Уперше про поклади дорогоцінного металу на Прикарпатті заговорили ще пів століття тому. А почалося все з коротенького повідомлення в ефірі всесоюзного радіо на початку 70-х років. «У Карпатах знайдено золото!» – це все, що тоді промовив диктор. Тому не дивно, що багато слухачів ці слова пропустили повз вуха… Але не іванофранківець Роман Фабрика. Тоді для молодого 30-літнього журналіста почуте стало своєрідним спусковим механізмом – він відчув, що тема варта уваги. Тож не роздумуючи сів у «Жигулі», взявши з собою і дружину, й поїхав у гори в пошуках сенсації.
Власне, знайомі науковці і скерували його до тодішнього карпатського клондайку – села Яблунова на Косівщині. Пів століття тому саме тут базувалася геологорозвідувальна група, яка вивчала, чим багаті надра українських Карпат. Геологи не лише розповіли журналісту, де і як шукати дорогоцінний метал, а й надали потрібні для його експедиції інструменти. Отож, озброївшись лотком і лопатою, подружжя Фабрик метр за метром кілька годин прочісувало дно річки Пістиньки.
«Почали шуфлею набирати гравій… Оце ми з дружиною й намили за дві години. Чисте карпатське золото», – розповідає пан Роман, показуючи маленьку пробірку із золотим піском. Ці крупинки дорогоцінного металу – безцінний трофей, який журналіст зберігає ось уже пів століття.
18 жовтня Р. Фабриці сповнилося 82 роки, але події півстолітньої давнини добре пам’ятає. Попри поважний вік його ім’я й досі на вустах, бо він – перший із українських журналістів, хто знайшов золото в Карпатах і описав свої пошуки у публікації, яка у 1970-х стала справжньою сенсацією. Її розтиражували чи не всі всесоюзні газети. За словами пана Романа, українські Карпати встелені золотом. Це довів і один з геологів, який тоді працював у Яблунові, він взяв проби просто… з дороги. І на превеликий подив, таки виявив у зразку золото.
«Там якраз пролягала сільська грунтова дорога. Геолог узяв лопату і копнув просто на ній, – пригадує Р. Фабрика. – Потім почав усе промивати. І справді, за кілька хвилин в лотку на дні я помітив золоті піщинки. У нас у Карпатах золотом усипані дороги».
Відтоді гори манять золотошукачів. Сюди в пошуках золота щороку приїжджають сотні «копачів». Бувають незнайомці із різних куточків країни і в домівці пана Романа. І всі просять про одне – розповісти, де шукати карпатські скарби.
Те саме «золотоносне» селище Яблунів розташоване за 20 кілометрів від Косова, біля підніжжя гуцульських Бескидів. Про поклади корисних копалин, які ховаються далеко під землею, розповідають і місцеві жителі, щоправда, не всім, бо бояться заманити своїми оповідями ще більше шукачів золота. Охочих знайти карпатські скарби з кожним роком не меншає, найбільше «копачів» приїжджає в сусіднє село Лючу. Причини такої шаленої зацікавленості цим місцем пояснив його староста Микола Хім’як: «В урочищі «Медвеже» свого часу знайшли значні запаси золота. Недалеко протікає потічок Ласкунса. Я на власні очі бачив карту, яку розробили геологи, котрі тут працювали в 70-х роках. І на цьому потічку було позначено розвідані місця. У 90-х рр. навіть вели розмову про можливий початок добування золота, але у столиці вирішили добувати поклади дорогоцінного металу не тут, а на сусідньому Закарпатті. Наші скарби, ймовірно, залишили як державний запас».
А тим часом на карпатські скарби поклали око чорні археологи, тому нині в селі від них немає відбою. Староста Лючі припускає, що деякі з них могли заволодіти таємними геологічними картами із золотовмісними місцями.
«Приїжджають до нас чорні археологи і вручну перемивають усе, що дістають на дні річки Лючки, шукають золото. Ми на це ніяк не можемо впливати, бо до нас вони не звертаються, а відповідно і не реєструють їх ніде. Ймовірно, вони самі знають, де саме шукати, – розповідає далі М. Хім’як. – Ходять річкою із ситом, перекопують її дно, розкопують береги. Звісно, наші жителі скаржаться на таке безчинство. І ми вже не раз зверталися до правоохоронців. Але спіймати золотошукачів не так легко».
Очевидцем роботи «чорних копачів» не раз був місцевий житель Василь Федорак, хата якого недалеко від Лючки. Він розповідає, що старателі навіть не приховують, що шукають золото на дні річки. У молоді роки горянин сам пробував шукати скарб, але все, що таланило знайти, – це дрібненький золотий пісок, тому цю справу швидко кинув. Пригадує, спокусився на розповіді радянських геологів, які проводили розвідку в цих місцях і свого часу навіть жили «на квартирі» в нього вдома. Тоді науковці не приховували: карпатські річки мають справжнє золоте дно.
«Геологи не раз так говорили моїм батькам: ви не знаєте на чому живете. А моя мати Параска на то відповідала: «Як то на чому? На своїй землі!». А вони у відповідь: «Не просто на землі, а на золотій землі». Мова йшла передусім про річку Лючку», – пригадує В. Федорак.
Інший карпатський клондайк міститься на Верховинщині. Мова – про одну з найвищих карпатських вершин – гору Чивчин, звідки бере початок струмок Альбін – лівий доплив Чорного Черемоша. Саме в його витоках горяни досі натрапляють на справжнє золото. Про це розповів зокрема місцевий житель Іван Зеленчук, кандидат фізико-математичних наук, який нині працює у Верховинському національному природному парку. «Місцеві жителі стверджують, що й тепер у потічку можна знайти тоненькі золоті пластинки, схожі на шматочки фольги. Про такі знахідки колись розповідав мій дідусь, 1895 року народження, котрий жив у селі Зеленому. Чивчинські гори дуже багаті на цінні мінерали, зокрема й на золото», – запевняє І. Зеленчук.
Чому ж його не добувають у Карпатах? Відповідь на це запитання дають науковці: цінного металу в наших горах надто мало, відтак це економічно невигідно. «Порівняно з такими відомими родовищами, як Witwatersrand чи Mponeng на території Південної Африки, його тутешні запаси мізерні», – каже доктор геолого-мінералогічних наук Олег Адаменко.
Загалом в Українських Карпатах золото трапляється у трьох видах. Перший із них – корінне золото, родовища якого є лише на Рахівщині. Саме там залягають геологічні пласти, які утворилися три–чотири мільярди років тому і нині поволі «виходять» на поверхню. Ще частину золота виносять на-гора вулкани – це другий його тип, який є у наших горах. І воно теж переважно на Закарпатті, зокрема біля міста Берегового та села Ділового. На Прикарпатті ж трапляється лише третій вид цінного металу – так зване розсипне золото.
«Це маленькі корінні прояви, які розносять бурхливі гірські річки. І таким чином у межах річкових долин теж є золото, яке якраз і знаходять старателі. Звідки воно береться? Корінний вихід золота, який був спершу на великій глибині, тепер піднімається на поверхню. Адже тривають ерозія й розмив, і маленькі частинки випадають із масиву гірської породи й розмиваються. Річкові потоки несуть із собою й ті маленькі частинки золота. Тому його називають розсипним – ніби хтось розсипав», – пояснює О. Адаменко.
Отже, золотий пісок у мізерній кількості справді можна знайти у багатьох гірських річках. І його шукають чорні археологи… Для своїх експедицій вони використовують не лише лотки, а й спеціальні помпи, як це роблять старателі бурштину. Аби зрозуміти можливі наслідки від діяльності золотошукачів, а відтак і безжального знищення природних надбань, достатньо глянути на що сьогодні перетворилося Полісся з його бурштиновими «родовищами». Тому самі горяни часто й називають «карпатське ельдорадо» лише гарною легендою.
