Земне життя КОБЗАРЯ стало ще одним класичним свідченням того, що геніальність і добробут – речі несумісні. А про багатство годі й казати. Той, хто саможертовно служить музі, інакше кажучи, «збирає собі скарби на небі», ніколи не ганятиметься за матеріальними благами. Ба більше – він нерідко навіть не спроможний подбати про елементарну власну забезпеченість…
Втім, у житті Т. Шевченка з погляду зіставлення «геній і гроші» бувало всіляко. Ще малим хлопцем він отримував від дяка за читання Псалтиря над померлими кріпаками «десяту копійку» з «копи» чи «п’ятак на бублики». Щось одержував і коли пас свині у дядька Павла чи громадську череду в Кирилівці. Потім пан Енгельгардт іноді обдаровував його срібними рублями за акварельні портрети своїх коханок.
Невідомо, скільки заробляв Тарас як перший рисувальник в артілі Ширяева, розмальовуючи сенат і синод, Великий, Олександрівський та Михайлівський театри у Санкт-Петербурзі, але знаємо, що працював він тоді важко й виснажливо. Принаймні про це можна судити з такого його вигляду, який описав у своїх спогадах відомий художник і наставник молодого маляра Іван Сошенко: «На ньому був засмальцьований тиковий халат, сорочка і штани з товстого домашнього полотна були заляпані фарбою, босий, розхристаний і без шапки».
Власне, перші документальні свідчення про отримання Т. Шевченком грошей за творчу роботу належать ще до часу його викупу з кріпацтва. Приміром, 30 травня 1837 року комітет Товариства заохочення художників видав 50 рублів «пансіанєру Алєксєєву і учєніку Шєвчєнкє на лєкарства». А загалом у період з 28 квітня 1837-го й по 28 квітня 1838 рр. на «художєствєнниє пасобія» О. Агіну, С. Алексєєву й Т. Шевченку видали сукупно 100 рублів. А 20 січня 1839 року згаданий комітет ухвалив призначити тому самому художникові «Шєвчєнкє содєржаніє» по 30 руб. на місяць.
Здобувши волю і гроші, Шевченко змінився до невпізнання. Ось як про це писав той самий І. Сошенко в листі до М. Чалого: «Тоді він цілковито змінився. Ознайомившись через Брюллова з найкращими петербурзькими домами, він часто роз’їжджав вечорами, гарно вдягався і навіть з претензією на comme il faut (із фр. «довершеність, бездоганність». – Ред.). Словом, у нього на деякий час вселився світський біс. Досадно мені було й боляче дивитися на його безладне життя, не властиве нашому братові-художнику, котрий живе лише для одного мистецтва. Так ось як, думав я собі, зрозумів він свободу, що коштувала йому такої боротьби, таких страшних зусиль! Не раз я брався умовляти його, щоб він покинув розсіяне життя пустих людей і всерйоз взявся за живопис. «Ей, Тарасе, схаменись! Чом ти діла не робиш? Чого тебе нечистая носить по тим гостям? Маєш таку протекцію, такого учителя! Куди тобі шуба єнотова, ципочки не ципочки, шалі да часи, да ізвощики-ліхачі… Закурив же мій Тарас, не буде з його нічого доброго!».
Але це тривало недовго. 15 травня 1842 року скарбник Товариства заохочування художників А. Сапожников, очевидно, маючи до Шевченка особисті претензії, запропонував вилучити його з числа пансіонерів цього товариства: «Шевченко в течении 7 месяцев не посещал академических классов и никаких трудов своих не представлял Комитету, невзирая на деланные мною ему замечания, почему и предлагаю Комитету уволить его из содержания его, состоящего из 100 руб. сер. Назначить 75 руб. сер. молодому граверу на дереве Дунину…», – так виглядає в оригіналі письмове подання названого недоброзичливця.
А за тодішньої тимчасової відсутності «на місці» секретаря комітету В. Григоровича, Тарасового земляка і давнього покровителя, «вільного маляра» наступного ж дня позбавили фінансової підтримки. Правда, згодом формулювання змінили, зазначивши, що Шевченка й інших позбавили допомоги, оскільки, мовляв, вони «можуть самі підтримувати себе й існувати завдяки своїй праці». Словом, так чи інакше, а довелося Тарасові перейти на власний хліб, який він заробляв, малюючи на замовлення безліч акварельних портретів та беручи участь в оформленні чужих книжок.
Шевченко мріяв викупити своїх родичів з неволі і намагався зібрати для цього 2000 рублів, про що він повідомляв зокрема В. Репніній. Однак та не змогла йому в цьому допомогти, а гонорарів за «Кобзар» і «Гайдамаків» теж не вистачило. Невдалим, з економічного погляду, був і проєкт «Мальовнича Україна». Хоча за це комітет надав Шевченкові допомогу 300 рублів.
Трохи кращим фінансове становище Тараса було тоді, коли він працював в Археографічній комісії, що діяла при Київському, Подільському і Волинському генерал-губернаторствах. Маємо кілька свідчень про це. Зокрема в біографії Т. Шевченка (Київ, Наукова думка, 1984) написано таке: «Як співробітник Археографічної комісії поет систематично одержував гроші й далі виконував її доручення» та подано інформацію про його щомісячні звіти-розписки за отримані гроші від 28 лютого до 31 грудня 1846 року. Дослідники називають місячну суму зарплати Т. Шевченка – 12 рублів 50 копійок сріблом.
Окрім того, він отримував гроші й на відрядження, про що маємо звіт Шевченка про подорож на Полтавщину та нове відрядження на Київщину, Волинь і Поділля. Скажімо, в «Рапорті свободного художника Шевченка» йдеться зокрема про таке (подаємо мовою оригіналу): «Из числа выделенных мне 28 ноября 1845 года из канцелярии вашего высокопревосходительства ста пятидесяти рублей серебром, для некоторых розысканий в Полтавской губернии, издержано мною: на прогоны тридцать один рубль тридцать шесть копеек и кормовых шестьдесят четыре рубля восемьдесят копеек серебром, – оставшиеся за сим пятьдесят три рубля восемьдесят четыре копейки серебром и расходную тетрадь вашему высокопревосходительству при сем имею честь представить».
Принагідно наведемо тут текст доручення Тарасові від самого генерал-губернатора Д. Бібікова, з якого дістаємо вичерпне уявлення про те, чим саме займався поет під час тих відряджень. І подаємо його також мовою оригіналу, щоб передати дух тієї доби: «Поручаю Вам отправиться в разные места Киевской, Подольской и Волынской губерний и постараться собрать следующие сведения: 1. О народных преданиях, местных повестях и сказаниях и песнях и всему, что Вы узнаете, составить описание, а песни, рассказы и предания сколько можно списать в том виде, как они есть. 2. О замечательных курганах и урочищах, где и в каком месте они есть и какие на счет собственно их существуют на месте предания и рассказы, а так же и исторические сведения. С этих курганов снять эскиз на счет их формы и величины и списать каждый по собранным сведениям. 3. Осмотреть замечательные монументальные памятники и древние здания и составить им описание, чтобы можно было распорядиться снять с них в будущем году рисунки. Если бы где Вы имели возможность достать какие либо древности, письменные грамоты и бумаги, то таковые доставить ко мне, или, узнав где они находятся, о том донести. 4. Кроме сего отправтесь в Почаевскую лавру и там снимите: а) общий наружный вид лавры, б) внутренность храма и в) вид на окрестность с террасы. 5. Все собранные Вами сведения, описания и рисунки по возвращении Вашем в Киев представить ко мне. 6. Подорожную и примерно на прогоны и кормовые 150 рубл. сереб. при расходной тетради Вы получите из моей канцелярии».
До речі, щоби мати належне уявлення про рівень тодішнього достатку Т. Шевченка, варто навести і ціни, які в 40-х роках XIX ст. значно відрізнялися від нинішніх. Наприклад, 1840 року Кам’янець-Подільська міська дума встановила таку «таксу» на основні товари й послуги: плата робітникові за день з парою волів – 60 копійок, з конем – 57 коп., без коня – 15 коп., ціна фунта (400 грамів. – Авт.) печеного житнього хліба – 1 копійка, питльованого – 2 коп., пшеничного – 2,5 коп., фунт яловичини, як і свинини, – 2 коп., масла – 20 коп., олії – 8 коп., риби свіжої – 6 коп., в’яленої – 5 коп., солі дрібної – 2,5 коп., а десяток яєць – 4 копійки.
Увесь цей набір продуктів, якими можна було прохарчувати сім’ю, коштував 55 копійок. Стільки за день міг заробити робітник з волами або кіньми. Але вільний художник Шевченко заробляв на день приблизно 41,6 коп. Цього, звісно, вистачало на харчування одинакові, але не на розкішне життя. Коли ж врахувати гроші на відрядження й підробітки з малювання та літературної творчості, то він міг більш-менш нормально одягатися, харчуватися та винаймати сяке-таке житло. Час роботи в комісії був одним із найкращих щодо матеріального забезпечення у житті генія.
Відомо, що О. Білозерська, ставши нареченою П. Куліша, запропонувала своє віно (коштовності і 3000 руб.) на те, щоб Тарас мав можливість зо три роки пожити в Італії для вдосконалення майстерності як художника. Куліш змушений був пристати на це. Шевченко, знаючи про таку пропозицію, був на тому весіллі, яке перетворив, за словами Куліша, на національну оперу і, очевидно, той дарунок прийняв. Але цей щасливий розвиток подій перервав арешт Т. Шевченка 5 квітня 1847 року, коли той квапився на весілля другого свого приятеля – М. Костомарова. Тому відпочити в Італії йому не вдалося...
У солдати Шевченко вирушив, маючи з собою 354 рублів 62 копійки сріблом. Але ці гроші він швидко витратив на могоричі ротному командирові й іншим офіцерам за те, щоб у війську поблажливіше ставилися до нього. Крім того, 68 рублів 30 копійок у нього позичив і не повернув підпоручик С. Бархвіц. А ще солдати викрали у Шевченка книжку й заставили за горілку крамареві, й Тарасові довелось її викуповувати. Траплялося, що він під час Аральської експедиції малював портрети офіцерів, які йому платили по червінцю за кожну роботу…
Дуже важкий час переживав Т. Шевченко, повернувшись із заслання, коли в нього іноді не було грошей навіть на харчування. По смерті поета його меблі було оцінено в 1 рубль 80 коп., а все майно – у 148 рублів. Найкоштовнішими в переліку останнього були золотий кишеньковий годинник на тридцяти камінцях та бібліотека зі 150 книжок.
