В українському інформпросторі знову побільшало побоювань щодо ймовірного відкриття московією «другого фронту» проти України – з боку Білорусі. Причому то може бути напад не самих рашистів, а «союзних» військ – росіян укупі із «сябрами». І вже вкотре офіційний Київ – різні представники політичної й військової влади – запевнив громадськість, що не помітно жодних ознак воєнної ескалації на північних кордонах нашої держави.
Своє слово в цій ситуації сказала й голова Івано-Франківської обласної військової адміністрації Світлана Онищук, запевнивши, як передали її виступ деякі регіональні масмедіа, що «сябри» на Прикарпаття не нападуть. «Наразі наступальних формувань на території Білорусі не зафіксовано», – заявила вона, відповідаючи, за її ж словами, на звернення до неї наших краян із того приводу, які останнім часом почастішали.
Що ж діється? Приміром, генерал Сергій Кривонос, колишній заступник секретаря РНБО і перший заступник командувача Сил спецоперацій у 2016–2019 рр., вважає, що загроза нового спалаху війни на кордоні з Білоруссю є майже невідворотною, оскільки, мовляв, «там уже є кому на нас нападати». Але водночас він упевнений, що розвиток бойових дій на тій ділянці російсько-української війни цілком залежатиме від того, як попервах зреагують ЗСУ на вторгнення звідти.
«Імовірним характером дій противника може бути насамперед Ковельський напрямок. Принаймні одна з потужних бригад збройних сил Білорусі, дислокована у Бресті, власне, й націлена туди. Інші підрозділи можуть увійти на територію Рівненщини, Житомирщини, Київщини, Чернігівщини. Може поновитися наступ на Чернігів… А якщо наша оборона десь буде слабка, то ворог знову зможе прорватись і дійти досить швидко до Києва. Тому треба бути готовим до боїв не лише на підступах до столиці, а й у самому місті», – озвучив гіпотетичні ризики С. Кривонос. А метою відкриття фронту на білоруському кордоні він назвав прагнення рф «відвернути наші сили і засоби, аби наростити свою спроможність на Донбасі».
У такому ж ключі, але значно жорсткіше й проникливіше висловився волонтер та військовий оглядач Юрій Касьянов. «Держприкордонслужба заспокоює, що «ознак формування наступальних угруповань на кордоні з Білоруссю немає…». Нічого вам не нагадує це повідомлення? – запитує він у своїх читачів у фейсбуці. – Так і напередодні вторгнення 24 лютого наші офіційні особи – від Прикордонної служби й до РНБО – стверджували, що війська противника «не розгорнуто в бойові порядки», а «ударні угруповання не сформовано...».
Втім, білоруського війська нам і справді не варто боятися. Скільки його на кордоні? Сім батальйонно-тактичних груп? А всього у країні тисяч 15 бравих вояків набереться... Зрештою, разом з мобілізованими хай їхня кількість сягне й 30 000, воювати вони навряд чи будуть. То насправді не ударне угруповання.
Інша річ, що й не в тому їхнє призначення. Їхнє завдання – відволікання частини наших сил від жорстокої війни на сході, ослаблення наших можливостей в обороні від рф. І таке своє «покликання» білоруська армія нині справно виконує, не здійснивши наразі ще жодного пострілу в наш бік.
Зокрема тривалість військових навчань збройних сил Білорусі, що стартували ще навесні поблизу наших кордонів, продовжили на невизначений термін. На територію цієї країни постійно прилітають транспортники з росії із системами ППО й боєприпасами до них і навіть з «іскандерами» на борту. Із 9 липня вздовж кордону з Україною регулярно літає (з того боку, звісно) А-50 – російський «Авакс», літак далекої радіолокаційної розвідки.
Цілком можливо, що якоїсь миті білоруській армії віддадуть негласний наказ нав’язати силам оборони України бої на кордоні, щоби відтак звинуватити Київ у нападі на Білорусь, і так у підсумку втягти «сябрів» у велику війну й цим дарувати можливість москві «виконати свої союзні обов’язки» перед Мінськом. Тоді росармія вже на правах «визволителя» окупує Білорусь, в якій мобілізує всіх здорових мужчин призовного віку (як недавно в так званих ЛДНР) на боротьбу з «українською агресією». Ось вам і «гарматне м’ясо» для продовження війни проти України під командуванням російських офіцерів.
А «незамінний» Олександр Григорович «впаде смертю хоробрих» у боях з «українською ДРГ» у перші ж хвилини відкриття «другого фронту». Він путінові більше не потрібен; у кремлі недолюблюють надміру спритних і які ще багато чого знають. А незамінних насправді немає… Отака вимальовується класична кремлівська «багатоходівка».
Звісно, Ю. Касьянов виклав доволі таки сміливий сценарій розвитку подій. Та все ж попри його позірну фантастичність він більш реалістичний, ніж озвучений ще покійним Жириновським варіант ядерного удару московитів одночасно по Києву, Одесі і Львову. У тому, що козирна карта Білорусі в руках путіна може зіграти саме так, припускає й відомий журналіст Кирило Сазонов у публікації «Куди вдарить путін» на glavcom.ua.
«Після завершення «першого етапу спеціальної операції», тобто окупації всього Донбасу, частину ЗСУ має відволікти Лукашенко, котрий начебто погодився взяти участь у так званому другому етапі «спецоперації», – прогнозує військовий оглядач. – Він зайде на Рівненщину – для цього армію Республіки Білорусь уже нині підсилюють росіянами й російською технікою… А головні сили рф підуть на Київ. Інших логічних варіантів змусити нас до поступок на майбутніх мирних переговорах у путіна немає. Тож наступ на столицю України в період із серпня по вересень (це залежить од розвитку ситуації на східному фронті) – цілком логічний хід москви. Можна сказати, що це єдино можливий для кремля послідовний крок у його нинішній українській воєнній кампанії. Правда, з логікою там дружать не завжди. Та й Донецьку область ще належить захопити...».
Після таких авторитетних одкровень на задану тему не гріх навести тут і характерний уривок із цілком притомної публікації якогось аноніма, розтиражованої в соцмережах. «Готується напад з боку Білорусі на північні області, – безапеляційно резюмує він. – Згідно з тим самим давнім планом відсікання нас від кордону із союзним Заходом ударом на Луцьк – Львів –Карпати. Напад готується послідовно, за тим самим сценарієм, як доти півтора року готували «повномасштабку» на півночі й півдні. Це обов’язково станеться саме тоді, коли ми найменше будемо до того готові і коли для нас це буде найважче і найнезручніше.
Я не стану тут аналізувати ступінь нашої готовності до бойових дій на північному заході держави. І не збираюся нічого нікому доводити. Лише згадую, як це сталося на півдні. Там також влада роками нас запевняла, що «ми готові» й «тамтешні рубежі надійно укріплені»… Не знаю, чи є якісь гарантії того, що точно таке ж не відбудеться і з боку Білорусі, як сталося з боку Криму. Тим більше, що винних у розмінуванні півдня, себто у відкритті ворогові «зеленої вулиці» для окупації південних регіонів, влада так і не захотіла називати».
Отже, вважати можливість відкриття «другого фронту» рф проти нас з боку Білорусі цілком вірогідною перспективою чи абсолютним фейком, інспірованим фсб, в нинішній ситуації в Україні, – це, як мовиться, справа смаку кожного.
