Останнім часом світова преса вділяє чимало уваги такій «бурі у склянці води», як суперечка між Києвом і Москвою за те, до чиєї національної спадщини належить борщ. Офіційний Київ сподівається домогтися, щоб популярну страву занесли до списку культурної спадщини ЮНЕСКО як український національний продукт, але Росія виступає проти.
Цей спір розпочався ще торішнього грудня, коли Міністерство закордонних справ Росії на своїй офіційній сторінці у Twitter назвало борщ «найбільш відомою й улюбленою стравою» російської кухні. У відповідь на те вже на початку 2020-го київський ресторатор Євген Клопотенко, котрий особисто як відомий шеф-кухар спеціалізується на варінні борщу за численними рецептами з різних регіонів України, розпочав кампанію, аби домогтися від ООН визнання, що борщ походить із нашої території й, отже, належить до культурної спадщини Української держави.
За словами ентузіаста, той пасаж у названій соцмережі став останньою краплею, що переповнила чашу його терпіння, оскільки й без того за межами України здебільшого зберігається враження, ніби борщ – це російська страва. Тим-то він сформував команду з десятка експертів, істориків кулінарії й етнографів, які зібрали рецепти з усіх українських регіонів, в тому числі і з Криму. Матеріали охоплювали фото і документальні докази того, що рецепти передавалися через хоча б три покоління в межах кожної сім’ї. На початку жовтня Клопотенко і його команда представили експертній комісії Міністерства культури результати свого дослідження, і та схвалила рішення занести борщ до списку нематеріальних елементів української культурної спадщини.
Уряд України планує подати відповідні матеріали на розгляд ЮНЕСКО наступного року. Проте, своєю чергою, низка відомих російських кулінарів здійняла галас, заперечуючи, що борщ – це суто українська страва, точніше, що його батьківщиною є територія сучасної України. Та оскільки їм, звісно, бракує аргументів, вони запропонували українцям назвати популярну страву «нічиєю», хоча й визнають-погоджуються, що саме в нас готують «нічийний» борщ найкраще. Однак, як пише Washington Post, для України такий компроміс абсолютно неприйнятний. Для нас важить саме питання походження борщу з нашої території.
Ще далі пішли в оцінці «борщової битви» у Східній Європі на сторінках Atlantic Council. «Спроби домогтися міжнародного визнання, що борщ походить з України – це частина війни за привласнену Москвою її національну ідентичність. Це черговий крок в українських зусиллях дистанціюватися від Росії, чиї твердження про історію, культуру, мову і навіть кулінарію часто затьмарюють українські на світовій арені», – пише видання. – Кремлеві мало окупації Криму. Він тепер намагається ще й українські страви привласнити… У битві за борщ Росія навряд чи покірно визнає поразку. Наступного дня після того, як Міністерство культури України ухвалило своє рішення щодо визнання страви частиною національної культурної спадщини, Москва дала зрозуміти, що її ці кулінарні ініціативи Києва не влаштовують. У статті урядового видання «Российская газета» український крок назвали «новою підставою для міжнародного скандалу».
Власне, Atlantic Council демонструє дивовижне як для закордонного медіа розуміння ситуації з борщем в історичному контексті. Тому, гадаємо, варто ширше подати позицію часопису з цього приводу. Тим паче, що, як слушно стверджує видання, річ насправді не в самій страві. «У Росії за плечами давня історія видавання української культури й спадщини за свою. Вона привласнювала все: від народних танців до різдвяних щедрівок, – наголошують зокрема автори публікації. – Впродовж століть контролю над Україною Росія також вивезла багато артефактів з українських церков, монастирів, палаців й археологічних місць. Москва виставляє ці пам’ятки в російських музеях, називаючи їх елементами своєї національної історії. Частково проблема полягає в тому, що коріння сучасних України і Росії бере початок із середньовічної Київської Русі. Сучасній Україні належать столиця і більшість важливих місць тієї епохи. Але століття імперського правління над Україною дозволили Москві контролювати історичні твердження без будь-яких перешкод. І таке становище зберігалося аж до розпаду СРСР.
Унаслідок цього заяви Росії, що саме вона – спадкоємець Київської Русі, є більш поширеними. Тоді як альтернативна інтерпретація України лишається на другому плані. Здобувши 1991-го незалежність, офіційний Київ почав чинити опір, відбираючи у Росії різні аспекти своєї ідентичності в рамках державотворчої діяльності. А після російської військової агресії проти України в 2014 році це стало питанням національної безпеки. Історичні посягання Кремля відіграють центральну роль у гібридній війні проти України. Тож здатність Києва наполягати на альтернативній ідентичності перестала бути суто академічною проблемою.
Українська боротьба за те, щоб вирватися з тіні Росії, виходить і за межі питання історичної і національної ідентичності. За шість років гібридної війни вона вплинула фактично на кожен аспект щоденного життя: від бізнесу до ЗМІ, культури й релігії. Тож зусилля домогтися визнання борщу українським – це, як бачимо, частина ширшого процесу. Ця страва популярна в усій Східній Європі. Але її рецептура в самій Україні дуже розмаїта. Та головне – борщ посідає особливе місце в національній свідомості українців. Так само, як шампанське походить з Франції, а пармезан – з Італії, українці вважають борщ своїм і тепер хочуть, аби світ це визнав. На перший погляд це може видатися чимось нікчемним. Та насправді ініціатива Києва відображає великий історичний процес у країні, яка хоче вибратися з міжнародної тіні».
