Письменник, заслужений журналіст України Василь НАГІРНЯК із Верховини видав художньо-документальну книжку «Білий Янгол» – про героїчний чин старшого лейтенанта ЗСУ й водночас військового капелана Михайла Гергелюка – «Катану». Її презентація у Верховині стала не лише культурно-мистецьким заходом, а й своєрідним віче сили духу нескореного українського народу…

«Він був, як зірка на небі: спалахнув і погас. Але все одно допомагає нам. Відчуваємо постійну його опіку», – мовила після презентації книжки мати героя Тамара Гергелюк. От і того разу її син мовби зібрав разом на таке духовно-культурницьке дійство представників духовенства, військових, освітян, працівників культури та інших небайдужих людей. Як влучно зауважив брат героя капелан Микола Гергелюк, «важливо, щоб такі заходи відбувалися частіше й були присвячені всім героям-захисникам нашої держави».

Як пише автор, «Катана» не мав загинути…». Поглядом, сповненим усвідомленої любові, він дивився з портрета над сценою на нас, учасників презентації видання. Весь у білому, й насправді як Ангел. І так хотілося, щоб на подіумі стояв живий капелан «Катана». Але його життя набуло іншої форми – духовної, а віднедавна постало ще й у Слові завдяки книзі В. Нагірняка. Тепер мудрість і подвиг «Білого Янгола» гартують дух читачів видання.

– На скорботному віче-панахиді у Верховині священники молилися за вічний спокій у царстві Небесному героя «Катани», – згадує Василь Нагірняк ту мить, коли вирішив, що книзі про капелана бути. – Виголошували слова, які стрілою летіли у ворога. Та врізався у пам’ять виступ капелана Андрія, котрий пліч-о-пліч воював з отцем Михайлом і котрий пообіцяв його матері супроводжувати кортеж з тілом її сина додому.

«Я поряд із моїм найвірнішим другом «Катаною» дививсь у вічі смерті на полі бою – спершу в АТО, тепер – на Донбасі. Залишився живим, бо побратим Михайло мене врятував. А я не зміг його врятувати, – зі сльозами на очах сказав він тоді і вклонився до ніг згорьованим батькам свого побратима. – Простіть мені, Тамаро Миколаївно, і ви, отче Михайле, що не зміг врятувати вашого сина від загину. З важким болем, з раною на серці житиму, допоки вража куля не вразить і мене. А якщо виживу, то після нашої Перемоги, а Україна таки переможе дикого варвара-москаля, заповім художникам навічно закарбувати отця Михайла на полотні. Його портрет-образ, як символ святості і Янгола-Переможця, передам у кожен духовний храм, щоб отець Михайло, капелан «Катана», вічно жив у нашій пам’яті, щоб вказував кожному християнинові праведний шлях до Бога. Він, святий духівник, оборонятиме й охоронятиме українську націю та кожного українця від диявола-ворога й даруватиме нам Божу благодать».

Отож після такої душевної сповіді отця Андрія й вирішив написати книгу і розповісти про героїчний чин старшого лейтенанта ЗСУ та великого духівника отця Михайла Гергелюка – капелана «Катану»…

Розповіді батьків, жителів села Верхній Ясенів Городенківської громади, вчителів місцевої школи стали основою книги. Про події на фронті автор дізнавався у побратимів Михайла. Дев’ять розділів видання змальовують увесь життєвий, на жаль, такий короткий, шлях воїна. Тут знову доречно буде загадати слова матінки Тамари, які вона колись почула від свого сина: «Якщо помирає молода людина, то це означає, що вона виконала свою місію». Уявіть, як важко їй говорити про це, але вона продовжує: «Господь дав нам його на короткий термін, аби ми з ним набулися. У нього було певне завдання від Бога, і він гідно його виконав».

Книгу відкриває розділ, де описано сон, який приснився матері у день загибелі сина, 18 червня, – у ньому він явився їй Янголом. От В. Нагірняк і назвав свою книгу «Білий Янгол». «Наш Михайлик буде заповзятий і рішучий, духовно сильний, твердо стоятиме на ногах, – мовила мати, – впевнено йтиме до мети, бо он як проявляє характер змалечку», – читаємо у другому розділі. Тут ідеться про те, як священнича родина приїхала на Гуцульщину, як нелегко було тут обживатися, і про те, як кріпився тілом і духом майбутній воїн.

«У світі науки та історії» – третій розділ, у якому змальовано шкільні та студентські роки Михайла Гергелюка. Від матері він перейняв зацікавлення історією, а від батька – шлях священника. Михайло Гергелюк ще в четвертому класі на захисті матури про історію Верхньоясенівської церкви вразив усіх своїм дослідницьким хистом, а будучи дев’ятикласником, переміг на всеукраїнському історичному конкурсі від Острозької академії.

Він постійно читав історію України й змалечку знав, хто її найзапекліший ворог. Коли дорослі безпечно ніжились у променях здобутої незалежності, хлопець повторював, що росіянам не варто довіряти. Як у воду дивився.

Завдяки майстерності автора книжки ми наче разом із Михайлом Гергелюком пройшли його шкільні й студентські шляхи та дісталися до тієї миті, котра змінила історію країни та багатьох українців.

«А далі переношу читача у події Революції Гідності в Києві, – продовжує Василь Нагірняк наш невеликий екскурс у зміст наступних розділів книжки. – Три дні, з 18 до 21 лютого, розстрілювали Майдан. Братів Гергелюків Бог від наглої смерті тоді вберіг. Їм була призначена особлива місія: взяти до рук зброю і стати захист рідної землі на Донбасі. Михайло служив у добровольчому батальйоні «Донбас», Микола – у добробаті «Айдар»…

Підрозділ мінометників офіцера Михайла Гергелюка під час Широкінської операції воював хоробро, завдавав ворогу чималих втрат. Виконуючи бойове завдання, Михайло був поранений, контужений, втратив здатність розмовляти, місяць лікувався у лікарні одного з райцентрів Донеччини. А коли повернувся до своєї частини, на нього відкрили справу про дезертирство. Могли й ув’язнити. Але з часом недоброзичливі командири були змушені визнати свою помилку, яка могла заплямувати доброчесне ім’я офіцера Гергелюка, хоч і не дуже хотіли те робити.

Коли Михайла демобілізували, він розпочав волонтерську місію в Києві. Допомагав бійцям на передовій – з «Правого сектору», добровольчих батальйонів. Практично не розлучався з побратимами».

Також В. Нагірняк наголошує, що його найбільше вразила в образі М. Гергелюка позиція саме священника: «Отець Михайло Гергелюк міг спокійно служити у церковному храмі разом із батьком-священником. Його проповіді лікували, надихали, зцілювали людські душі. Та коли вража орда пішла війною на Україну, він не міг спокійно дивитися, як дикі варвари-москалі плюндрують рідну землю на Донбасі, вбивають українців. Тому разом зі своїми побратимами став до борні, щоб вигнати клятого москаля з рідної землі...

Михайло стояв горою за правду ще коли був школярем, студентом. Як священник приймав близько до серця всі болі і кривди, яких зазнавали українські захисники. Намагався викорінювати те зло, яке заповзало у слабосилі душі військовослужбовців. Переконував зарозумілих командирів у тому, що вони мають віддавати виважені бойові накази й розпорядження, а не чинити на власний розсуд. Але, образно кажучи, дихати йому ставало чимраз важче – брала за горло несправедливість».

«Через загибель сина ми стали більш патріотичними, – зазначила матінка Тамара. – Дуже важко переживати його втрату, але така Божа воля й ми маємо дякувати Всевишньому та чинити так, аби жертва українців не була марною. Заявляймо світові, що ми – нація, й можемо себе відстоювати, тоді він нам допоможе. Ми з цієї лиха вийдемо з Божою поміччю…».

Пишучи книжку «Білий Янгол», її автор мав на меті не лише увічнити героїчну постать М. Гергелюка, а й утвердити, що: «Україну не поставити на коліна ніколи й нікому, бо такі патріоти-українці, духівники з великої літери, як отець Михайло Гергелюк – капелан «Катана», а також інші непохитні сини і дочки української нації не допустять ані москаля, ані жодного іншого чужинця владарювати на українській землі. Вони гинуть на полі бою, але їхня свята боротьба не припиняється – ніколи не загине Вільна Соборна Україна. Ми обов’язково переможемо клятого москаля і станемо врівень з Європою…».

Це вже шоста книга В. Нагірняка. Попередні його твори теж показують силу українського духу. «Як бачите, герої моїх книжок – це сильні, сміливі, мужні і безстрашні люди, патріоти-українці, – наголошує Василь Васильович. – Вони боролися з поневолювачами, не корились і досі не коряться одвічному ворогові – москалеві».

Завершити цей текст хочеться словами Юрія Липи: «Я смертю вирізьбив /Ти встань і прочитай». Подвиг капелана Михайла Гергелюка – неоціненний, а читаючи книгу про його життя, про те, як батьки мудро пережили/переживають трагедію втрати сина, неначе промовляєш молитву. «Білий Янгол» має стати настільною книжкою не лише для тих, хто знав воїна-священника. Недарма Тамара Гергелюк не раз казала, що багато чого навчилась у свого сина, а до його могили й досі приходять із проханнями про допомогу.

P. S. Поки матеріал готували до друку, Василь Нагірняк презентував книжку «Білий Янгол» на Всеукраїнській платформі в Бережанах на Тернопіллі за участю делегацій з Київської, Одеської, Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей.