«Глибівська Петриківочка»: творча атмосфера і повні завзяття оченята маленьких художників

Не кожне село може похвалитися тим, що воно має дитячий осередок з образотворчого мистецтва, де дітки не тільки прилучаються до прекрасного і вчаться розуміти світ через колір і фарбу, а й розвивають власні таланти і набувають цілком практичних вмінь. Село Глибівка на Богородчанщині у цьому чудовий виняток, бо тут уже третій рік діє дитяче образотворче любительське об’єднання «Глибівська Петриківочка», який створила Галина ЦАПКО – завідувачка клубом, художниця, залюблена у мистецтво. Тож напередодні Дня захисту дітей (1 червня) – наша розмова з нею про роль і місце творчості у повсякденному житті як її самої, так і її вихованців.

– Пані Галино, Ви ведете дитяче об’єднання петриківського розпису у рідному селі. Чому ви вирішили його створити, і з чого починали?

– У будь-якому селі дуже мало можливостей для розвитку з самого малечку мистецьких здібностей, а талановитих дітей є багато. Тож мені хотілося, щоб у моєму селі дитячі таланти не пропадали, а розвивалися, щоб дітки мали можливість вдосконалювати свої творчі вміння, бачити красу на кожному кроці і вміти її передати у своїх творах.

Перед створенням об’єднання я провела три майстер-класи для всіх охочих дітей різної вікової категорії, щоб дізнатися, для кого заняття будуть найцікавішими. З’ясувалося, що в найбільшому захопленні від них були діти віком від восьми до 12 років. Це вік, коли дитина відкриває для себе світ і підсвідомо починає шукати своє місце в ньому, коли формуються зацікавлення та інтереси.

Тож було набрано дві групи віком 8-10 та 11-12 років. Спочатку на заняттях ми користувалися моїми матеріалами, а з часом матеріали і приладдя почали купувати батьки.

Від початку створення об’єднання відвідало 30 дітей, і хочу сказати, що ці всі дітки талановиті по-своєму, комусь малювання дається легше і швидше, комусь складніше і пізніше, але вони дуже наполегливі і цілеспрямовані. Їм ще далеко до вибору професії, але принаймні тепер багато з них каже, що хоче бути художником і я радію з цього, бо це означає, що вони люблять те, чим займаються і що воно залишає слід у їхніх душах.

Нині, на жаль, карантин і ми не маємо можливості займатися, але всі з нетерпінням чекаємо, коли він закінчиться, щоб знову відновити наші заняття.

– Де проводите заняття?

– Займаємось у приміщенні відремонтованого сільського клубу, де маємо окрему простору і світлу кімнату, яку надала нам сільська рада за підтримки і сприяння нашої сільської голови Надії Лунів. Також при проведенні наших заходів ми завжди відчуваємо підтримку і дружні поради і нашого районного керівництва – начальниці відділу культури, національностей та релігій Богородчанської РДА Галини Канюк, головного спеціаліста Наталії Помазан та директора районного палацу культури Василя Ковальчука.

– Як ставляться батьки до того, що діти займаються творчістю?

– По-різному, дехто сумнівається, чи треба їм того? Але більшість – у захопленні, що діти в селі мають де проводити свій вільний час, не марнуючи його, а з користю. Кожне заняття триває дві години, відбувається у творчій атмосфері, дітки своїми руками створюють не тільки красу, а й ужиткові речі, якими можна користуватися в побуті.

Так, минулого року дітки розписали приблизно 130 виробів – це кухонні дощечки, тарілки, пляшки, чашки, яйця-мальованки, вироби з використанням природних матеріалів – камінців, жолудів, каштанів, розписаних петриківським розписом.

І мені дуже приємно чути, коли батьки розповідають, що їхні діти постійно запитують: «А коли субота? А коли четвер? А скільки днів залишилось до гуртка?'». Тобто вони з нетерпінням чекають на наші заняття і усвідомлення цього додає ще більшого натхнення до праці, приємно дивитись в їхні повні завзяття оченята та на їхні маленькі ручки, які з любов’ю виводять пензлем чи пальчиком чергову прекрасну лінію. І щомісяця ми обов’язково проводимо підсумкові виставки, на яких звітуємо нашими роботами, що дітки зробили за цей час.

Також кожного року наші дітки беруть участь у виставках та конкурсах в школі, в районних та обласних конкурсах. Аліна Урсуляк та Ксеня Михайлів брали участь у районному конкурсі «Знай і люби свій рідний край», де вибороли перші місця, а Ксеня зайняла третє місце і в обласному конкурсі. Звичайно, такі перемоги надихають як діток, так і мене.

– Чому для гуртка Ви обрали саме петриківський розпис, чим він Вас полонив?

– Петриківський розпис дуже яскравий і позитивний, підходить для створення гарних робіт та втілення задумів у творчості дітей. А як народне мистецтво зберігає багаті традиції оздоблення українського житла і життя, є одним символів України і недаремно 5 грудня 2013 року петриківський розпис було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

В роботі з дітьми у нашому аматорському об’єднанні ми дотримуємося петриківських традицій, засобів та прийомів малювання. Один з них – тикання «калинки» власним пальцем. Справжньою «калинкою» вважається та, в якій залишився відбиток пальця художника.

Ми намагаємося навіть самі виготовляти пензлики-кошачки – з котячої шерсті. Такий пензлик дає унікальний візерунок, який не зробиш іншим пензликом. Але діткам поки що складно його робити і ним користуватися, то переважно ми малюємо пензликами з білячої шерсті.

Що стосується мене особисто, то вважаю, що велике значення у моєму житті мало те, що мої рідні по батьковій лінії походять зі Східної України, а по маминій – з Західної. З одного боку, у дитинстві була зачарована виробами з петриківським розписом у бабусі на Кіровоградщині, а з іншого – виросла серед настінних розписаних тарелей, де присутні певні елементи петриківського розпису, які прикрашали майже кожну бойківську хату тут у нас, де живу я і звідки родом моя мама. Цими всіма прекрасними яскравими квітами я була захоплена змалечку...

– Знаю, що ваші вихованці брали участь і в міжнародному проекті. Розкажіть про нього.

– Так, справді, торік відбулася виставка робіт нашого гуртка і моїх робіт для польської делегації кінематографістів у польсько-українсько-білоруському проекті «Світ карпатських розет – заходи зі збереження унікальності культури Карпат». В рамках проекту вивчалася культурна та історична спадщина Карпат, зокрема звичаї, побут та ремесла стародавньої й сучасної Бойківщини. Ми провели для гостей майстер-клас, були публікації в польській пресі і декілька робіт ми подарували в польські музеї.

Було відзначено, що таким подібним розписом як петриківський розписані житлові будинки, мости та колодязі у селі Заліп’є недалеко від Кракова, де щорічно відбувається конкурс «Мальована хата» і це село є окрасою туристичних маршрутів.

– Пані Галино, Ви самі – самобутня художниця, ви багато і плідно творите і в техніці петриківського розпису і в живописі, де особливе місце займає сакральна тематика. Багато робіт даруєте, берете активну участь у різноманітних фольклорно-етнографічних фестивалях, де пропагуєте свою творчість та проводите майстер-класи, представляєте свої роботи у групових виставках, минулого року мали персональну виставку в Івано-Франківську. Які Ваші особисті творчі плани на майбутнє і що мрієте для свого гуртка?

– Звичайно, мрій у мене багато, як і в кожної творчої людини, але не дуже віриться, що вони можуть здійснитися, особливо в цей такий непростий час.

Одна з таких грандіозних мрій – це відродити традицію стародавніх настінних мальованих тарелей з підглазурним розписом. Але потрібні кошти на піч для випалювання, на матеріали. Я переконана, що маємо відроджувати давні ремесла, бо ними є кому займатися, бо я бачу, які талановиті наші діти, як вони прагнуть творити. І, звичайно, моя творчість, моя робота і ці маленькі талановиті діти, допомагають мені бути собою, відчувати життя повною мірою. Це моє життя, яке наповнене творчістю і красою!