Попри далеко не спекотне літо на час нашої розмови з керівником Івано-Франківської рятувально-водолазної служби Андрієм Циганюком на водоймах області загинуло 24 людини. Була би ще одна жертва – 58-річна жінка вирішила покінчити з собою на міському озері, і як була в одязі, так і пішла під воду. Але тоді рятувальники якраз проводили черговий рейд і встигли її врятувати.

До речі, з таким самим випадком рятувальники стикалися й торік. Але тоді все закінчилося не так добре. Жінку, яка в такий спосіб вчинила самогубство, витягнули з води вже мертвою. Один з рятувальників намагався її реанімувати до приїзду «швидкої», та було вже запізно…

Ще четверо загиблих цього року на воді стали жертвами повені. Двоє, в тому числі дитина до 14 років, загинули через те, що під ними обвалився берег. «А також через незнання місця, де річку можна перейти вбрід, – зазначає Андрій Циганюк. – Може, там і була колись мілина, та річка після повені змінила русло і на тому місці замість броду з’явилася яма. Та людина йде за звичкою». Вочевидь, саме в такий спосіб втопився житель Коломийського району, котрий пішов у ліс по гриби. Його тіло прибило до берега річки, котру він намагався перейти.

Але разом з тим більшість гине на воді через власну необережність, а точніше, через недотримання відповідних правил. Скажімо, коли відпочиває якась компанія, то не обходиться без алкоголю. А купаючись у такому стані, особливо коли особа, як кажуть, хильнула зайвого, легко можна ковтнути води, й тоді може настати блювотний рефлекс, що призведе до втоплення. На міському озері Івано-Франківська, де чергують рятувальники, вони намагаються не допускати таких людей до купання. Та можуть це робити тільки на рівні зауваження, на яке не завжди реагують порушники. Тоді доводиться викликати правоохоронців. За тиждень таких викликів буває два, а то і три. І це при тому, що офіційно пляж закритий. За словами керівника рятувально-водолазної служби, чимало клопоту їм завдають діти до 14 років, котрим, згідно з Правилами безпечної поведінки на воді, тут не можна бути без догляду дорослих. Хтось, прочитавши ці рядки, іронічно посміхнеться. Адже хто може проконтролювати на якихось сільських ставках чи річках своїх дітлахів? До речі, саме там і стається найбільше трагічних випадків. Але там, де є рятувальники, вони примушують дотримуватися відповідних правил. Тим часом, робити це доволі складно.

– Діти доволі часто приходять великими групами, по 10 і 15 осіб, причому можуть бути навіть і семирічні малюки. Та щойно ми одну таку компанію примусимо піти, як за кілька хвилин на тому місці розташовується інша, – розповідає А. Циганюк. – Хлопці полюбляють купатися в басейні, котрий наразі в аварійному стані. Вони стрибають з поручнів, лазять по обдертих сваях, а там подекуди стирчить арматура. В будь-який момент може статися нещасний випадок. А тоді вже претензії висловлюють нам: де, мовляв, ви були?.. Недавно, скажімо, виявили дівчинку-підлітка, котра купалася… нетверезою. Була сама, інакше кажучи, в разі якоїсь біди невідомо, чи хтось прийшов би на допомогу. В її телефоні знайшли номери батьків, та ніхто не відповів. Довелося викликати поліцію, щоби дитину забрали з озера, бо самі таких повноважень не маємо.

Щоправда, і з дорослими є проблеми. І йдеться не лише про вживання алкоголю. Річ у тім, що на озері з’явилося кілька приватних структур, які надають різні послуги з плавзасобів. Але свою діяльність з рятувальною станцією не узгоджують, не запрошують її працівників для роз’яснень правил поведінки на воді. Наприклад, є такий вид розваг, як сапборд. Це плавання на дошці стоячи з веслом. У червні цього року під час чергового рейду озером витягнули з води 40-річну любительку такого відпочинку, котра, запливши на середину водойми, що вже було порушенням, перевернулася. Намагаючись триматися на плаву, вона схопилася за дошку, бо рятувального жилета всупереч правил на ній не було.

Пан Андрій пропонує взяти участь у рейді, водночас зазначаючи, що загалом у першій половині дня, тобто коли ми з ним спілкувалися, відпочивальників порівняно мало. Тоді як, мовляв, обідньої пори та після закінчення робочого дня береги усіяні людьми. Та однаково виявляємо двох порушників. Чоловіки плавають у забороненому для купання місці, де глибина озера сягає три й більше метри. Один, побачивши наш катер, якомога швидше намагається доплисти до берега. Другий навіть не реагує на зауваження начальника станції.

– Хамлять нам часто, – каже він. – Щороку повторюється одна і та сама ситуація, коли кажемо тому чи іншому плавцеві, що тут заборонено купатися, а він відмахується: мовляв, де хочу, там і плаватиму. Наполягаємо, щоби купався біля берега, бо можлива навіть така ситуація, що нам доведеться поспішати по тривозі на допомогу потопаючому, й тоді він може опинитися на нашому шляху або його накриє хвиля від катера. Але й такі аргументи мало спрацьовують.

Звертаю увагу, що плавці-порушники, яких, так би мовити, «засікли», – це люди здебільшого середнього віку, фізично розвинені і, судячи зі стилю плавання, добре можуть триматися на воді. Але, за словами Циганюка, така самовпевненість також призводить до нещасних випадків. Людина може переоцінити свої сили, зрештою, на воді різне трапляється. Ось недавно на озері відбувалися змагання з тріатлону. Одного зі спортсменів довелося рятувати, бо його схопила судома.

Натрапляємо на дві групи сапбордистів. Ніби плавають біля берега, але жоден не має рятувального жилета. Правда, вони є на дошках, але й то не на всіх. Далі помічаємо двох літніх жінок. Одна з них купається біля берега – помічаємо на її верхніх передпліччях червоні, так мовити, рятувальні поплавці. Написали «так би мовити», бо керівник станції вважає їх ненадійним рятувальним засобом. Вони легко рвуться, якщо об щось зачепити, і тоді людині доведеться покладатися на власні сили.

А. Циганюк звертає увагу на зарослий очеретом берег неподалік станції. Тут найкраще, найбезпечніше місце для купання, каже він. Але треба почистити берег, дно, підсипати його. Але це справа рук не водолазів-рятувальників, а місцевої влади. До речі, пізніше мені розповіли, що свого часу тут справді був пляж, котрий називали «дитячим». Невелика глибина, наявність поряд водолазів-рятувальників фактично унеможливлювало нещасні випадки.

Своєю чергою, звертаю увагу на висотні новобудови навколо озера. Коли їх заселять, то можна тільки уявити, який «армагедон» тут відбуватиметься. Адже не буває й дня, щоби в інформації про діяльності водолазно-рятувальної служби не було повідомлень про проведення профілактичних бесід (інколи, як уже писали, доводиться викликати правоохоронців) з порушниками правил поведінки на воді. Тим часом, як на зміну заступають всього четверо водолазів-рятувальників. Є потреба розширення штатного розкладу станції, та це не від них залежить. Зрештою, не так то й легко знайти відповідно підготовлену людину, котра погодилася би працювати за порівняно невелику зарплату. Тому мимоволі свій матеріал закінчую на песимістичній думці, що сакраментальна фраза з колись популярного роману – «Порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих» з часом може набути реального змісту.

Поки матеріал готували до друку, надійшло повідомлення, що в Дністрі втопився 28-річний житель Городенки. Після кількох днів пошуків його тіло виявили за 12 кілометрів від місця, де він купався…