Минуло п’ять років від появи наказу Міністерства освіти і науки України №590, відповідно до якого на базі трьох освітніх закладів було створено Івано-Франківський коледж Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Коледж очолив професор Юрій Москаленко, викладач кафедри філософії, в минулому – проректор ПНУ. Сьогодні це потужний структурний підрозділ університету, який показує найкращу динаміку розвитку: на початках у ньому навчалося менше двох сотень студентів, тепер – 1 429! А його молодий колектив викладачів-однодумців під керівництвом професора Юрія Москаленка вирізняє високий рівень професіоналізму, педагогічного хисту, замилування до своєї справи, батьківська любов до студентів і щира турбота про їхнє моральне й духовне зростання.

Викладачі у своїй творчій праці успішно поєднують сучасні наукові підходи й інноваційні технології з акцентом на всебічному розвиткові майбутнього компетентного педагога і відповідального громадянина. І головне – наявність партнерства між викладачем і студентом у навчально-виховному процесі. Вагомим підтвердженням цього став черговий 254-сторінковий збірник матеріалів щорічної наукової конференції студентів коледжу, що відбулася наприкінці квітня. Нагадаємо, що перед цим напрацювання Американської школи характеру та міжнародної науково-практичної конференції «Психологічні аспекти формування характеру дитини», про що інформувала «Галичина» за 11 квітня, вилились у 100-сторінкову книжку доповідей, статей і виступів її учасників.

Така наукова зорієнтованість коледжу викликає респект, бо не кожний факультет будь-якого державного вишу зможе похвалитися у відкритому доступі текстами наукових робіт своїх студентів за рік, зокрема й у сфері освіти. Не менш важливий у викладацьких і студентських роботах глибокий рівень занурення в педагогічну проблематику, як і їхнє вболівання за майбутнє країни.

Знаємо, що у суспільстві є постійний запит і насущна потреба в актуалізації вічних моральних цінностей. Це підтвердив і доктор історичних наук Олег Жерноклєєв (ПНУ) як монах третього чину Згромадження Воплоченого Слова, коли поділився з нами міркуваннями щодо напрацювань міжнародної конференції та американського досвіду в морально-етичній сфері виховання. З’ясувалося, що це Згромадження планує незабаром відкрити дитячий садок у Крихівцях. А навчання й виховання дітей добрими громадянами хоч і має давні традиції в УГКЦ, але нині вимагає вивчення передового світового досвіду і набуття нових методик. Саме тому Американська школа характеру викликає практичний інтерес у монахів-воплоченців. Ще О. Жерноклєєв відзначив високий рівень цікавих наукових доповідей і виступів на конференції. І на цій позитивній ноті ми поставили собі просте запитання:

На нього частково відповіла представник Педагогічної академії України професор Ірина Сіданіч у доповіді «Питання нормативно-правового забезпечення викладання предметів духовно-морального спрямування». Ми ж тільки окреслили історичне тло доповіді та проілюстрували внесок влади у цьому важливому питанні впродовж 30 років і п’ятирічний внесок Івано-Франківського коледжу. Отож І. Сіданіч детально висвітлила юридичне підґрунтя й освітянські нормативи, на яких стоїть духовна шкільна освіта в Україні. Вона зазначила, що «сьогодні освіта наближається до проблеми духовності. Ми починаємо усвідомлювати її складність і неоднозначність та пробуємо відповідно до міри розуміння ввести це поняття в освітній і науковий процес». Зауваживши, що «сучасний педагог має відчувати себе не лише в статусі вчителя, а й культивувати в собі відчуття учнівства, особливо – духовного». Адже «духовність відображає олюднену компетентність учителя, спрямовану на духовне зростання учнів». А далі професор розглянула впровадження викладання предметів духовно-морального спрямування в українській шкільній освіті від початку 90-х років минулого століття до сьогодні.

Нагадаємо: спершу це відбулося завдяки спільним ініціативам і зусиллям традиційних Церков у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській, згодом – у Рівненській, а тепер – і Житомирській областях (тобто з 24 областей – лише п’ять!). Тоді, на початках незалежності, насамперед завдяки Церквам ці предмети зайшли до шкіл Західної України. Згодом і Церкви, і свідомі громадяни почали вимагати від місцевої влади ставити питання щодо впровадження таких викладів у всіх школах держави. Минуло «лишень» якихось 20 років, коли Міністерство освіти і науки України затвердило навчальні програми «Основи християнської етики» і «Біблійну історію та християнську етику» для учнів 1–11 класів загальноосвітніх шкіл та програму «Християнська етика в українській культурі». Ще через шість років Міністерство рекомендувало (!) використовувати у дошкільних навчальних закладах навчальну програму «Духовно-моральне виховання дітей дошкільного віку на християнських цінностях». Тобто хочете – виховуйте в доброму моральному дусі дітей, а не хочете – то й не треба…

Втім, І. Сіданіч навела ще сумніший приклад Кіровоградської (тепер – Кропивницької) області. Там предмети духовно-морального спрямування в навчальних 2014/2015 р. викладали у 104 школах, у 2017/2018 р. їхнє число зменшилось до 43-х, скоротилося і число вчителів, а кількість учнів зросла лише на 0,3 відсотка й сягає близько 4 тисяч. Як не сумно констатувати, але, очевидно, такий стан справ морально-духовного виховання дітей влаштовує і владу, і громаду, і родини. Хоч його не можна виправдати ні війною, ні катаклізмами, ні «страшилками» про наближення кінця світу. Мені ж чомусь пригадалася розповідь одного кіровоградця про те, як більше 10 років тому породами з уранових шахт у Кіровограді покривали автодорожні шляхи…

На тлі означеної проблематики, напевно, важко порівняти, з одного боку, п’ятилітню працю майже 100 вчителів духовно-моральних предметів Кропивницької області (не враховуючи управлінців освіти від місцевого до республіканського рівня включно з Міністерством!), які виховують близько 4 тисяч учнів, а з другого – волонтерську працю двох американських професорів, які підготували протягом такого самого часу більше півтисячі тренерів Школи характеру, з них – поважна частка вже самі готують тренерів, а усі разом виховали й виховують у рази більше учнів, ніж у цій області.

На Прикарпатті ж, звісно, ситуація набагато краща. Але перше, що спадає на гадку – це потреба підтримки й промоції подібних до Американської школи характеру ініціатив. А в нашому випадку зокрема й належного відзначення на обласному рівні жертовної праці американських професорів Джона Д. Кука і Девіда Ф. Глісона на освітянській ниві нашого краю.

Впадає у вічі в коледжі ефективний менеджмент, тобто процес планування й організації управління колективом, висока продуктивність навчально-виховного процесу, ретельний підбір найкращих педагогічних кадрів. До речі, мені розповідали про унікальне вміння його директора залучати до свого колективу найкращих викладачів і методистів в Івано-Франківську. Перед усіма викладачами професор Москаленко висуває головну вимогу — компетентність.

Про успішну стратегію директора коледжу свідчать такі яскраві приклади: промовиста динаміка зростання контингенту студентів і нові спеціальності. До 2014 р. на трьох спеціальностях у трьох коледжах загалом навчалося 177 студентів. У перший рік директорства Ю. Москаленка вже було 714 осіб; сьогодні в Івано-Франківському коледжі ПНУ, повторимо, навчається 1 429 студентів. І тепер під його керівництвом колектив здійснює підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем «молодший спеціаліст» за 7-ма спеціальностями: «Дошкільна освіта», «Початкова освіта», «Дизайн», «Прикладна математика», «Право» («Правознавство»), «Готельно-ресторанна справа» («Готельне обслуговування»), «Туризм» («Туристичне обслуговування»).

До речі, спеціальність «Початкове навчання» надає студентам право вибору ще однієї з трьох додаткових спеціалізацій: «Англійська мова», «Інформатика» «Хореографія». По закінченні коледжу студенти можуть продовжити навчання в ПНУ не лише за здобутим фахом, а й за такими спеціальностями в університеті, як «Англійська філологія», «Соціальна педагогіка», «Педагогіка початкової освіти». Відзначимо, що майже всі випускники коледжу використовують цю привабливу можливість, а дехто обирає університети Польщі та Чехії. Така сама ситуація зі спеціальністю «Дошкільна освіта», яка сьогодні престижна, перспективна й відповідно оплачувана. Випускники цього напряму працюють у дитсадках вихователями, вчителями англійської мови, а також вихователями логопедичних груп, консультантами з питань сімейного виховання, вихователями-методистами.

Спеціальність «Прикладна математика» не менш престижна й затребувана нині: випускники мають можливість працювати програмістом, системним адміністратором, спеціалістом з інформаційних технологій та розробки й тестування програмного забезпечення; фахівцем з розробки комп’ютерних програм. А по закінченні навчання за спеціальністю «Дизайн» студенти отримують кваліфікацію «художник-конструктор, дизайнер» із додатковою спеціалізацією «дизайн середовища».

Ми означили далеко не всі спеціалізації коледжу, про які ви зможете більше дізнатися на динамічному й постійно оновлюваному сайті: https://ifk.pnu.edu.ua. Про престижність і затребуваність цього освітнього закладу, в якому навчаються представники семи областей України, свідчить і те, що в «День відкритих дверей» Івано-Франківського коледжу конференц-зал на 500 осіб був заповнений, ще трохи батьків з дітьми стояли під стінами і у фойє залу. Окремо відзначимо також, що показник працевлаштування випускників коледжу сягає 90%.

Сьогодні система освіти зазнає великих змін, які обгрунтовані потребою виховання і формування успішної й конкурентоспроможної особистості. Як слушно зауважує з цього приводу викладач-методист коледжу Людмила Ликтей: «У сучасних реаліях перед учителем постає проблема співпраці між усіма учасниками освітнього процесу. Відповідно до концепції «Нової української школи» педагогіка партнерства ґрунтується на принципах гуманізму й творчого підходу до розвитку особистості… Тим часом нерозуміння стану дитини здебільшого і є причиною того, що педагог перекладає відповідальність за її поведінку на психолога, який працює з дитиною, на батьків, які «не лікують дитину» чи погано виховують.

Насправді ніякі тимчасові заходи не допоможуть. Потрібні постійні узгоджені зусилля рівною мірою і батьків, і педагога, і психолога». Але задумаймося: чи подібно до вчителів ми так само відкрито ставимо перед собою ці питання саме як батьки? «Одним із стратегічних завдань реформування системи освіти в Україні, – продовжує Л. Ликтей, – є підготовка професійно компетентного вчителя. Вдосконалення характеру дитини, його формування багато в чому залежить від особистих якостей педагога, його методичної компетентності, вміння працювати з учнями. Своєю чергою, методичну компетентність молодого педагога формує заклад фахової освіти. Можна впевнено сказати, що завдяки узгодженій взаємодії вчителя та учня формується характер молодої людини».

Для унаочнення домінанти педагогіки партнерства в коледжі наведемо витяги з наукової статті «Школа без оцінок: утопія чи бренд?» студентки 4-го курсу спеціальності «Початкова освіта» Софії Брус. У ній авторка слушно зауважує: «Ми живемо в умовах жорсткої меритократії – наша успішність постійно оцінюється. У школі не може бути якихось зовсім інших критеріїв. Якщо дітей не підготувати до життя в суспільстві, їм буде важко. Це було б несправедливо щодо них. До головних питань статті все ж віднесу психологічний вплив оцінок та вмотивованість дітей. Щодо першого: дуже часто це травмує психіку дитини, її сприйняття та формує самокритику. Б’юсь об заклад, у кожного є як мінімум один шкільний спогад із несправедливим оцінюванням. І хоча ви старалися, все ж вагому роль відіграє вчитель і форма подачі оцінки.

Щодо мотивації: особисто я на індивідуальних заняттях практикую зміну освітніх ролей. Наприкінці заняття, коли учень засвоїв матеріал, він виконує роль учителя, я ставлю йому питання, і він мене вчить. Потім він сам себе оцінює. Коли настає етап рефлексії, я теж ставлю оцінку, і ми обов’язково аналізуємо наш урок. Теперішня форма оцінювання має на меті пом’якшити вплив оцінювання на психіку дитини та процес соціалізації. Адже модель сприйняття критики вмінь у школі переноситься у доросле життя. Завдання вчителя — мінімізувати критичний вплив оцінок на дитину».