Іванові Косику цими вересневими днями сповнилося б лише 70. Його добре знали освітяни Прикарпаття. Адже він упродовж майже 27 років, від 1979-го до 2006-го, був незмінним заступником тоді завідувача відділу освіти облвиконкому, потім – першим заступником начальника управління освіти і науки ОДА. За ті роки змінилося вісім(!) чільників цього дуже важливого обласного відомства, зокрема нових призначали й залежно від політичних відтінків владних команд, а Івана Миколайовича просто не могли не залишити на посаді. Бо хтось же в тій управлінській структурі мав реально уособлювати наступність її діяльності, постійну готовність поділитися з молодшими колегами своїм багатим фаховим досвідом, освітянськими традиціями, практично допомогти у вирішенні назрілих для навчальних закладів краю питань. А в черзі біля дверей кабінету Косика завжди було найбільше відвідувачів: усі знали про його порядність, толерантність, уміння спокійно вислухати співрозмовника й дати розумну пораду. Слова і дії Івана Миколайовича завжди були виваженими, ні на кого він голосу не підвищував, не боявся сам брати на свої плечі левову частку тягаря проблеми, тим самим полегшуючи його іншим.
Це саме той випадок, коли не посада красить людину, а людина – посаду. Феномен Косика полягає якраз у тому, що можна й не очолюючи керівний орган галузі мати неабиякий авторитет серед її працівників. На жаль, життя цієї неординарної людини обірвалося у грудні 2007 року прямо на роботі – на той час Іван Миколайович був заступником директора Івано-Франківського регіонального центру оцінювання якості освіти.
Тож багато його колег по праці і друзів прийшли в обласну універсальну наукову бібліотеку ім. І. Франка на презентацію книжки «Іван Косик. Штрихи до портрета», що вийшла в серії «Бібліотека журналу «Краєзнавець Прикарпаття» до 70-річчя від дня народження відомого освітянина-управлінця, громадського діяча (у 2002–2006 рр. був депутатом обласної ради, головою її постійної комісії з питань освіти і науки), кандидата педагогічних наук (захистив дисертацію про трудове виховання школярів), доцента обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників.
Упорядники й автори видання Михайло Косило, голова ОО Національної спілки краєзнавців України, директор обласного державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді, доктор філософії, і Тетяна Мосійчук, методист цього центру, нагадали основні віхи біографії Івана Косика. Про це йдеться у першому розділі книжки «Життєпис». У третьому, заключному, – «Спадщина» – розповідається про науково-педагогічну творчість І. Косика, подано бібліографію всіх 19 його наукових публікацій, викладено положення про обласну педагогічну премію ім. Івана Косика, яку було засновано 2008 року з ініціативи того ж таки Михайла Косила і яка є чи не єдиною в Україні регіональною премією для освітян-управлінців, вміщено відомості про всіх дотеперішніх лауреатів премії у трьох номінаціях – директорів професійно-технічних навчальних закладів, загальноосвітніх шкіл, шкіл-інтернатів, начальників районних відділів та міських управлінь освіти. Основу ж книжки становить розділ «Жива пам’ять» – це спогади про І. Косика, написані його колегами по праці, соратниками, дружиною.
Як справжнього професіонала своєї галузі, людину чесну і благородну характеризували Івана Миколайовича під час презентації автори вміщених у виданні спогадів – Дмитро Дзвінчук, Олександр Джура, Зінаїда Болюк, які в різний час очолювали управління освіти і науки ОДА, колишній заступник голови ОДА Ігор Зварич, голова ОО профспілки працівників освіти і науки України Мирослав Габорак, директор Івано-Франківського регіонального центру оцінювання якості освіти член НСПУ Богдан Томенчук, який у 1990-1994 рр. був начальником управління освіти і науки ОДА. Він зокрема сказав: – Людей пізнають саме на історичних зламах. Нині переконуюся, що жодну з ідей, які ми з Іваном Косиком на початках української незалежності закладали в оновлення прикарпатської освіти, історія не забракувала. Я також зазначив би, що управлінська мудрість – це одне, а управлінська сміливість – інше, бо вона вимагає не тільки правильно сформулювати рішення, а й чітко відстояти його. І це вмів Іван Косик.
З теплотою в душі згадував свого заступника начальник відділу освіти облвиконкому в 1980-1990 рр. Олексій Іваницький. Заступник голови ОО НСПУ Василь Бабій запропонував встановити пам’ятну дошку на фасаді Незвиської школи на Городенківщині, де навчався І. Косик.
Книжка, що побачила світ в івано-франківському видавництві «Нова Зоря», відкривається «Словом про освітянина», автором якого є директор департаменту освіти, науки та молодіжної політики ОДА Віктор Кімакович. На презентації видання він підкреслив, що багатолітня успішна праця Івана Косика на педагогічній ниві Прикарпаття є прикладом для всіх керівників освітньої галузі, оскільки він був не просто відповідальним державним службовцем, а «невгамовним управлінцем-новатором».
Наведемо ще кілька думок про І. Косика, які розкривають грані цієї непересічної особистості, його вагомий внесок у становлення національної освіти в нашому краї.
Михайло КОСИЛО, ініціатор видання книжки і модератор її презентації:– Після проголошення незалежності треба було наповнювати навчально-виховний процес українськими змістом і духом, а для цього передусім змінити навчальні програми й підручники. Іван Косик як один із керівників прикарпатської освіти був активним організатором тих змін. Він розробляв програми національно-патріотичного і трудового виховання учнів, безпосередньо був причетний до створення освітніх закладів нового типу, до будівництва в області багатьох шкіл і дитсадків. Ця людина воістину стала легендою прикарпатської освіти. Тож я сказав би образно так: Іван Косик 10 років тому пішов на небо сходинками своїх добрих справ.
А ось що я почув від присутніх на представленні книжки найрідніших людей Івана Миколайовича.
Дружина Тамара Петрівна, освітянка:
– Мій спогад у книжці називається «Біль душі». Відчувала такий біль і під час її презентації. Хоч минуло вже десятиліття, душевна рана від втрати дорогої людини, якою для мене був мій чоловік, затягується дуже тяжко. Вдячна усім, хто товаришував з Іваном Миколайовичем і залишається й далі нашими друзями, хто ініціював написання цієї книжки й готував її до друку, авторам спогадів про мого чоловіка.
Дочка Оксана:
– Батько залишився для мене назавжди взірцем справжньої людини. До сьогодні я живу тими настановами, якими він і сам незмінно керувався. Він учив нас, дітей, сприймати із внутрішнім спокоєм усе те, що дається в житті, не боятися різних прикрощів і труднощів, але й працювати над собою, щоб обов’язково йти далі. Вчив вірити в людей, завжди допомагати їм, чинити лише відповідно до норм честі, моралі, Божих Законів. Звичайно, я рада з того, що в моїм ріднім краї нині вручають найкращим педагогам-управлінцям премію імені Івана Косика. Доки є люди, які втілюють в життя й розвивають його ідеї, живою буде і пам’ять про мого батька. Я, як і він, теж педагог, але вищої школи: викладач, доцент Київського національного університету ім. Т. Шевченка, кандидат біологічних наук. Брат Володимир вивчився на економіста.
Син Володимир:
– Тато все своє життя присвятив тому, щоб освіта на Прикарпатті розвивалась, ішла в ногу з часом. Ми завжди відчували батькову опіку, попри те, що він, може, аж занадто віддавався роботі, задля якої часом мусив уривати час від сім’ї. І сьогоднішня презентація книжки про нього стала не тільки для нас, його рідних, а й для батькових друзів, близьких, колег по праці, днем вшанування його доброї пам’яті…
Рідні І. Косика зворушливо виконали пісню на слова Василя Симоненка «Виростеш ти, сину…» та інші, які любив Іван Миколайович, – їм підспівували присутні в залі бібліотеки. Подарував усім свої твори і прикарпатський поет, композитор, співак Богдан Грицак. А бард Володимир Паньків, котрий, як і відомий освітянин, родом з Городенківщини, виконав власну пісню «Іван Косик». Її слова подано в самій книжці про І. Косика, яку автори присвятили «пам’яті Людини».
Іван ГАВРИЛОВИЧ.