За повідомленням одного з телеграм-каналів з посиланням на певну громадську організацію (наскільки зрозумів, правозахисну), протягом останніх двох років зі скаргами на домашнє насильство дедалі частіше звертаються чоловіки. Така інформація мимоволі загнала у смуток.
Пригадую деякі випадки, що трапилися свого часу в нашій області. В одному з них конфлікт зятя із тещею закінчився тим, що чоловік опинився в лікарні зі струсом головного мозку. Аргументом жінки у відстоюванні своєї позиції стала така, на перший погляд, безвинна й потрібна у побуті річ, як пательня.
У другому ж знаряддям, котрий поставив крапку у конфлікті, став уже звичайний кухонний ніж у руках представниці слабкої статі. Подружжя якраз сварилося. Останніми словами обмінялися на кухні, де жінка взялася кришити овочі на салат. Чоловік щось пробубонів. А потім підійшов до неї з-за спини. Пізніше пояснював, що, мовляв, хотів обійняти на знак примирення. Але дружина не сприйняла його добрих намірів, навпаки, в неї майнула думка, що той замислив щось лихе, тому, рвучко розвернувшись, встромила ножа у груди чоловікові. На щастя, поранення виявилося не смертельним. Жінка сама викликала «швидку».
Попри серйозність протиправних дій винуватиці «закривати» її не стали. Це дало змогу їй відвідувати чоловіка у лікарні, де між подружжям відбулося таке палке примирення, що на суді потерпілий ледь не зі сльозами просив не карати дружину суворо…
Цей випадок стався років десять тому, але акцентую на ньому, бо торік аналогічна ситуація повторилася в іншому районі нашої області. Теж почалося все зі сварки, потім була кухня, готування салату, чоловік підходить ззаду, дружина рвучко повертається, інстинктивно витягнувши руки вперед для самозахисту. В одній із них був ніж, який тут же опинився у грудях чоловіка. А далі – той самий «сценарій»: виклик «швидкої», примирення, прохання потерпілого на суді поставитися до дій дружини якомога м’якше…
Що на це можна сказати? Мабуть, не варто чоловікам чіпати дружин, коли вони ріжуть овочі на салат.
Але ці випадки були кваліфіковані як завдання тілесних ушкоджень певного ступеня тяжкості. Що ж до безпосередньо фактів домашнього насильства, то автор цих рядків частково, як нині модно писати, промоніторивши в Єдиному реєстрі судових рішень України вироки судових інстанцій нашої області у справах цієї категорії, знайшов вісім таких випадків. Звісно, це далеко неповна картина тих знущань, яких зазнають потерпілі у прикарпатських родинах. Як зазначено у вікіпедії, домашнє насильство поряд зі зґвалтуванням є одним із найприхованіших злочинів у світі. Щоправда, причини тут різні. Якщо у випадках зґвалтування самі потерпілі нерідко приховують їх, побоюючись, так би мовити, суспільного резонансу: мовляв, а що люди скажуть, то від домашніх тиранів потерпають особи, котрі не можуть себе захистити і яким нікуди діватися.
Наведу приклад зі згаданої судової хроніки. З якихось причин дорослий син опинився без житла і мама прийняла свою «кровиночку» до себе додому, про що потім не раз пошкодувала. Синок напивався, влаштовував скандали, вимагаючи, щоби мати прописала його у своєму будинку та оформила на нього частку нерухомого майна. Одного разу чоловік так розбушувався, що мама, побоюючись за власне життя, зачинилася в одній із кімнат. Інший випадок – донька систематично знущалася над своїм літнім батьком, вимагаючи грошей, виганяла його з хати… І де таким людям шукати порятунку? Та лише у правоохоронних органах.
На перший погляд, держава серйозно поставилася до цієї проблеми. Свого часу з’явився Закон «Про запобігання домашньому насильству». Згідно з ним, за знущання над рідними передбачено адміністративну і, навіть, кримінальну відповідальність. Але те все наразі на папері, а насправді… Існує така, майже прописна істина, що одним зі стримувальних чинників можливих правопорушень є невідворотність покарання. А як карають домашніх тиранів? Здебільшого накладають штраф у розмірі 850 гривень. Це не лише смішно, а й сумно. Тим більше, що від цього страждає сама сім’я винуватця, адже саме з її бюджету виплачують ті штрафи.
Суд також може винести постанову про тимчасову заборону домашньому насильникові в будь-який спосіб контактувати зі своєю жертвою або спільно проживати. Але це, наголошую, «тимчасово», і потім, як свідчать факти, все повертається на круги своя. Не лякає тих осіб і така санкція, як адміністративний арешт чи застосування пробаційного нагляду (основний вид кримінального покарання в Україні, що передбачає обмеження прав і свобод засудженого без ізоляції від суспільства (замість ув’язнення) і суворий контроль за виконанням встановлених судом обов’язків (навчання, працевлаштування, лікування) та соціально-виховну роботу, – ред.), як правило, терміном на рік. Лише в одному зі згаданих випадків домашнього насильства було ухвалено більш-менш суворий вирок. Два роки обмеження волі отримав чоловік, котрий мав проблеми з алкоголем і наркотиками та постійно знущався над своєю бабусею.
Власне, коли аналізуєш цю статистику, таке враження, що домашні насильники подібні до звіра, котрий попробував крові і не може вже зупинитися. Прокоментую це на таких прикладах. Скажімо, один чоловік не тільки морально, а й фізично знущався над своєю мамою, з приводу чого вона не раз зверталася до поліції. Вар’ята притягували до адміністративної відповідальності, штрафували, тричі призначали йому покарання – громадські роботи загальним терміном аж на 170 годин.
Та нічого не помагало. Врешті видали тимчасовий припис про заборону контактувати з мамою. Та за день до закінчення його дії терпець чоловікові урвався, і мамі знову довелося бігти до поліції. Ох і суворо покарали її кривдника цього разу – аж 350 гривень штрафу! Тож нічого дивуватися, що через три дні він так розбушувався, що мама зачинилася в одній із кімнат, бо нічого доброго від свого «чада» не очікувала.
Звісно, тут уже піднялася міцна рука кримінального законодавства. Тільки її пальці не були стиснуті у кулак з відповідними наслідками. Правопорушник відбувся, по суті, легким запотиличником, бо як інакше розцінювати таке покарання, як рік пробаційного нагляду? Так само покарали ще одного «синочка» за знущання над мамою. Ще перед цим йому присуджували три місяці арешту, хоча реально відсидів лише півтора і знову взявся за старе. Потім тричі штрафували, і тільки коли вже зовсім знахабнілий, по суті, від безкарності чоловік вдарив маму, потягнули його до криміналу.
Навіть важко уявити, що на емоційному рівні переживали ті жінки. Замість ласкавого слова «мамо» – матюки, а то й стусани. З важким серцем вони лягають спати і з острахом прокидаються, не знаючи, що день прийдешній їм готує. Власне, навряд чи щось добре. І нема на їхніх кривдників ради. Годі й нагадувати їм Божу заповідь шанувати батька і матір свою.
Але є ще одна категорія справ, котра свідчить, що далеко не у всіх прикарпатських родинах панує лад і спокій. Тільки кваліфікують їх як завдання тілесних ушкоджень того чи іншого ступеня важкості. І, знову ж таки, потерпілими в таких випадках здебільшого стають батьки, бабусі, хоча дістається й дружинам та співмешканкам.
Щоправда, останні також не завжди бувають білими і пухнастими. Наприклад, в одному випадку жіночка так натовкла писок співмешканцю, що той побіг жалітися на благовірну в поліцію. Та більше потерпають слабші особи. Скажімо, в одній родині розігралася справжня буча. Старша жінка почала сваритися зі співмешканкою свого сина. Її підтримав чоловік. Але син став на захист своєї співмешканки. Коли слів забракло, у хід пішли кулаки. У бійці перемогла молодість. Тато опинився в лікарні, а син – у буцегарні. Точніше, майже в буцегарні, бо молодшому за заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості старшому присудили два роки позбавлення волі, замінивши реальне покарання на рік іспитового терміну. А от в іншому випадку потерпіла донька, котра заступилася за маму, з якою сварився батько. Той – «аби-с не роззявляла рота на тата» – вдарив дочку по обличчю лопаткою від печі. Очевидно, тією, що вибирають попіл із грубки.
Ще один такий батько «виховував» доньку ударом бартки по голові. Бартка, на щастя, була сувенірна, дерев’яна, але й цього виявилося достатньо, щоб потерпіла отримала тілесні ушкодження, а тато опинився на лаві підсудних. Втім, у сухих рядках вироків у справах, які містяться у згаданому реєстрі судових рішень, немає нічого про суть конфлікту. Річ у тім, що з досвіду автора цих рядків, котрий роками вів у газеті кримінальну тематику, не завжди потерпілі у таких ситуаціях викликають співчуття. Бо нерідко своєю поведінкою призводять до протиправних з погляду закону дій щодо них.
Описана вище ситуація з родинними війнами, на жаль, не є чимось екстраординарним. Таке повторюється рік у рік. Дивує легковажність осіб, котрі вчиняють конфлікти з близькими людьми, намагаються завдати болю рідним, не думаючи, що завтра, особливо це актуально в наш час, їм може самим знадобитися допомога. Чи простягне скривджена батьком дочка руку помочі йому, чи захоче чимось втішити синочка мама, над якою він систематично знущався?..
Навряд чи в таких родинах можливе таке, коли до брата, містечко якого потрапило під обстріл, телефонує з іншого міста стурбована сестра з запитанням, як він. А через якийсь час знову дзвонить з пропозицією переїхати до них, бо там безпечніше, бо є поряд добре укриття, а насамкінець додає: «Я приготую твій улюблений паштет». Власне, так і мають жити між собою рідні люди.
