Ірина МАГРИЦЬКА особистість без перебільшення, яскрава й особлива. Кандидат філологічних наук, доцент СНУ ім. Володимира Даля, кавалер ордена Княгині Ольги. Справою життя Ірини Василівни є донесення до людей правди про найтяжчі сторінки нашої історії – голодомори в Україні. Вона автор не тільки багатьох наукових публікацій на цю тему, але й книг «Врятована пам’ять. Голодомор 1932-33 років на Луганщині: свідчення очевидців» та «Пам’ять, закарбована у слові. Письменники Луганщини про Голодомор»... І навіть продюсер фільму на цю ж тему – «Закляття безпам’ятства». Не дивно, що пані Ірина – переконана націоналістка, активіст об’єднання«Свобода».
На перший погляд, здавалося б, – нічого екстраординарного. Чимало талановитих жінок в Україні займається не тільки науковою, але й громадською та політичною діяльністю. Однак життєва позиція Ірини Магрицької варта особливої поваги. Як відомо, тема подвижницької праці пані Ірини при нинішній владі, м’яко кажучи, не в фаворі. Тим більше, що живе і працює вона не у Львові чи Києві. А в Луганську. Луганщина ж – найсхідніший край нашої держави, що має довший кордон із Росією, ніж із сусідніми областями України. Саме Луганська і Донецька області неформально творять відомий регіон Донбас, який є одним з найбільш русифікованих в Україні.
Ясно, що бути свідомим українцем тут нелегко. Проте Ірина Магрицька не з тих, хто воліє пересидіти несприятливі часи десь у затишку кабінетів.
Ось вона проводить лекцію для учнів 7 і 9 класів школи № 51 міста Луганська про Голодомор 1932- 1933 рр. на Луганщині. Захід відбувається 9 грудня цього року, невдовзі після Дня пам’яті жертв Голодомору.
Чимало нового дізнаються і діти, і вчителі від Ірини Василівни. Адже вона розповідає те, про що сама почула від кількасот мешканців сільських районів Луганщини під час своїх дослідницьких експедицій.
Сорок пар дитячих очей випромінюють живий інтерес, бажання більше дізнатися про те, чого раніше не знали, співчуття до невинно убієнних і розуміння того, що цей жах не має більше повторитися. Активістка «Свободи» впевнена, що наступного Дня пам’яті жертв Голодомору в оселях цих дітей горітиме вже не шість свічок, як цього року, а всі сорок.
Ірина Магрицька коментує ці акції та відповідає на наші запитання:
- Українські школярі тепер вчитимуться за спільним російсько-українським підручником історії, який підготовлено колективом учених під керівництвом одіозного Петра Толочка. У тому підручнику вже немає слів «штучний голод», «Голодомор», «геноцид», – вони замінені приємнішими і для російського вуха, і для вуха нашого Президента фразами «перегини під час колективізації», «голодували всі».
А інститут національної пам’яті відтепер працюватиме під егідою Адміністрації Президента. Немає сумніву, що цей інститут (до того ж, очолюваний комуністом Солдатенком) надалі цікавитиметься тільки тими сторінками української історії, на які йому вкажуть із Банкової...
Усвідомлюючи небезпеку такого стану речей для майбутнього нашої держави, луганські «свободівці» вирішили самотужки доносити правду, яка не подобається владі, до своїх земляків.
- Пані Ірино, нещодавно всю Україну сколихнула заява депутата Луганської міськради від Компартії Наталії Максімєц про те, що вона у День пам’яті жертв Голодомору, коли «некоторые больные на голову голодоморцы будут свичкы у викнах палить», збирається влаштувати бенкет.
- Це ще раз свідчить про окупаційну сутність колишнього большевицького режиму, кінцевою метою якого було тотальне знищення української нації. На жаль, в Україні комунізм так і не засуджено як людиноненависницьку ідеологію, в державі не проведено люстрацію. А непокаране зло має властивість повертатися.
У нас на Луганщині, як і загалом в Україні, й далі при владі сидять або представники ще радянської окупаційної адміністрації, або їхня юна зміна. Зрештою, зазначена негідниця має бути притягнута до кримінальної відповідальності навіть за чинного законодавства. Але чого чекати від влади, якщо сам Президент публічно заперечує Голодомор як геноцид, а судова система вперто його вибілює?!
А втім, далеко не всі луганці поділяють думки цих «таваріщєй». Насправді з кожним роком усе більше людей, особливо молоді, пізнає свою правдиву історію та приєднується до боротьби за історичну, національну та соціальну справедливість.
- А яка ситуація в луганській «Свободі»? Деякі ЗМІ нещодавно розповсюдили інформацію про саморозпуск місцевої організації...
- Як член луганської «Свободи» запевняю, що це типова інформаційна «качка». Насправді жодного саморозпуску не було. Більше того, це неможливо в принципі. Бо статут організації такої процедури взагалі не передбачає. Керівництво «Свободи» просто відсторонило з посади колишнього голову обласної організації Дмитра Снегирьова. Очевидно, що всі інші плітки довкола цього факту – такі ж провокації, як і поголос про якийсь начебто саморозпуск...
- І все ж усунення з посади керівника обласної організації — це ознака певної кризи?
- Хіба можна кризу однієї людини подавати як кризу цілої організації? «Свобода» на Луганщині зростає і стрімко розвивається. До речі, під час останнього приїзду Олега Тягнибока заяви про вступ до лав об’єднання написали 15 кандидатів. Це відбулося на відкритих зборах Луганської обласної організації ВО «Свобода» 5 грудня. Тоді якраз проводили перереєстрацію членів об’єднання на Луганщині; обрано комітет у складі восьми «свободівців» – представників Луганської, Рубіжанської, Краснолучанської міських та Старобільської і Попаснянської районних організацій ВО «Свобода».
Новообраний комітет уже готує обласну партійну конференцію та забезпечить участь луганської делегації в черговому з'їзді ВО «Свобода», який відбудеться в Києві 25 грудня.
- Отож перспективи націоналістів на сході є?
- Звісно, Донбас – це непростий край. Поки що тут найбільше відчуваються наслідки большевицької окупації і дії нинішнього прокремлівського режиму націоналістом на сході – це виклик. Та вже тепер бачимо й на сході велику зміну свідомості людей. Останні вибори показали їхнє сильне розчарування в Партії регіонів. Протест проти цієї влади зростає. Акції підприємців – це лише перша ластівка.
Розуміємо, що наше завдання – стояти в авангарді цієї національно-визвольної та соціально-захисної боротьби. Зрештою, для націоналізму схід завжди був плодючим тереном. Тут народжувались ідеологи українського націоналізму, Януковича. Так, тут влада не змінилася після 1991 року. Так, маємо важке поле для роботи. Але важкі виклики кличуть сильних людей. Повірте, бути тому природно, що саме тут і має остаточно втілитися їхня ідея – побудова Великої України. Нині нас надихає приклад сусіднього Харкова, де вже на цих виборах «Свобода» майже переступила прохідний бар’єр – забракло якихось 0,6%. Згадаймо: такий же результат всього лише чотири роки тому ми мали на Івано-Франківщині та Тернопільщині...
