У широкий прокат вийшла довгоочікувана біографічна стрічка «Малевич», яка розповідає про життя і творчість всесвітньо відомого художника-авангардиста Казимира Малевича. Фільм робить акцент на справжньому корінні митця – українській національності, – що є особливо важливо в контексті історичних викривлень, коли російська пропаганда довгий час намагалася видавати Малевича за свого.

Ідею зняти фільм про Казимира Малевича продюсерка Анна Паленчук пояснює так:

«Пару років тому я була в Музеї сучасного мистецтва в Стокгольмі і побачила його картину з підписом: «Казимир Малевич – російський авангардний художник». Це мене обурило, адже в багатьох джерелах він досі значиться російським митцем, хоча народився в Києві, говорив і писав українською, а дитинство, юність і значну частину творчого життя провів саме в Україні».

Саме українська ідентичність є основним меседжем і ключовим рушієм сюжету картини. Три слова, зазначені на афіші, – «художник, геній, українець» – чітко відображають тему та ідею картини, одразу розкриваючи про що вона.

«Мене зацікавила можливість змінити ставлення до Малевича не лише в Україні, а й у світі. Багато відомих музеїв досі позначають його як російського авангардиста. В Україні ж мало хто знає, де він народився, де провів дитинство та юність, а також що тривалий час працював тут, присвячуючи свої полотна українському селу і темам Голодомору».

З перших кадрів глядач може відчути певне збентеження, адже фільм починається з оповіді про сучасні воєнні реалії. Лише хвилин за десять, а то й більше, на екрані з’являється Малевич та його історія. Щоправда, вона ще буде декілька разів перериватися на повернення до сюжетної лінії сьогодення. Саме це режисерське рішення критикують чи не найдужче, бо воно справді перешкоджає глядачам цілковито зануритися в атмосферу часу та обставини, в яких жив і творив митець. На мій погляд, така структура не є поганою, проте через те, що вона слабко викристалізувана та продумана, є незрозумілою для глядача.

Експозицію історії Малевича побудовано на трьох періодах: 1910-ті в Санкт-Петербурзі, 1920-ті у Вітебську, 1930-ті в Києві. Знову ж таки паралельно розгортаються кадри з сучасності, які мали би провести паралелі між нинішніми військовими реаліями та минулим, не менш драматичним і трагічним. Проте ці важливі меседжі не завжди зрозумілі глядачеві і важко зчитуються. Вони радше розмивають цілісність історії про Малевича, забирають хронометраж у другорядних персонажів, і не дають їм розкритися повною мірою.

Картина закономірно приділяє значну частину екранного часу одній із найвідоміших робіт К. Малевича – «Чорному квадрату». Зокрема показує момент її створення та виставку, на якій її вперше показали. Ці епізоди стали одними з моїх улюблених, адже вони цікаві, динамічні та дещо концептуальні. Водночас стрічка розвінчує міф про те, що Малевич є автором лише цієї роботи.

З точки зору акторської майстерності

«Малевич» зібрав по-справжньому зірковий акторський склад: у стрічці зіграли Ірма Вітовська, Олексій Горбунов, Марина Кошкіна, Христина Федорак та інші. Головну роль Казимира Малевича виконав харизматичний актор із Калуша Віталій Ажнов. Хоча за зовнішністю він і не є точним двійником митця, на екрані відбувається справжня магія перевтілення – віриться, що це саме Малевич. Сам актор, розповідаючи про підготовку до ролі, зізнається, що основна складність полягала в тому, що немає достатньо відео з митцем, тому йому доводилося орієнтуватися на короткий запис, де художник танцює на вокзалі, а також на його листи та вірші.

Втім, фільм розповідає не лише про Малевича, а й про ще одного митця – художника та скульптора Володимира Татліна. Власне, показано творче протистояння між двома талановитими постатями, їхні конфлікти на тлі конкуренції. Роль Татліна втілив на екрані непрофесійний актор Олександр Новіков, чия зовнішня схожість із художником вражає. Його гра також заслуговує оплесків. Для мене – це однозначно відкриття. Цікаво буде побачити, як він проявить себе в інших ролях чи на театральній сцені.

В одній із рецензій прочитала сміливе твердження, що ця стрічка є «повним провалом» і майже найгіршим українським біографічним фільмом. Переконана, що це не так. Це не погане кіно навіть у світовому контексті. Звісно, у ньому є недоліки, але це нормальний творчий процес, у якому є місце для проб і помилок. Серед слабких сторін – надмірна кількість сексуальних сцен, більшість із яких не мають сюжетного виправдання, частково слабкі діалоги, розірваний сюжет. Лінія, яка мала поєднати минуле і сьогодення, попри цікаву задумку, прописана не надто вдало: вона існує фактично окремо від основної біографічної сюжетної лінії і викликає більше запитань, ніж дає відповідей.

Ще маю певні претензії до зовнішнього вигляду персонажів протягом усієї картини. За 20 років, які охоплює стрічка, ні Татлін, ні Малевич, здається, майже не старіють і залишаються практично такими ж, як на початку історії. Проте плинність часу та життєві випробування, безумовно, мали б відобразитися і на їхньому зовнішньому вигляді. Через це фільм втрачає частину достовірності. Особисто мені хотілося б побачити більше трансформації героїв – не лише внутрішньої, яка була помітна, а й зовнішньої. Хоча це бачення режисерки, і вона має право інтерпретувати історію на свій розсуд, що, власне, і зробила.

Втім, у цієї стрічки є і чимало плюсів. Зокрема, експериментальне та вдале рішення – накласти картини Малевича на пейзажі української природи, зокрема понівеченої війною, «оживити» їх і погратися з символізмом впізнаваного стилю художника. Це, безперечно, свіжа й цікава ідея, яка добре працює і вирізняє картину з поміж інших.

Також фільм «Малевич» виконує важливу місію – повертає митця до пантеону українських художників, розкриває багато цікавих і маловідомих фактів з його біографії. Він чітко показує, що російська влада, яка намагається видавати його за свого, гнобила і переслідувала його за життя. Репліки Малевича, як-от: «Ще жодне рабство не зазнало такого рабства, яке несе комунізм» чи «Де серп і молот – там смерть і голод!», свідчать самі про себе. Особливо запам’яталася відповідь митця своїм учням: «Та що там москва, от ми колись з вами поїдемо в українське село і ви побачите, як там жінки розписують хати». Таких концептуальних гвіздочків у стрічці багато – це своєрідний виклик російській пропаганді щодо походження та української ідентичності Малевича. Вони розкидані по всій картині. Не помітити їх неможливо!

У біографічних фільмах для мене важливо, наскільки вони можуть захопити глядача постаттю, про яку розповідають. Чи захочеться комусь після перегляду стрічки шукати більше інформації про Малевича: в інтернеті, бібліотеках, книгарнях? Без сумніву, так. Але не лише про нього, а й про Татліна. Власне, у цій драмі стільки цікавого й різнопланового, що хочеться дізнатися більше про все й усіх. У цьому сенсі фільм безперечно досягає своєї мети.

Підсумовуючи, зазначу, що творчій групі вдалося створити доволі цікаву стрічку з оригінальними та неординарними рішеннями й художніми прийомами. Втім іноді форма перебирала ковдру на себе, і її зміст втрачав вагу. Проте на кожен недолік у фільму є своя перевага. Тож пропоную кожному, хто ще не переглянув цю прем’єру, сходити на сеанс, щоб самому побачити сильні та слабкі сторони, або просто насолодитися гарною візуалізацією фільму про непересічну постать, якою Малевич безперечно був.