Немає повісті сумнішої на світі, ніж повість… Але ні, не про Ромео і Джульєтту сьогодні поведемо розповідь. Бо не менш сумною є новітня історія стосунків між постачальниками газу та його споживачами в Україні. Її варто було б розпочинати відтоді, коли в якомусь відомстві-царстві ХТОСЬ прийняв рішення не про пошук «живої» і «мертвої» води і навіть не про виведення та вирощування молодильних яблук, а про звичайний продаж так званих облгазів у приватні руки. Ба більше – в монопольно приватні руки…
Та попри всю інтригу цієї сторінки того «літопису», перегорнемо її й залишимо на вивчення іншим. Самі ж займемося не менш цікавими моментами, які простими словами можна описати приблизно так: як нас обманюють на газопостачанні. Відразу ж слід сказати, що обдурюють геть усіх споживачів газу в Україні, а не лише населення, або ж, як прийнято писати у відповідних документах, «побутових споживачів». Мета проста - зібрати максимально можливу суму коштів з мінімальними власними затратами зусиль і коштів.
Уже той початковий крок – монополізація системи газопостачання – був дуже ефективним. Проте, як відомо, апетит приходить під час їжі. Тому, коли хочуть збільшити власні доходи і при цьому нічого не вкладати в технологію, науку й інші такі «заморочки», причому отримати їх одразу, а не аж після окупності застованих новітніх розробок, то звертаються до іншого модного тренінгового кроку – мозкового штурму. Тим-то «штурмовики» згадали шкільну програму, коли нудні вчителі з фізики довбали в юні голови щось про природний тиск газу в 760 мм ртутного стовпчика, який прийнято розглядати в умовах температурного режиму у 20 градусів «вище нуля» за Цельсієм, а не менш нудні вчителі-географи набридали розповідями про різні кліматичні зони, середньомісячні температури, циклони…
Зібравши обривки знань із різних дисциплін воєдино, вони дійшли висновку: якщо температура повітря постійно змінюється, то змін зазнає й газ, що, як відомо, в холоді стискається, а спекотними днями розширюється. А з цього випливає, що відповідні показники того газу, який протягом року за різних температур повітря отримують споживачі, не збігаються з показниками блакитного палива, яке перебуває у стандартних умовах. Отже, виникає необхідність і газ у трубах «привести» до тих самих умов. А як це зробити, у школі вчили. Треба ту чи іншу наявну величину помножити на спеціальне число, яке прийнято називати коефіцієнтом.
Якщо у світі існують, скажімо, коефіцієнти дифузії, в’язкості, тепловіддачі й т. п., то що перешкоджає встановити «коефіцієнт для приведення об’єму природного газу до стандартних умов»? Уже самої цієї назви достатньо, аби придуманий коефіцієнт «виглядав» солідно. А роз’яснення розумних голів про те, що «значення коефіцієнта коригування показів лічильника залежить від фактичного розміщення лічильника (зовні приміщення, в неопалюваному або в опалюваному приміщенні) та від відстані від місця входу газопроводу в опалювальне приміщення до вхідного штуцера лічильника» мало остаточно відбити у споживачів бажання ставити які-небудь запитання…
Це все виглядало би дуже смішно й весело, якби про таке говорили тільки 1-го квітня. Але цілком серйозно з 1 грудня 2015 р. в життя українських споживачів природного газу впевнено увірвалась ота фантастична реалія. Знавці, правда, стверджують, що методика розрахунку із застосуванням так званих температурних коефіцієнтів з’явилася ще 2004-го. Та вона передбачала це лише для суб’єктів господарювання, а на побутових споживачів не мала поширюватись. Як, коли і в чию «світлу» голову прийшла ідея застосувати температурний коефіцієнт і для населення – наразі не з’ясовано.
Ту дату зафіксовано й у платіжках за спожитий газ, хоча значна частина споживачів про це й не відає, бо сплачує за використане блакитне паливо відповідно до надісланих рахунків і навіть не вникає в те, чи правильно газовики провели всі належні обчислення. Оскільки добре відомо, що «незнання законів не звільняє від відповідальності», то так само необізнаність споживачів про існування «температурного коефіцієнта» не звільняє їх від «добровільної» сплати вартості спожитого газу з використанням того ж таки «температурного коефіцієнта». Точніше, могло би звільняти, якби споживачі уважно стежили за показниками своїх лічильників, самостійно проводили відповідні обчислення і вчитувалися в отримані рахунки, звертали увагу на різні примітки, видрукувані дрібнесенькими шрифтами та відзначені зірочками, а при виникненні незгоди чи виявлених невідповідностях у цифрах – писали б листи-звернення до урядових структур.
Дехто так і вчинив, звернувши увагу на «коефіцієнтне» неподобство газовиків, яке яскраво проявилося на початку 2019 р. Тоді в рахунках, що надсилали облгази, з’являлись ось такі примітки: «Різниця з об’ємом спожитого газу в стандартних та робочих умовах за Вашим особовим рахунком за період з 1 грудня 2015 року по 30 вересня 2018 року, що не виставлялась в рахунок через рішення органів влади становить (вказувалася відповідна величина) куб. м. Ми з розумінням ставимося до ситуації та сподіваємося, що найближчим часом урядом будуть розроблені механізми врегулювання цієї заборгованості».
Крім цього, в рахунках на газ 2019-го містилися не менш цікаві повідомлення. Зокрема, там була величина «Об’єму спожитого газу», який є різницею показників лічильника перемноженою на «Коефіцієнт приведення до стандартних умов», або, як уточнено у зносках, «у стандартних умовах з урахуванням величини теплоти згоряння природного газу на маршруті».
Уже тоді виникали питання як до представників уряду, так і газовиків. Серед них, наприклад, такі: яке діло споживачеві до того, що ті, хто взявся поставляти газ, не вміє/не хоче створити відповідні умови його транспортування, які б унеможливлювали/мінімізували втрати «теплоти згоряння природного газу на маршруті»? І чому тих втрат не виникало раніше? Що ж тоді сталося такого, що втрати теплоти згоряння «зашкалили» так, що за це вирішили окремо дозбирувати кошти з населення? Як і коли ці умови (як я розумію, транспортування газу) стали раптом «нестандартними» чи припинили «відповідати стандартам»?
Чи то, може, в Україні відбулися протягом останнього десятиліття раптові й кардинальні кліматичні зміни, яких не помітило населення, але відчули газовики? Чи в облгазах, які стали приватними, раптом зрозуміли, що не вміють вести економічної діяльності? Бо ж усім відомо: кожен вид діяльності включає в себе певні ризики з втратами, які частково закладаються у первинну вартість продукту, а частину списується з власних прибутків як невраховані чи непередбачені. Отже, логічним є те, що приватні облгази мали б самостійно вирішувати власні проблеми, а от уряд, відповідне міністерство й інші державні установи зобов’язані контролювати їх, щоб вони (як, до речі, й електрики, що теж полюбляють вигадувати хитромудрі схеми збору коштів із населення), з огляду на своє монопольне становище на ринку послуг, не зловживали цим і не обдурювали людей.
На тлі цих, далеко не всіх, запитань, особливе здивування викликала ось ця частина тексту з приміток у рахунках: «Ми з розумінням ставимося до ситуації та сподіваємося, що найближчим часом Урядом будуть розроблені механізми врегулювання цієї заборгованості». Як це розуміти? Уряд надасть можливість облгазам у більш «законний» спосіб збирати зі споживачів їхніх послуг додаткові кошти? Тобто усталить на державному рівні примусове стягнення з кожного із нас того, що вигадали під «приведенням до стандартних умов»?
Вище ми вже згадували повідомлення з рахунків на газ, надісланих споживачам 2019 р. А тепер рекомендую всім, хто споживає газ, відкрити власні рахунки, отримані, наприклад, у лютому–березні 2021-го, і прочитати уважно всі примітки. Для більшого розуміння пропоную не полінуватися й перевірити розрахунки, провівши прості математичні дії з тими всіма числами, що містяться у ваших рахунках. Гарантую, ви будете «приємно» здивовані зробленими відкриттями: «коефіцієнт більше не вказується», знову «очікується на рішення Уряду», але «коефіцієнт міститься/сховано в … тарифі»! Ось так, просто й легко, як мовлять, спритність рук і жодного шахрайства.
Зверніть увагу: ще від 1 грудня 2015 р. облгази вимагають від кожного споживача газу збільшеної на температурний коефіцієнт ціни за спожитий газ. Одні сплачують його, не вникаючи в суть рахунків, а тому вони вже є обдурені. Інші, хто сплачує за газ, відповідно до показників своїх лічильників, отримують постійні повідомлення про наявність у них «боргу», що також є обманом, оскільки не може бути боргом те, чого не існує.
Намагання отримати відповідь від облгазу щодо наявної заборгованості закінчиться банальною відпискою: ми (газовики) нічого не порушили, діємо на підставі урядових рішень, маєте питання – звертайтеся до НКРЕКП або до суду. Звернення до НКРЕКП, на яке має право і навіть у цій ситуації обов’язок кожен споживач газу, підтвердить: нарахування теплового коефіцієнта – абсолютно протизаконне і безпідставне. Чому тоді його облгази нараховують? То тема для іншої розмови. А от чому облгази не ховаються і не бояться, роблячи ці нарахування та відсилаючи невдоволених споживачів до суду, – цілком очевидно: українці загалом надто слабо обізнані зі своїми правами, як мовлять, не підковані юридично, а правозахисні інституції не викликають довіри, щоб звертатися до них за захистом прав. Високі ж державні інституції, на справедливу думку громадян, мали б самостійно вирішувати питання порушення прав населення країни, не чекаючи від нього скарг і звернень.
Однак і в цій історії не все так однозначно і безрадісно. За повідомленням НКРЕКП, за 2019-й комісія отримала понад 17 тисяч скарг щодо сум нарахувань за спожитий газ. НКРЕКП і АМКУ накладають чималі штрафи на облгази за ці порушення і оскаржують їхні дії у судах. А наприкінці 2020 р. Верховний Суд повідомив, що взяв до розгляду «щонайменше три цивільні справи щодо нарахувань побутовим споживачам природного газу додаткових сум постачальникам палива у зв’язку із застосуванням так званих «температурних коефіцієнтів». Одну з них суд передав на розгляд Великої Палати ВСУ. Справа за позовом споживача до АТ «Волиньгаз» має стати прецедентом для вирішення аналогічних спорів».
Як кажуть, залишилося лише дочекатися справедливого рішення суду. Воно, крім очевидного визнання протизаконним методики нарахування побутовим споживачам вартості газу з урахуванням «теплового коефіцієнта», мало б зобов’язати облгази провести перерахунки і повернути людям кошти, які вони сплатили. А ідею з «тепловими коефіцієнтами» мали б або геть ліквідувати, або ж прописати її так, щоб не давати змоги подвійного трактування окремих положень нормативних актів, що й сталося, коли в облгазах «вихопили» з документа НКРЕКП потрібну інформацію і потрактували її по-своєму.
Звісно, годі сподіватися, що скасування теплового коефіцієнта зробить історію стосунків між постачальниками газу та його споживачами в Україні чеснішою і прозорішою. Та все ж…
