Олімпійська вільна боротьба належить до числа популярних в Україні, зокрема і серед інших борцівських видів cпорту. Свідченням цього є результати наших спортсменів на міжнародній арені в різні роки. До скарбнички високих нагород також долучалися і прикарпатські «вільновики». Про розвиток вільної боротьби в нашій області та в Україні розмовляємо з президентом Федерації вільної боротьби на Івано-Франківщині й віце-президентом Всеукраїнської асоціації спортивної боротьби Едуардом ПРОЩУКОМ.
– Пане Едуарде, розкажіть нашим читачам трохи про себе.
– Очолюю федерацію та свою молоду й амбітну команду понад десять років. Колись і я займався вільною боротьбою. Ще шестирічним батьки віддали мене тренуватися до заслуженого тренера України, одного з фундаторів боротьби на Прикарпатті – Ігоря Барни, який підготував багато відомих у Європі та світі борців (в тому числі й срібного призера Олімпіади Василя Федоришина). Я став майстром спорту, мав певні досягнення серед юніорів і юнаків, але до дорослої боротьби не дійшов.
– Вільна боротьба як олімпійський вид спорту коли почала розвиватися в області? Зрештою, якими були тоді для цього умови порівняно з іншими видами спорту?
– Після першої участі команди СРСР в Олімпійських іграх 1952 року широко почала розвиватися вільна боротьба в Україні. З погляду десятиліть можна сказати, що на Прикарпатті підготовлено чимало відомих фахівців. Крім Ігоря Барни, це Харитон Марзаганов, котрий 31 рік очолював кафедру фізичного виховання в Інституті нафти і газу, Анатолій Турлєй, покійний Леонід Гавич. Долучилися до розвитку вільної боротьби інші тренери і багато спортивних фанатів. Щоправда, в радянський період ніхто з прикарпатських вихованців не досягав рівня учасника Олімпійських ігор. Мали ми представників у збірній Радянського Союзу, але все завершувалося навчально-тренувальними зборами.
А ось за української незалежності організаційно все зрушилося з місця. Наприклад, згаданий калушанин Василь Федоришин чотири рази брав участь в Олімпійських іграх. У 2000-му був запасним у команді, 2004-го, 2008-го (срібло) і 2012-го – учасник Олімпіад, а у 2016-му як тренер ізраїльтянки теж поїхав на Ігри. Ще один калушанин – Андрій Кв’ятковський двічі виступав на Олімпіадах: 2012-го – в Лондоні, а 2016-го – в Бразилії. Медалей, на жаль, не завоював, проте сам факт участі – значне досягнення. Втім, у світі, де вільну боротьбу культивують понад 100 країн, дуже велика конкуренція. Учасниками Олімпійських ігор в одній ваговій категорії стають лише 16 спортсменів. Щоб потрапити до цього числа, треба перемогти в Україні і пройти відповідний ліцензійний відбір на міжнародних змаганнях.
– За підсумками минулого року до першої десятки найкращих спортсменів області увійшло п’ятеро представників з вільної боротьби – призерів чемпіонатів світу та Європи серед спортсменів до 23 років, молоді та юніорів, а також у шістці найкращих тренерів є четверо «вільновиків». Як на мене, вражаючий результат. А що Ви скажете?
– Щороку підсумовують роботу олімпійських федерацій. Із 2013-го за результатами вільна боротьба завжди посідає перше місце. Звісно, це не тільки моя персональна заслуга, а й всієї команди федерації та тренерського штабу (у вільній боротьбі в області близько 50 тренерів. – Авт.). У нас хороше поєднання досвіду попередніх поколінь і нинішнього молодечого ентузіазму. Заслуга в цьому також спонсорів і меценатів. Справді, 2018 рік був результативним майже у всіх вікових групах: три призери чемпіонату Європи серед кадетів, європейські срібний і бронзовий призери серед юніорів, Аліна Рудницька – бронзова призерка серед молоді, серед спортсменів до 23-х років у Христини Берези бронзова медаль на чемпіонаті світу, а в Андрія Свирида така сама нагорода на чемпіонаті Європи.
Торік з десяти вагових категорій у збірній України було п’ятеро вихованців від нашої області: долинянин Армен Арекілян (57 кг), Петро Білейчук (61 кг) та Іван Кусяк (74 кг) із села Джурова Снятинського району, калушанин Андрій Кв’ятковський (70 кг) і коломиянин Любомир Сагалюк (92 кг). 50 відсотків основної збірної – така цифра, безумовно, тішить.
– За підсумками управління спорту ОДА, є п’ять найкращих спортсменів з вільної боротьби. На Вашу думку, хто з них найбільш перспективний? А хто із прикарпатців спроможний потрапити до збірної України на Олімпійські ігри-2020 в Токіо?
– Не зупинятимемося на першій п’ятірці. Є принаймні шестеро претендентів для поїздки на Олімпіаду в Токіо. Почну з Андрія Джелепа із Джурова – срібного призера чемпіонату Європи серед юніорів, керівником якого є заслужений тренер України Іван Курилюк. У спортивній школі Джурова є ще два молоді борці – Валентин Блясецький та Ігор Никифорук, які недавно у Хмельницькому виграли чемпіонат України серед спортсменів до 23 років. Також претендує на олімпійську поїздку калушанин Андрій Свирид – бронзовий призер чемпіонату Європи серед борців до 23 років. У дорослих вагових категоріях розглядають кандидатуру учасника чемпіонату світу Івана Кусяка. В неолімпійській категорії є ще досвідчений багаторазовий чемпіон України коломиянин Любомир Сагайлюк, котрий має добрі фізіологічні дані і може перейти у нижчу вагову категорію – олімпійську (86 кг).
Олімпійськими претендентами є і прикарпатські жінки. Серед них явна лідерка – вихованка Ігоря Барни калушанка Ірина Чихрадзе (дівоче прізвище Харів). Вона неодноразово представляла Україну на чемпіонатах Європи та світу, а на Олімпійських іграх ще не була. Претендує на поїздку до Японії і калушанка Христина Береза, яка змагається не в олімпійській категорії, але за кілограмами може змінити свою вагу. З Бурштина перспективною є Аліна Рудницька (тренер – Гіві Джапарідзе), що нинішнього року сенсаційно завоювала дві медалі на чемпіонатах світу та Європи. Названі імена – це здебільшого молоді спортсмени з перспективою продовжити олімпійську традицію в українській вільній боротьбі.
– А як наша область з вільної боротьби виглядає на спортивній мапі України?
– Тут ми треті або четверті – як серед дорослих чоловіків, так і серед жінок. А якщо говорити про юніорів і кадетів, то посідаємо навіть вищі місця. Коли ж врахувати, що наша область невелика, де мало навчальних закладів, то, повірте, результат досить вагомий.
– Чи тягнеться молодь області до вільної боротьби і в якому з регіонів вона найпопулярніша?
– Якщо мати на увазі спортивні осередки, то молодь активно залучається до вільної боротьби в Івано-Франківську, традиційно в Коломиї, в Джурові, де є кілька борцівських залів, а один з них найбільший не лише на Прикарпатті, а й в Україні. Славиться молодими борцями Калуш, де крім Ігоря Барни успішно працюють заслужені тренери України Микола Пукіш і Юрій Кірілов. Культивують боротьбу і у Вигоді Долинського району (заслужений тренер України Максим Кравченко), показує вагомі результати згаданий Гіві Джапарідзе у Бурштині. Вільна боротьба є і в інших населених пунктах – Верховині, Тлумачі, Косові, Яремчі. Географія цього виду спорту розширюється, особливо в гірських районах, в яких генетично сильні діти.
– А як щодо нинішніх організаційних і фінансових умов для розвитку вільної боротьби на Івано-Франківщині. І які її перспективи?
– Основна мета обласної федерації – розбудова борцівських залів, організація роботи тренерів з їхніми вихованцями, сприяння у фінансуванні з боку держави, спонсорів і меценатів, активна робота з ентузіастами боротьби. Працюємо і над поліпшенням матеріально-технічного забезпечення дитячо-юнацьких спортивних шкіл. Провідним спортсменам – членам збірної України надаємо щомісячну грошову допомогу. Протягом року беремо участь у фінансуванні семи-восьми обласних турнірів. Не забуваємо відвідувати всі змагання, окреслені календарним планом Міністерства молоді та спорту. Попри свої сили з вдячністю сприймаємо організаційну і фінансову підтримку держави. При цьому не скажу, що у нас все ідеально, тому є куди зростати і рухатися. Особливо тепер, у досить комерціалізованому світі. Всюди щось потрібно: належне харчування, належна фармацевтика, допомога науковців, науково-дослідних інститутів. І все вимагає грошей. І як я вже сказав, ми їх знаходимо. А от над незакритими донині проблемами ще працюємо.
– Пане Едуарде, перейдімо до розвитку вільної боротьби в Україні. Із 1 січня посаду головного тренера збірної з цього виду спорту обійняв заслужений тренер України Григорій Данько, котрий в минулому підготував низку відомих борців, серед яких чимало переможців і призерів чемпіонатів світу, Європи, Олімпійських ігор (і нашого Василя Федоришина – срібного призера Олімпіади-2008, який належить до тренерського штабу Данька). Після призначення головним тренером національної збірної Григорій Данько дав інтерв’ю одній з газет, де також йшлося про плачевний стан у нашій збірній. Мовляв, колись ми посідали перші, другі, треті місця в Європі. У світі ставали третіми, у гіршому випадку – п’ятими. А тепер на чемпіонатах світу в командних заліках маємо 18-20-те місця. Ми без медалей повернулися з Олімпіади-2016 у Ріо-де-Жанейро. 2017 року на чемпіонаті Європи здобули тільки одну нагороду – бронзову, а торік у Будапешті на чемпіонаті світу взагалі нічого не домоглися. Причому програвали не лідерам світового рейтингу, а середнякам. Чому, на Ваш погляд, команда перестала виборювати призові місця на європейських та світових чемпіонатах і що Ви могли би запропонувати?
– Повністю поділяю тривогу нового головного тренера збірної Григорія Данька. Щоб замінити на тренерському посту Руслана Савохова, асоціація спортивної боротьби звернулася з проханням до міністра молоді та спорту Ігоря Жданова. Це було непросто зробити, але він все-таки прийняв вольове рішення. Після заміни головного тренера у ЗМІ і соцмережах з’являлася спотворена інформація, зчинився галас і почався пресинг спортивного міністра. Хоча Савохова треба було міняти на когось іншого уже після останньої Олімпіади в Бразилії, де ми не вибороли жодної медалі у вільній боротьбі. Власне, системні проблемні питання виникали уже кілька років тому: нездоровий мікроклімат, пов’язаний з втратою сили переможців, віджилі методики тренувань і виховання спортсменів високого рівня. Звісно, не можна старого забувати, але потрібно впроваджувати і щось нове. А тут ще й змінюються правила змагань, багато змін і у суддівстві. З огляду на це все, заміна була потрібна: немає результату – нема й посади. Це нормальна практика в контрактній роботі. А нас почали ділити на якісь табори, організовувати противаги. Словом, ми створили асоціацію спортивної боротьби не для протистоянь, а для поліпшення побутового життя спортсменів і тренерів, тренувань, для гідних виступів основної збірної на міжнародних змаганнях. Приміром, я як віце-президент Асоціації спортивної боротьби і перший віце-президент Всеукраїнської федерації вільної боротьби Юрій Копитко опікуємося чоловічою та жіночою вільною боротьбою.
– Чи є вже якісь відрадні результати?..
– Після призначення головним тренером Григорія Данька на Прикарпатті на олімпійській базі «Заросляк» в січні-лютому проводили навчально-тренувальні збори основної збірної України. Поліпшується мікроклімат, завдяки спонсорам і нашим можливостям створили належні умови для проживання та тренувань спортсменів і тренерів. Свою вагому справу зробив і міністр Ігор Жданов, який набагато підвищив місячні оклади головних тренерів різних збірних команд. Якщо раніше зарплатня становила 5-7 тис. гривень, то тепер в окремих тренерів сягає і до 100 тисяч. Тому вірю в те, що завдяки постійній моральній і фінансовій підтримці спортсменів і тренерів через рік-два ми повернемо колишні високі міжнародні місця.
– І на завершення нашої розмови. Пане Едуарде, ваша федерація – одна з найкращих в Україні, тож київське керівництво мало б якось це враховувати під час планування спортивних заходів у різних регіонах країни. Приміром, проведення чемпіонатів України…
– Не можу сказати, що нас у цьому плані обходили. Під час мого перебування на нинішній посаді нашій області доручали організовувати чемпіонати України серед молодших юнаків, юніорів. А от у дозволі відмовляли – бився роками. Не дозволяли через відсутність палацу спорту, наводили інші аргументи. І ось нарешті всіх вдалося переконати: Міністерство молоді та спорту і Асоціація спортивної боротьби дозволили у липні в Івано-Франківську провести дорослий чемпіонат України, за підсумками якого буде сформовано збірну України з вільної боротьби на ліцензійний чемпіонат світу в казахстанській Астані.
