Було це давно, ще за старої Австрії, в 1916 році. В купе першої кляси швидкого потягу "Львів–Відень" їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць, а четвертим був відомий львівський юрист Богдан Косів. Розмова велася навколо різних проблем і тем. Нарешті заговорили про мови – чия краща, котрій з них належить світове майбутнє.
Першим заговорив англієць:
– Англія – країна великих завойовників і мореплавців, які рознесли славу англійської мови по всьому світові. Це мова Шекспіра, Байрона, Дікенса, Ньютона та інших великих літераторів і вчених.
– Ні в якому разі, – гордовито заявив німець. – Німецька мова – це мова двох великих імперій – Великої Німеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова має світове значення.
Італієць усміхнувся і тихо промовив:
– Панове, ви обидва помиляєтеся. Ось італійська мова – це мова сонячної Італії, мова музики й кохання, а про кохання мріє кожен. На мелодійній італійській мові написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Бокаччо, Петрарки, лібретто знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійській мові належить бути провідною у світі.
Українець довго думав і нарешті промовив:
– Я не вірю у світову мову. Хто домагався цього, потім гірко розчаровувався. Йдеться про те, яке місце відводять моїй мові поміж ваших народів. Я також міг би сказати, що українська — це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, геніального поета Тараса Шевченка. Це лірична мова найкращої з кращих поетес світу — Лесі Українки, нашого філософа-мислителя Івана Франка, який вільно володів 14 мовами, зокрема і похваленими тут. Проте рідною, а отже, найбільш дорогою, Франко вважав українську...
Нашою мовою звучать понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих... Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство й можливості ваших мов. Чи могли б ви, наприклад, своїми мовами написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з однакової літери?– Ні, ні, ні! Це ж неможливо, – відповіли англієць, німець та італієць.
– На ваших мовах неможливо, а нашою – просто. Назвіть якусь літеру, – звернувся українець до німця.
– Нехай буде літера "П" – сказав той.
– Добре. Оповідання буде називатися "Перший поцілунок", - погодився львів’янин.
* * *
"Перший поцілунок"
Популярному перемишлянському поетові Павлові Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: "Приїздіть, пане Павле, - писав поважний правитель повіту Полікарп Паскевич, - погостюєте, повеселитесь".
Пан Павло поспішив, прибувши першим потягом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета.
Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів… Посадили пана Павла поряд панночки – премилої Поліни Полікарпівни. Поговорили про політику, погоду. Пан Павло прочитав підібрані пречудові поезії. Панна Поліна програла прекрасні полонези Понятовського, прелюдії Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспань, польку.
Прийшла пора пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пільзенське пиво. Принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги, підсмажені пляцки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок.
Почувши приємну повноту, пан Павло подумав про панночку. Панна Поліна попросила прогулятися по Підгорецькому парку, помилуватися природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмелілому поетові. Походили, погуляли.
…Порослий папороттю предавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися.
Почувся перший поцілунок: прощай парубоче привілля, пора поетові приймакувати!
* * *
В купе пролунали оплески. Всі визнали, що милозвучна й багата українська мова буде жити вічно поміж інших мов світу. Та зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки й мовив:
– Ну, а коли б я назвав іншу літеру? – заявив він. – Наприклад, літеру "С".
– Я на своїй мові можу скласти не лише оповідання, а й навіть вірш, де всі слова будуть починатися на "С" і передаватимуть стан природи, наприклад, свист зимового вітру в саду. Якщо ваша ласка, прошу послухати.
* * *
Самотній сад
Сипле, стеле сад самотній
Сірий смуток — срібний сніг, —
Смутно стогне сонний струмінь,
Серце слуха смертний сміх.
Серед саду смерть сміється,
Сад осінній смуток снить, —
Сонно сиплються сніжинки,
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад, —
Срібно стеляться сніжинки —
Спить самотній сонний сад. (Автор Володимир Кобилянський)
* * *
– Геніально! Незрівнянно! – вигукнули англієць й італієць.
Потім усі замовкли. Говорити уже не було потреби.
