У широкий прокат вітчизняних кінотеатрів вийшов документальний фільм «Потяг до життя». Він розповідає реальні історії українських залізничників, які з початком повномасштабного вторгнення рф стали для мільйонів українців рятівниками, тими хто допоміг їм та їхнім сім’ям поїхати до більш безпечних місць, аніж рідні домівки. Іноді, ціною власного життя. За офіційними даними, Укрзалізниця (УЗ) евакуювала понад 4 мільйони українців. Забігаючи наперед, зауважу, що це неймовірно емоційне та надихаюче кіно про героїв серед нас.

За словами кінопродюсерки та сценаристки стрічки «Потяг до життя» Галини ХРАПКО, яка завітала до Івано-франківського театру кіно «Люм’єр» на допрем’єрний показ, головну ідею закладено в назві фільму. «Ми хотіли показати, як в одну мить ми всі об’єдналися, почали піклуватися про те, щоб величезний довжелезний потяг вмістив усіх, а насамперед жінок і дітей, аби їх врятувати, – розповідає вона. – Залізничники, дуже не люблять, коли їх називають героями. Але в нашому фільмі вони герої, тому що робили все можливе і неможливе, аби врятуватися самим і врятувати інших. Тому це потяг до життя як в прямому сенсі, так і в переносному – як жага і стремління вижити».

«Потяг до життя» створила кінокомпанія «Kalyna Film» у партнерстві з БФ «Слава Україні» без залучення державних коштів. Над стрічкою працювали два з половиною роки. В результаті творці отримали понад 100 годин відзнятого матеріалу, тож, за словами продюсерки, найскладнішим було під час монтажу вибрати ті кадри та інтерв’ю, що увійшли до фінальної версії картини.

Документалку знімали по всій Україні й навіть за її межами, зокрема в Польщі, Франції, Нідерландах, Німеччині. Автори кіно запитували іноземців, чи можуть вони уявити, що в їхні міста так само летять ракети, як і в українські? Не розкриватиму всі карти, а лише зазначу, що саме ці інтерв’ю та кадри, зняті за кордоном підсилюють розуміння масштабів і безпрецедентності війни в Україні. Це дуже сильний прийом в кіно, який, переконана, добре спрацює саме з іноземним глядачем. «Ми хочемо цим фільмом нагадати світові, що ця методичка, інструкція порятунку була написана потом і кров’ю українських залізничників. І що світ повинен не втомлюватись, не опускати руки і робити все можливе для того, щоб вона вже не знадобилася жодній іншій нації», – коментує Г. Храпко.

Центральною історією стрічки є розповідь провідниці Ірини ЮРЧЕНКО, мами захисника «Азовсталі» Ореста Козацького. Саме на неї нанизані інші оповіді і сюжети. Серед оповідачів є не лише залізничники, а й відомі люди, котрі з початком великої війни стали пасажирами Укрзалізниці. Це – володар «Золотого м’яча», амбасадор «United24» Андрій Шевченко, голлівудський актор і посол доброї волі ООН Орландо Блум та екс-прем’єр Великої Британії Боріс Джонсон.

Продюсерка документалки наголошує, що «Потяг до життя» – не про страждання, а насамперед про боротьбу. Він зібрав в собі близько 60-ти ексклюзивних історій, які розчулюють, вражають, дивують і захоплюють. Зокрема, знімальна група стрічки була першою, хто побував на борту евакуаційного медичного потягу, на якому працювали «Лікарі без кордонів».

Варто зазначити, що за час повномасштабної війни понад 750 залізничників загинуло, це – машиністи, колійники, оглядачі вагонів, провідники… А понад 10 000 людей цього фаху боронять українську землю зі зброєю в руках. Тож частково кошти від прокату фільму спрямують на фінансову допомогу сім’ям загиблих працівників УЗ. «Наш фільм – це не тільки культурна подія, він має ще й гуманітарну місію, тому що частину коштів від прокату ми безпосередньо передамо п’ятьом родинам з дітьми, які втратили батька чи маму, котрі працювали на залізниці», – каже Г. Храпко.

Після українського прокату стрічку планують показати за кордоном. Щоправда, це буде дещо інший фільм, адаптований саме для іноземців. «Готуємо міжнародну версію для всього світу і хочемо показати на прикладі залізничників, якими сильними є українці, коли вони згуртовані, об’єднані і мають спільну мету, – зауважив креативний продюсер стрічки «Потяг до життя» Нік Олак під час презентації в Івано-Франківську. – Коли показували частинки фільму міжнародним партнерам, продюсерам, режисерам, азом із тими, хто вигравав «Оскар», кожен з них казав, що ці історії вартують того, щоби вони були закарбовані в пам’яті не лише українців, а й усього світу».

«Потяг до життя» – це яскравий приклад того, яким важливим є документальне кіно в часи випробувань. Адже воно не просто розповідає історію, а фіксує її в реальному часі, збираючи свідчення очевидців та дійових осіб з перших уст. Це свого роду кінематографічний літопис. Тому не дивно, що сьогодні в Україні спостерігається значний підйом і швидкий розвиток саме документалістики.

Фраза про залізницю як «український варіант Ноєвого ковчега», яка звучить у стрічці, стає водночас і яскравою метафорою, і констатацією факту. Ця ідея пронизує весь фільм, стаючи його лейтмотивом. Автори чітко демонструють, як залізниця стала символом надії та порятунку для мільйонів людей під час війни.

Це той випадок, коли документальний фільм дуже сильно нагадує супергеройський бойовик. Такі враження виникають не просто так, адже в ньому йдеться зокрема про те, як залізничники під обстрілами робили штучне сходження вагонів, щоб не дати ворогу взяти в облогу Київ, здійснювали операцію з відвернення техногенної катастрофи, й далі керувати рухом поїздів, коли шибки на станціях прошивали ворожі кулі чи колію переїжджали ворожі танки… І це не вигадані сюжети, а картини з життя.

Тут немає акторів, які грають ту чи іншу роль, адже за всіма правилами жанру, про все розповідають реальні особи. Тому це кіно таке чесне, безпосереднє і щире. Голосом «Потягу до життя» стала неперевершена акторка Римма Зюбіна. Саме вона є тією символічною провідницею, яка розповідає глядачам історію, веде їх від одного сюжету до наступного. Також варто відзначити сценарій кіно. Як на мене, він став запорукою того, що воно вийшло цілісним та з сильним емоційним ефектом.

Чомусь видається, що стрічка здатна розчулити навіть доволі стриманих у своїй емоційності людей. Особисто мені було складно втримати сльози впродовж усього фільму, як й іншим глядачам, котрі сиділи поряд. А це засвідчує, що його творці все зробили правильно, якщо фільм має вплив на найтонші матерії душ глядачів.

А завершити ці нотатки хочу словами одного з героїв фільму, залізничника, який каже: «Нас обстрілюють, напевно, будуть обстрілювати, але ми ремонтуємося і їдемо далі». І це дуже влучно ілюструє основний посил «Потягу до життя», а також те, що війна ще не завершилася, тому наша боротьба і спротив тривають. Про це потрібно пам’ятати щодня.