Івано-Франківщина опинилась у переліку регіонів, у яких, імовірно, незабаром запровадять найвищий – так званий червоний рівень «ковід»-небезпеки, що передбачає жорсткий карантин. Це повідомлення прозвучало на тлі інформації, що за такими показниками, як число нових заражень коронавірусом та добова смертність від COVID-19, Україна посіла відповідно четверте і друге місця серед країн Європи…
Тим часом у Мінохорони здоров’я затвердили перелік професій, представникам яких обов’язково треба мати щеплення від COVID-19. «Це насамперед усі освітяни, незалежно від того, в яких навчальних установах вони працюють. Тобто те стосується колективів уже й дошкільних закладів, і профтехучилищ та ВНЗ. У переліку також співробітники центральних органів виконавчої влади, міністерств і їхніх структурних підрозділів на місцях, і працівники обласних та районних держадміністрацій, – зазначив міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко. – Ми вважаємо за доцільне прийняти таке жорстке рішення для убезпечення освітнього процесу й функціонування органів державної влади, особливо в частині надання адміністративних послуг, де відбувається тісний контакт зі споживачами».
Міністр додав, що невакцинованих працівників відсторонятимуть від роботи на період дії карантину і не виплачуватимуть їм за той час заробіток, але зберігатимуть за ними місце праці. Словом, «або ти вакцинуєшся повним курсом і приходиш на роботу, або… не приходиш», – як відрубав чільник МОЗ.
Отже, у справі вакцинації від «ковіду» українське суспільство знову розділили на «громадян без виходу» й тих, хто ще зберігає право на вільний вибір. Але цілком імовірно, що коло «червонозонних» професій невдовзі й розширять… І так триватиме, очевидно, доки й решту невакцинованих не поставлять під різним приводом «до стінки». Та чи законно змушувати людей добровільно вдаватися до ін’єкцій однією із шести різних вакцин, ефективність яких не лише не перевірено часом, а й не підтверджено офіційно згідно з порядком, визначеним для таких випадків у системі охорони здоров’я, а з виробників таких препаратів та надавачів послуг зі щеплення ними заздалегідь знято всяку відповідальність за можливі негативні наслідки тих процедур?
У МОЗ кажуть, що мають на те право відповідно до ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», яка передбачає, що «працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов’язковим профілактичним щепленням проти відповідних інфекційних хвороб».
Звісно, проти такого рішення МОЗ виступають представники організацій, які захищають права працівників. Скажімо, директор ГО «Трудові ініціативи» Георгій Сандул нагадує, що затверджені МОЗ документи визначають вакцинацію від COVID-19 як суто добровільну для населення України. «Якщо МОЗ, а затим Мін’юст таки затвердить той перелік, це ввійде у правовий конфлікт з іншими українськими законами. Наприклад, ст. 2-1 Кодексу Законів про працю України забороняє будь-яку дискримінацію у сфері праці за будь-якими критеріями, а ст. 43 Конституції України гарантує громадянам нашої держави захист від незаконного звільнення з роботи», – стверджує він.
Отже, за словами Г. Сандула, обмеження на роботу для невакцинованих осіб буде порушенням чинного законодавства, а в перспективі може спричинити й численні судові процеси аж до рівня Європейського суду з прав людини. Але кажучи так, пан Георгій, мабуть, не знає, що той самий євросуд ще у квітні 2021 року підтвердив положення національного законодавства про те, що обов’язкова вакцинація є законною та може бути необхідною, і це не суперечить відомій «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Водночас шириться і спротив обов’язково-добровільній кампанії з імунізації в Україні «окремих категорій населення», так би мовити, «стихійно-майданними» методами. Про це свідчить зокрема досвід Степангородської школи Володимирецької тергромади на Рівненщині. З упровадженням в Україні жовтого рівня «ковід»-небезпеки вона не перейшла на дистанційний режим роботи, хоча із 63 її працівників, імунізованим на той час, був лише один. А річ у тім, що напередодні майже півтори сотні батьків тамтешніх учнів звернулися до директорки закладу Тетяни Макарчук з вимогою провести батьківські збори щодо недопущення дистанційної форми навчання і продовжити навчання школярів у звичному режимі, оскільки до невакцинованих вчителів батьки претензії не мають. А інакше, мовляв, вони звертатимуться до суду зі скаргою на свідоме ненадання належної освіти у школі.
Ясна річ, що такі збори відбулися. Батьки апелювали тим, що не всі можуть забезпечити учнів гаджетами для дистанційного навчання (є родина, де на п’ятеро дітей один смартфон). У результаті шляхом голосування вирішили продовжити у закладі навчання у звичному режимі за умов дотримання всіма маскового режиму, дистанції та з використанням засобів дезінфекції... Словом, школа працює й досі, хоча її директорці й пригрозили штрафом.
Зрештою, дедалі гучніше звучать в Україні й голоси проти «антиковідної» імунізації загалом, а не лише з примусу. Причому з уст не лише вчених-вірусологів, а й з боку пасторів окремих християнських конфесій. Втім, у відкритому доступі можна надибати і своєрідну сповідь священника однієї із традиційних церков, котрий з тривогою зізнався, що після щеплення, на яке погодився, за його словами, у приступі легковажності, більше не відчуває того священного трепету, з яким зазвичай провадив Богослужіння з церковного амвону. Але вичерпніше про це все читайте в «Галичині» надалі.
