Обласна організація Товариства винахідників і раціоналізаторів України (ОО ТВР), як відомо, об’єднує передовсім авторів інноваційних розробок у науці, технічних і технологічних удосконалень на виробництві, отож результати напрацьованого нею є цілком реальними – матеріальними й зримими. Однак окрім давно знаних науковців, практиків-виробничників, ряди «галицьких кмітливців» за останній час поповнили й неординарні самодіяльні майстри з народу. Як-от фермер із приміського села Угринів Роман Слободян. Завдяки розлогій публікації «У його золотих руках навіть «мотлох» стає унікальним» за 11 й 18 вересня 2025 р. цього колись відомого в області управлінця багато навіть старших читачів «Галичини», можна сказати, відкрили для себе заново – вже як умільця-самородка.

Напевно, привернула їхню увагу й фотоілюстрація в другій подачі нарису: на Слободяновому обійсті біля невідь-де віднайденого і привезеного ним сюди старого автомата «газ-води» стоїть ще один дійсний член клубу «Галицькі кмітливці» – Іван ДЕРЕНЬКО із села Глибівка на Богородчанщині, про якого вже не раз писала наша газета. Він, як і інші активісти ОО ТВР, котрих господар запросив на екскурсію до свого приватного Музею унікального мотлоху (ретротехніки), приємно подивований тим, що після реконструкції, проведеної Романом Лазаровичем, цей автомат «відпускає» не тільки воду із сиропом чи без, а й пиво та сухе вино…

Певна річ, що й Іван Олексійович не «втерпів»: уже знаючи, що йому мають вручити диплом «Найоригінальніший галицький кмітливець» разом із патентом на багатофункціональну сапку-круглоріз та свідоцтвом про зареєстровану торговельну марку «Майстри Дереньки», запропонував голові обласної організації ТВР – уродженцю Саджави Богданові Середюку провести й наступне засідання Інтелектуального клубу «Галицькі кмітливці» теж як виїзне – у сусідній з тим селом Глибівці. Тож згадану нагороду й надіслані зі столиці офіційні документи йому вручили, так би мовити, за місцем проживання Богдан Середюк і президентка ОО Спілки наукових та інженерних об’єднань України Лідія Шляхтич.

Нагадали присутнім на цій урочистій церемонії, що Іван Олексійович ще раніше отримав відзнаку «Галицький кмітливець» з відповідним дипломом як переможець обласного рейтингового огляду «Науково-технічна творчість Прикарпаття», що його вже відзначено обласною винахідницькою премією імені Герасима Терсенова та іменною премією Марії Волосовської, відомої тисменицької «Княгині хутра». Також Івана Деренька із сином Віталієм нагороджено Подякою голови ОДА/ОВА Світлани Онищук. Адже нині, у час війни, зроблене ними для ЗСУ має особливу ціну.

По-перше, у своїй домашній майстерні Дереньки виготовляють багатофункціональні саперні лопатки – надіслано на фронт уже понад сім тисяч комплектів цих необхідних нашим воїнам-піхотинцям інструментів. А їхні компактні металеві пічки зігрівають українських захисників у холодну пору року. Та, мабуть, усіх перевершили Дереньки своєю участю у благодійних аукціонах – від реалізації їхніх особистих лотів уже надійшло до фонду підтримки української армії півтора мільйона грн. Скажімо, на одному з недавніх таких заходів вторгували за виставлені 40 лотів загалом 3,3 млн грн, і з цієї суми його організаторам принесли 165 тисяч грн дві представлені І. Дереньком картини – «Тайна Вечеря» й «Божа Мати з Дитятком Ісусом». Власне, ці картини він створив у співпраці з художником Романом Романюком, використовуючи комп’ютерну технологію машинної різьби на дереві. Бо ж має у «цехах» великої майстерні на своєму обійсті й новітнє обладнання.

Цей новий напрям у діяльності самодіяльного народного майстра став несподіванкою для тих «галицьких кмітливців», хто вже бував у нього вдома й ознайомлювався з організованим Іваном Олексійовичем виробництвом потрібних людям на городі та в побуті металевих і дерев’яних речей широкого асортименту – і тих же сапок, і шатківниць, і соковитискачів, і різних кухонних пристосувань. Життя ж його свого часу раз і назавжди змінив розміщений у соціальній мережі аматорський відеоролик про створений ним універсальний мангал-буджигарню оригінальної конструкції, на якому можна готувати не лише шашлики, а й перші та другі страви. Нині І. Деренько веде сторінку у фейсбуці, яку переглядають часом сотні тисяч користувачів інтернету – як з України, так і з інших європейських держав, США, Канади.

Такі ще цікавинки радий показати своїм гостям Іван Олексійович. Спорудив на узліссі, що від його обійстя через дорогу, будинок, у нижній частині якого «вмонтовані» вулики – всього має понад 20 бджолосімей. Тут можна під розслаблювальний рівномірний гул «Божих комах» відновити психологічну рівновагу, заспокоїтись після стресу, навіть лікувати хвороби, пов’язані з нервовою системою. Також на основі бджолиної продукції з власної пасіки І. Деренько виготовляє корисні лікувальні мазі.

Огородивши ту місцину на узліссі дротяною сіткою, Іван Олексійович облаштував природний вольєр для звірів і птахів. Хвіртку, що веде до нього, господар закриває на замок, та, звісно, не від дітей і дорослих, які навідуються сюди на екскурсії. Тут поважно ходять павич і пава, на озерці плавають качки, бігають дикі кізки, для яких Деренько встановив годівницю. Поряд стоїть дерев’яний будиночок для тимчасового перетримування малих сарн, котрі були буквально на краю загибелі: їхніх мам або роздерли бродячі собаки, або ж застрелили браконьєри. Отож тваринкам потрібен певний час, щоб оговтатися й адаптуватися на новому місці.

Тоді, під час відвідин активістів обласних організацій ТВР і СНІО глибівського умільця, там якраз перебував цапок, який відмовлявся від їжі й цілком охляв, і самодіяльному майстрові, котрий дуже любить фауну, доводилося майже насильно напувати його молоком із пипки. А почалася історія цього прихистку для тварин з того, що він із братом-природолюбом Василем принесли з лісу маленьку сарну, порятувавши її від неминучої смерті, потім привезли їм тваринок у безпомічному стані жителі й інших, навіть віддалених від Глибівки сіл. Бо до них дійшла інформація, що саме Іван Деренько з дружиною Оксаною найкраще вміють виходжувати маленьких диких парнокопитних.

Щоправда, тепер перед Дереньками постає проблема: а що ж буде, якщо сарни виростуть і дадуть потомство? Збільшення їхнього поголів’я вимагатиме й розширення площі цього природного вольєра за рахунок прилеглої ділянки лісу. А дозвіл на це від обласних владних структур отримати зовсім непросто…

Словом, у Глибівці «галицькі кмітливці», серед яких був і угринівський умілець Роман Слободян, того дня мали добру нагоду для пізнання винахідницьких «секретів» свого колеги, для ознайомлення з досить-таки потужною «виробничою базою» майстрів Дереньків та й, зрештою, для відпочинку в населеному птахами і звірами куточку природи, який створив і щодня доглядає пан Іван.

А 20 вересня в Україні відзначали День винахідника і раціоналізатора. Напередодні науковці, інженери-конструктори – розробники інновацій для господарки Прикарпаття, для української армії зібралися на традиційну обласну науково-практичну конференцію, цьогоріч найменовану як «Інтелектуальний струмінь розвитку людства». Адже ті розробки стають об’єктами інтелектуальної власності, а вона – каталізатором розвитку інноваційного середовища, сприяючи його інвестиційній привабливості. Доповідач Богдан Середюк відзначив вагомий внесок знову ж таки Івана Деренька та його сина Віталія в наближення перемоги над ворогом, авторів розробок для ЗСУ (йдеться не лише про безпілотники) Станіслава Бурчака, Ігоря Колоса, Андрія Бандури, Степана Стафіїва, а також ученого Вадима Сулими, інновації котрого спрямовані на відновлення функціональних можливостей потерпілих у результаті поранень та дорожньо-транспортних пригод, і винахідників Олега Марцинківа й Андрія Возного – за розробки, призначені для зміцнення енергонезалежності України.

На конференції наголошували, що нині особливо зростає роль громадських – обласних організацій ТВР і СНІО у пожвавленні винахідницької творчості задля надання інноваційними розробками допомоги Силам оборони України та в адаптації інтелектокористування до умов воєнного стану. Водночас новатори науково-технічного прогресу не повинні зменшувати свою активність у вирішенні місцевих і загальнодержавних питань, пов’язаних з технологічною модернізацією господарки для підвищення її економічної ефективності, з виявленням талановитої учнівської та студентської молоді й вихованням майбутніх винахідників.

Годі вже й казати про потребу підтримувати й заохочувати новаторську діяльність інтелектуально обдарованих людей. На жаль, як констатували учасники конференції і в ухваленій її резолюції звернулися з цього приводу до керівництва ОДА/ОВА та обласної ради, найвищі органи державної виконавчої та представницької влади Івано-Франківщини вже третій рік поспіль не закладають в обласному бюджеті, посилаючись на його дефіцитність, ті суто символічні кошти на фінансування обласної премії ім. Герасима Терсенова, яку передбачали в ньому до повномасштабної війни. Та все ж за ці роки без престижної нагороди таки не залишилися ті новатори науково-технічного прогресу, чий внесок у винахідницьку творчість було визнано найвагомішим на Прикарпатті, – фундаторами премії стали дочка першого очільника обласної організації ТВР Тетяна Терсенова-Заводовська, син Василь Терсенов і внук Едуард Кодзаєв. От і тепер пан Василь на початку конференції, що відбувалась у конференцзалі готелю «Надія», вручив засновану 36 років тому на честь його батька премію (її грошовий еквівалент) новим лавреатам – згаданим завідувачу кафедри травматології та ортопедії ІФНМУ Вадимові Сулимі, завідувачу кафедри буріння свердловин ІФНТУНГ Олегові Марцинківу та керівникові монтажно-сервісної дільниці ТОВ «Перший віконний завод Плюс», кандидату технічних наук Андрієві Возному (всі троє отримали зі столиці патенти відповідно на корисну модель та на винаходи в галузях їхньої наукової діяльності).

Як і щороку, у п’ятьох різних номінаціях було визначено найдостойніших з-поміж претендентів на засновану півтора десятиліття тому іменну премію Марії Волосовської. Іменні призи від керівниці Дизайн-студії Марії Волосовської – її дочки Романни Сідляр отримали автори вагомих винахідницьких рішень: професор кафедри хімії КНУВС Сергій Курта, професорка кафедри електричної інженерії ІФНТУНГ Тетяна Павленко, доцент кафедри технологій захисту навколишнього середовища та безпеки праці цього ж університету Володимир Шиманський, інженер-конструктор, пенсіонер Ігор Колос, а також юрисконсульт ТзОВ «Фірма «НАДІЯ», голова низового осередку ТВР України, активістка обласної організації товариства Ірина Мельниченко – за довголітню плідну роботу на громадській ниві.

Учасників обласної конференції привітав з Днем винахідника і раціоналізатора України секретар Івано-Франківської міської ради Віктор Синишин. Додали всім настрою викладачка-методистка Центру професійно-технічної освіти №1 Наталія Скрипка та її вихованки зі зразкового колективу театру-студії художнього дизайну «Стиль і мода», презентувавши дві ексклюзивні  колекції суконь «Якби квіти могли говорити» та «Натхнення». А співуче подружжя Галини й Володимира Канюків з Богородчан подарувало присутнім мелодійні пісні.

Насамкінець про ще один цікавий момент конференції. Її учасникам директорка головної книгозбірні Прикарпаття Людмила Бабій презентувала інформаційно-бібліотечне видання «Івано-Франківська обласна універсальна наукова бібліотека ім. І. Франка і винахідництво краю: аспекти партнерства (2020–2025)», укладачами якого є вона та головна бібліотекарка відділу економіко-виробничої літератури Галина Селянкіна. Свою передмову Л. Бабій назвала «Історія успіху», й не випадково: у цьому виданні висвітлено справді цінний та повчальний досвід бібліотечної роботи з «інформаційної підтримки науковців, молодих вчених, самобутніх талантів упродовж п’яти років – від 80- до 85-літнього ювілею з часу заснування Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка». А в другій передмові «Слово про клуб» Віктора Петренка, професора кафедри публічного управління і адміністрування ІФНТУНГ, дійсного члена Інтелектуального клубу творчих особистостей «Галицькі кмітливці» з 2007 р., читаємо, що створений 2002-го з ініціативи Л. Бабій та керівників обласних організацій ТВР – Б. Середюка і СНІО – Л. Шляхтич ІКТО «став унікальним феноменом вітчизняної теорії і практики бібліотечної справи як метод, технологія управління ефективною взаємодією громадськості, влади, науки й бізнесу в процесі забезпечення сталого розвитку Прикарпаття». Вчений відзначає те, що цей клуб «організовує та проводить творчі зустрічі з громадськістю краю, презентує нові наукові школи й монографії, підручники й навчальні посібники, книжкові виставки…».

Справді, багато важить таке ознайомлення широкої громадськості з діяльністю обласних організацій ТВР та СНІО, яка, думається, теж мала б апелювати до владних та бізнесових структур щодо дієвішої підтримки новаторів науково-технічного прогресу, якнайшвидшого впровадження їхніх перспективних розробок, передовсім тих, що мають прислужитися на фронті нашим захисникам. Така підтримка слугуватиме утвердженню в колективах промислових підприємств і навчальних закладів творчої атмосфери, означуваної сучасним терміном «інноваційна культура». Зокрема, як наголошувалось на конференції, нині важливо запроваджувати для учнів у закладах профтехосвіти та позашкільної освіти факультативний курс «Творчість у моїй професії», а у вишах для студентів – курс «Основи інтелектуальної власності».

Цілком правомірно укладачки нового інформаційно-довідкового видання ОУНБ ім. І. Франка наголосили й на великому значенні інформування громадськості про інновації в економіці й інших сферах життєдіяльності суспільства через медіа, доповнивши цей своєрідний літопис проведених у 2020-2025 рр. книгозбірнею спільно з винахідницькою громадою області заходів і невеличким бібліографічним покажчиком публікацій про них у пресі за відповідний період. Так-от, статистика доволі промовиста: 12 із 20 публікацій, тобто більшість, це матеріали, надруковані саме в газеті «Галичина». Їхній автор – Іван Гаврилович, заслужений журналіст України, член Національних спілок письменників, журналістів та краєзнавців, заступник голови Івано-Франківської міської «Просвіти». Також він є автором переднього слова «Творці історії – як прапори своїх епох» до недавно виданої книги третьої «Поезії моїх днів» започаткованої очільником ОО ТВР України Богданом Середюком серії «Історії славетні імена».