерою, що використовувалася для зйомок хроніки. А поруч з ними – «Конвас. Автомат», який служив знімальній групі для створення неперевершених кадрів. Тут ви також побачите перші відеокамери, такі як «Camera Recorder» ІТТ та «Hitachi». А ось фотоапарати, які відкрили для багатьох світ фотографії: «Зоркий – 4К» та «Зенит ЕТ» – справжні легенди радянського фотопрому. Зверніть увагу на «Zeiss Ikon Tengor D.R.P.» – зразок німецької інженерної думки, який витримав випробування часом. Ці експонати розповідають про те, як кіно і фотографія розвивалися паралельно, доповнюючи одне одного».

У кінопросторі зберігається багато унікальних експонатів, які є живими свідками зародження та розвитку кінематографа: книжки, афіші, світлини, марки, листівки тощо. Серед особливих експонатів колекції – слайди на сріблі, які належали, світлої пам’яті Юліанові Яковині, кінорежисеру та фундаторові Івано-Франківського осередку НСКУ. Важливе місце займає оригінал його фільму «Реквієм» – про перезахоронення жертв репресій в урочищі Дем’янів лаз. Поміж етажерок привертає увагу штатив – робоча стійка воєнного фотографа, оператора та військового журналіста Руслана Ганущака, який загинув 11 січня 2025 року в боях у Курській області. Невдовзі сюди має «приїхати» і його бронежилет.

Тризубий Стас і анімація

Ще однією не менш цінною частиною експозиції є анімаційні роботи барда Станіслава Щербатих, більш відомого як Тризубий Стас.

«Історія анімації на Прикарпатті починається саме з нього, – розповідає пані Ольга. – У 1975 році, працюючи в Івано-Франківському обласному клубі кіноаматорів, Станіслав створив свій перший мультфільм «Сашкова чайка». Ця стрічка одразу здобула міжнародне визнання, отримавши бронзову медаль і приз на кінофестивалі «Кіномарина-75» в Одесі. Інший його мультфільм, «Сонце, бульдозер і... ми», було нагороджено золотою медаллю на Всесоюзному фестивалі у москві. Свої мультфільми Станіслав знімав на апараті власної конструкції, що свідчить про його винахідливість і багатогранність таланту. Він не лише створював добрі і кумедні історії, а й передавав свій досвід дітям. Скажімо, заснував дитячу мультиплікаційну студію «Марічка», яка 1987-го створила один із найкращих прикарпатських анімаційних фільмів «Новий Пігмаліон», що також отримав численні нагороди».

У музеї також зберігаються оригінали замальовок видатного українського режисера, художника-мультиплікатора Володимира Дахна, які використовували під час створення відомого мультфільму «Як козаки…». Без перебільшення, його харизматичні герої – Грай, Око і Тур – стали найвпізнаванішими героями в українській мультиплікації.

Кінопростір «FRANKINO» – це не просто музей, а передусім освітньо-просвітницький майданчик, де підростаюче покоління – від дошкільнят до студентів – має можливість не лише побачити кіно та мультфільми на справжніх кіноплівках, відчуваючи атмосферу минулих десятиліть, а й здійснити своєрідну подорож крізь час, дізнатися історію світового, українського та прикарпатського кінематографа.

«Кінопростір – це просвітництво, – наголошує О. Терешкун. – Про кінематограф можна говорити вже з дошкільного віку, наприклад, через мультиплікацію, а для старшокласників більш актуальним буде світове кіно. Для цього покоління плівкове кіно майже невідоме, це щось із далекого минулого. Тож найперше потрібно дати їм змогу зрозуміти й побачити класичний плівковий кінематограф. Навіть якщо у школах і є уроки мистецтва, все ж сумніваюся, що там говорять саме про кіно. Переважно такі заняття присвячені малюванню чи музиці, а про кінематограф говорять дуже рідко. Коли ж діти приходять сюди, я бачу їхні здивовані та захоплені очі, наповнені бажанням дізнатися більше. А коли вмикаємо кіноапарати і запрошуємо їх на кіносеанс, де показуємо українські мультфільми, наприклад «Одарку», «Як козаки…» чи «Ходить гарбуз по городу» для наймолодших, або ж транслюємо кінохроніку минулих років, діти починають розуміти іншу якість і специфіку плівкового кіно. Для них це не просто цікаво – це екзотика, щось зовсім нове й незвичне».

Пані Ольга констатує, що наразі «FRANKINO» не має великої кількості фільмів і мультфільмів для показів, проте має базовий запас, який планують поповнювати у співпраці з «Довженко-центром», Навчально-методичним центром культури і туризму Прикарпаття та іншими партнерами.

Експозиція кінопростору з часом буде змінюватися, доповнюватись і вдосконалюватись. У планах – перетворити його в інтерактивний кіно-музей, адже, за словами керівниці Івано-Франківського осередку НСКУ, важливо, щоб він не обмежувався лише експозиційними полицями, а й був сучасним, живим і викликав вау-ефект, тобто сильні позитивні емоції, у всіх відвідувачів, незалежно від їхнього віку. Хоча, як на мене, вже сьогодні «FRANKINO» успішно виконує це завдання.

Найголовніша мета кінопростору, за словами Ольги Терешкун, – надати дітям, молоді та дорослим можливість пізнавати себе як українців. Цей процес починається з усвідомлення свого походження, історії та культури, а найефективнішим інструментом у цьому є мистецтво кіно. Вона підкреслює, що кінопростір має стати стартовим майданчиком для занурення у практичні й теоретичні аспекти кіномистецтва та водночас усвідомлення своєї національної ідентичності.

«Хлопці і дівчата в окопах боронять нашу землю, щоб ми могли спокійно спати, щодня ходити на роботу і займатися повсякденними справами, – наголошує режисерка. – А ми повинні тут боронити кордони культури, українства і мистецтва. Дуже боляче, коли українця сприймають як збідованого, згорьованого війною. А потрібно, щоб його бачили гордим, міцним, на своїй землі, який розуміє, для чого він тут. І от саме кіномистецтво має ідеологічну складову, і її нам потрібно підсилювати».