13 травня сповнилося три десятиліття з дня виходу у світ першого числа нашої газети. Отже, минулий випуск часопису, за 7 травня, став фінальним номером за той період, 5524-м, – такий «ужинок» первістка вільної преси на Прикарпатті за майже третину століття. А нинішнім своїм випуском «Галичина», можна сказати, розміняла четвертий десяток. Що чекає її в цьому десятилітті й надалі?..
«Галичина», нагадаю, народилася ще радянського 1990-го – вже такого далекого, ніби то, образно кажучи, було в попередньому житті. Втім, далекого не так хронологічно, як тією незмірною відстанню, що пролягла між революційною романтикою, яка вирувала тоді на наших теренах, підточуючи бастіони компартійної диктатури й цензури, до чого істотно доклалася й нова газета, і нинішніми реаліями українського суспільства вже в умовах самостійної держави.
Втім, хоч як, а цей шлях наш часопис, заснований з ініціативи й за особистого організаційного забезпечення тодішнього голови облвиконкому Дмитра Захарука і згідно з відповідним рішенням першої ж сесії обласної ради першого демократичного скликання, пройшов пліч-о-пліч із галицькою громадою. Задумана і створена як газета рад, «Галичина» з першого свого випуску виступала інформаційним партнером не лише обласної ради, під дотаційним крилом котрої існувала 28 років, а й органів місцевого самоврядування, щиро і щедро висвітлюючи державотворчі потуги в регіоні й державі, завше була провідником патріотичних ідей та національних устремлінь галичан.
Таким видання зостається й досі, після реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ в Україні. Завдяки фінансовій підтримці (в обмін на інформаційні послуги) обласної ради газета вже третій рік поспіль не лише розповідає своїм читачам про рішення найвищого представницького органу в краї, про діяльність його керівників, постійних депутатських комісій та окремих депутатів, а й слугує твердою інформаційною платформою для об’єднаних територіальних громад, які перебувають нині на вістрі адміністративно-територіальної реформи, покликаної трансформувати «радівську» систему управління державою в ефективне самоврядування за європейськими стандартами.
Скажімо, лише протягом останніх восьми-десяти місяців «Галичина» надала можливість багатьом (якщо не більшості) головам ОТГ гранично відверто поділитися на її сторінках як власним досвідом цих перетворень, так і своїм баченням їхніх «плюсів» і «мінусів»…
Власне, пройдений 30-річний шлях газети у стислому, сконцентрованому вигляді відображено у книжці «Твоя й моя «Галичина», яку підготували до друку нинішні працівники редакції «Галичини» спільно з ветеранами газети. Вона вміщує переважно спогади безпосередніх її творців, журналістів, які працювали в редакції в різні роки чи працюють тепер, про себе і свою роботу в рідній газеті. «Я б означив цей томик своєрідним зразком мемуаристичної літератури, художньої документалістики й публіцистики водночас», – написав у передмові до книжки голова обласної ради Олександр Сич.
Невдовзі це видання, обкладинку якого подаємо тут, побачить світ у видавництві «Місто НВ» (Івано-Франківськ). Безумовно, шкода, як написала у фейсбуці колишній власкор газети відома журналістка Оксана Ровенчак, що через певні причини, пов’язані з коронавірусною ситуацією в Україні і світі, задумана книжка трохи припізнилася до ювілею... Але все ж, за її словами, вона «буде гарною пам’яткою історії літопису краю та портретистики журналістів».
Однак, залишаючись, як і велів закон про реформування, в попередньому статусі, нам із липня 2018-го, відколи перебуваємо «у вільному плаванні», доводиться дедалі частіше застановлятися над необхідністю тотальної комерціалізації видання. Бо якщо, скажімо, ще 15 років тому з такої самої «ювілейної» шпальти «Галичини» йшла мова про брак коштів на розвиток газети, попри дотаційні вливання, то тим гостріше постає ця проблема тепер. Коли і згадувана вище фінансова підтримка істотно нижча, й конкуренція в медіапросторі на рекламні й інформаційні послуги на оптовому (передплата) й роздрібному ринку преси в рази вища. І коли на державне сприяння, яку обіцяли «реформатори преси» реформованим газетам, годі сподіватися. Ще рік тому про ту можливість хоч балакали у профільних столичних відомствах, але нині про це вже й не йдеться.
З другого боку, ніде правди діти, часописові стає чимраз важче виконувати свої громадсько-політичні повноваження, покладені на нього новітньою епохою, в умовах того правового, фінансового, морального нігілізму, який останніми роками геометрично прогресує в українському суспільстві. Коли, приміром, редакція «Галичини» десятиліттями справно сплачує всі податкові відрахування, але від державних інституцій, які, нагадаємо, функціонують на кошти платників податків, отримує натомість здебільшого неадекватне ставлення. Це стосується передусім певних столичних відомств, які, приміром, цинічно відмовилися допомогти газеті подолати правову колізію, що виникла на шляху реформування нашого видання й потребувала відповідного рішення на державному рівні (вичерпніше читайте про це в матеріалі «ГеКаЧеПе «Галичини» в газеті за 13 травня 2019 року).
Через це, аби врятувати газету від неминучого закриття, довелося піти іншим шляхом, відмінним від передбаченого законодавством про реформу преси, хоч те й потягло за собою додаткові фінансові витрати. До речі, через те й досі, завершившись де-факто, наше реформування все ще триває-затягується де-юре…
Украй невідповідне ставлення до нас маємо і з боку деяких бюджетних структур області, які «забувають» розраховуватися за надані інформаційні послуги згідно з угодами, гарантійними листами й т. ін. (Про несумлінність рекламодавців, яка додалася до цього, ми вже писали в матеріалі «В атмосфері бездержавності» в «Галичині» за 7 травня 2020-го). У підсумку – тотальні неплатежі за надані послуги, з одного боку, та повинність вчасно сплачувати податки, з другого, призвели до того, що фінансове становище редакції як юридичної особи-видавця газети нині найгірше за всі роки існування видання…
Отакий у нас ювілей. З гірчинкою...
Словом, і в цій ситуації залишаємося з громадою – як і всі, споживаємо до решти останні фінансові ресурси – корпоративні, а кожен зі співробітників редакції – і особисті й… видаємо газету. Та заразом навіть із цього кризового провалля, в яке поступово, але неухильно сповзаємо разом з усім українським суспільством, дивлюся в майбутнє «Галичини» з оптимізмом. Безперечно, ми перейдемо нинішню «долину тіні смертної». Тішить уже те, скажімо, що останнім часом додалося полку шанувальників нашої газети, зокрема її інтернет-ресурсу. У квітні кількість читачів galycyna.if.ua зросла до рекордних 300 тисяч. І це при тому, що на момент запуску цієї нової, наразі експериментальної, версії сайта у січні 2019-го на віртуальний ресурс газети заглядало лише трохи більше 20 тисяч осіб…
Тож вітаємо із 30-річним ювілеєм «Галичини» і своїх давніх шанувальників, чимало з яких передплачують газету ще з 1990-го, і читачів, які обрали нас недавно. Дякуємо, що ви з нами! Наснаги й добра вам, родинного щастя й Божої опіки…
А головне – віримо: Бог допоможе здолати ці тимчасові труднощі та випробування, завдяки яким зростаємо ментально і духовно, і дякуємо Йому за підтримку, яку відчуваємо щодня, за те, що наша рідна газета і зустріла своє 30-річчя, і впевнено переступила поріг четвертого десятка.
