Українське кіно знову дивує, пропонуючи глядачам історичний еротичний трилер «Всі відтінки спокуси». Це смілива, подекуди провокаційна інтерпретація епохи XIX століття та фактів із біографії винахідника Йогана Зега. Напередодні прем’єри до івано-франківського кінотеатру «Movieland» завітав потужний творчий десант: режисерка Ірина Громозда, а також актори Олена Лавренюк, Володимир Дантес і Олена Хохлаткіна. Тож франківці мали змогу одними з перших побачити та оцінити цей сповнений інтриг та експериментів фільм.

Сюжет переносить глядача у Лемберг (теперішній Львів) 1897 року. Донька відомого аптекаря та винахідника Амелія Крижевська-Зег (Олена Лавренюк), повертається до родинного маєтку, який швидко перетворюється для неї на пастку, де чоловік та слуги мають власні підступні наміри, а боротьба за патент на винахід гасового дистиляту стає головним рушієм сюжету. Хоча в основі лежать реальні факти, фільм не претендує на історичну точність. Це радше готична драма, де винахід, що «подарував людям світло», стає об’єктом жадоби грошей та влади.

«Ми чи не вперше озвучуємо в кіно ім’я Йогана Зега – людини, яка створила дистилят для гасової лампи й освітила весь світ, але так і не запатентувала свій винахід, – розповідає продюсерка й акторка Олена Лавренюк. – У фільмі ми показуємо боротьбу за цей патент, адже він і є спокусою, що дарує гроші та владу. Згодом до конфлікту долучається і кохання. Кожен герой має свій мотив, і кожному доведеться обирати: світло чи темний бік? Проте в будь-якому разі наше кіно про світло. А воно завжди перемагає темряву!».

Творці стрічки вдало продумали промоцію, щоб заінтригувати глядача. Трейлер натякає на суто еротичний трилер, але глядач отримує значно більше: знайомство з постаттю забутого винахідника, напружений сюжет та сміливу інтерпретацію епохи.

«Сьогодні нам потрібно знати визначних українців, які творили в культурі чи науці. Якщо після перегляду люди «загуглять», хто такий Йоган Зег, – наша місія вдалася, – каже О. Лавренюк. – Ми створили художній фільм, загорнувши історію в таку обгортку, щоб глядач прийшов до кінотеатру. У стрічці багато психологізму, травм та еротики, але, скажу одразу, – це не головні її складові».

П’ять дійових осіб

У стрічці небагато дійових осіб. Щоб перелічити основних персонажів, вистачить пальців однієї руки. Акторський склад підібрано дуже вдало. Гра виконавців не викликає нарікань, навіть тих, хто не має профільної освіти чи сотень годин досвіду в театрі та кіно. Маю на увазі Даніеля Салема, який зіграв Мікаеля Горецького, та Володимира Дантеса, якому дісталася роль головного негідника – Томаша Крижевського.

Для співака В. Дантеса це дебют у кіно, і одразу – велика та непроста роль. Його персонаж складний, різноплановий та неоднозначний. Щоб втілити такий образ, потрібні неабиякий хист і сміливість. Круто, що в пана Володимира це все є, тож йому вдалося надати своєму героєві шарму та багатогранності. На мою думку, в більшості моментів він впорався з поставленими завданнями та виглядав переконливо у своїй жорстокості. Принаймні залишитися байдужим до його персонажа неможливо.

«Це було важке випробування, адже моєму героєві властиві якості, зовсім не притаманні мені в реальному житті. Витягати з себе щось негативне – непросто, а найскладніше було виходити потім із цього стану. Ситуацію загострювало те, що за сюжетом усе відбувається в одному приміщенні, де ти постійно перебуваєш у напрузі. Взагалі кіно – це важко, а для мене як для дебютанта – й поготів», – коментує В. Дантес.

Спостерігаючи за грою Олени Лавренюк, розумієш, що два сезони її гри у «Каві з кардамоном» не минули без наслідків. Костюмовані драми – це точно її стихія. Їй пасують пишні сукні та старовинні інтер’єри. У цій ролі вона виглядала дуже органічно. «

Моя героїня у фільмі багато страждає, проходить через психологічні та фізичні випробування, – розповідає акторка. – Мені потрібно було постійно відчувати безвихідь і передати внутрішній стан персонажа. Я так занурилася в образ, що не могла вийти з нього ще два тижні після завершення зйомок. Мені снилися страхіття, я прокидалася серед ночі».

Для Д. Салема – це не перша роль в кіно. Його дебютом була романтична комедія «Відпустка наосліп», до гри в якій у глядачів було чимало зауважень. Проте у «Всіх відтінках спокуси» помітно, що він провів серйозну роботу над помилками і виріс як актор.

Оксана Черкашина у ролі служниці Катерини створила по-справжньому моторошний образ. Її героїня вийшла дивною, жорстокою та небезпечною. Втім, як на мене, саме цей персонаж прописаний доволі хаотично, забракло розуміння того, чому вона стала саме такою, що нею рухає та мотивує. Але це питання точно не до акторки, адже вона зі своєю роллю впоралася чудово.

Народна артистка України Олена Хохлаткіна – не буду приховувати, моя фаворитка. У цій стрічці вона зуміла перетворити другорядну роль кухарки Хелени на велику акторську роботу.

«У мене є своє завдання, своя мета приходу в цей дім – точніше, повернення до нього. Адже колись давно я втратила там усе. Втратила своє серце. І тепер я повернулася, щоб помститися», – описує свою роль акторка.

Стилізація минулого з майбутнього

Варто відзначити сміливість творців стрічки, які відтворили тогочасну епоху в сучасному й креативному ключі. У кадрі ви побачите татуювання на тілі головного героя, креативні зачіски та зухвалі сукні героїні, почуєте сучасні хіти, а також помітите атрибути сьогодення – як-от попкорн чи жуйки.

«У багатьох після перегляду фільму виникають запитання: чому у Володимира татуювання, звідки в кадрі жуйка, чому костюми, зачіски та інтер’єр не відповідають епосі? Хочу одразу пояснити: ми створили власний умовний світ. Це популярний у світі жанр. Ми мали на меті вибудувати особливий художній простір, і саме його ви бачите на екрані», – пояснює О. Лавренюк.

Під час презентації фільму в Івано-Франківську я не раз чула від творчої групи, що це дуже красиве кіно. Проте навіть не очікувала, наскільки автори «заморочилися», щоб створити на екрані таку естетичну, хоча й темну картинку. Тож серед сильних сторін фільму, безумовно, є його візуальна складова. Він таки неймовірно красивий – і це беззаперечний факт. Декорації та костюми створюють довершену картину, доповнюють історію та навіть транслюють певні меседжі. Як-от сукня з птахами в одній зі сцен – не що інше, як сильна та впізнавана метафора «золотої клітки», на яку через певні обставини перетворився батьківський дім героїні. Тож кіно однозначно запам’ятається вбраннями, над якими працювала дизайнерка Оксана Берг.

Робота з жанром

Це кіно є доволі повільним, проте це не заважає йому тримати глядача в напрузі. Ви встигаєте симпатизувати одним героям, щиро ненавидіти інших і з нетерпінням очікувати, що ж буде далі та чи зможе Амелія вирватися з ізоляції. Також я втішилася, побачивши в кадрі цікавих і неоднозначних персонажів зі своїми історіями та «тарганами» в голові. Круто, що глядач здебільшого розуміє їхню мотивацію і бачить людей, які не просто промовляють прописані репліки, а думають, сумніваються, шкодують. Хоча в деяких моментах усе ж би хотілося більше об’єму, глибини та динаміки.

Однак у гонитві за красивим кадром та метафоричністю творці подекуди жертвували темпоритмом, через що сюжетні лінії здаються дещо розтягнутими. Окремі діалоги вийшли занадто літературними та штучними. Також виникають запитання до логіки вчинків персонажів, ніби продиктованими сценарієм, а не внутрішньою необхідністю. А ще цій вишуканій картинці подекуди бракувало життя.

Крім того, серед мінусів картини можу виділити роботу з жанром. Мені видалося, що творці лише «погралися» в трилер, не використавши сповна притаманні йому прийоми. Кіно більше скидалося на психологічну драму з еротичними сценами-мареннями, які не завжди підкріплювали чи доповнювали сюжет. Словом, жоден із обраних жанрів не «дотиснули» до кінця.

На презентації стрічки її творці багато говорили про те, що українцям варто позбуватися меншовартості й починати помічати прекрасне, зокрема в українському кіно. Цілком із цим погоджуюсь і мушу констатувати, що творці фільм із тим завданням впоралися чудово, адже він гарний, цікавий та інтригуючий. Проте мене зачепило, що у трейлері картину називають «нашим «Основним інстинктом», адже саме в таких порівняннях і прочитується ця остогидла меншовартість.

«Всі відтінки спокуси» – це візуально витончене кіно для масового глядача. Як дуже тонко охарактеризувала стрічку О. Лавренюк, це «арт-мейнстрим, де треба розгледіти сенси та почути певні меседжі». У ньому і справді чимало «арту», проте він достатньо зрозумілий, щоб зацікавити якомога ширшу аудиторію.

Зрозуміло, що «Всі відтінки спокуси», зрештою, як і будь-яка інша стрічка, сподобаються не всім. І це цілком нормально. «Це кіно, яке нікого не залишить байдужим», – слушно каже режисерка. Фільм гарантовано викличе полярні емоції: від захвату візуалом до несприйняття жанрових експериментів. Проте саме в таких суперечках і народжується справжній інтерес до сучасного українського кіно. Тож дивіться, дискутуйте та шукайте власні відтінки у цій непростій історії.