Відомий вираз давньогрецького філософа Геракліта «Не можна двічі ввійти в одну і ту саму річку» – точно не про Святослава Вакарчука. Новина про те, що він як народний депутат України, котрий торік привів до Верховної Ради нову партію «Голос», написав заяву про складання депутатських повноважень і йде з парламенту, прокотилася, як грім серед ясного неба.

Як відомо, вперше Вакарчук взяв участь у позачергових виборах до ВР 2007 року: він був 15-тим номером у списку пропрезидентського блоку «Наша Україна – Народна самооборона». Але вже через рік добровільно склав депутатські повноваження. Цього разу Вакарчук пояснив журналістам, що вважає свою місію частково виконаною: «Ми привели прекрасну фракцію в парламент, яка тільки починає своє життя і особливо зараз – на нас чекає ще багато політичних подій попереду. Тому хочу, завершуючи цей етап своєї місії, сказати, що наступний мій етап – це зробити так, щоби молоді люди, ті, хто сьогодні підростають, ставали якомога більше справжніми лідерами майбутнього. Тому в моїх планах великий освітній проєкт, про який я вам розкажу пізніше. А поки що, підсумовуючи цю частину свого персонально виконаного завдання, хочу сказати: сьогодні я зареєстрував заяву про складання повноважень народного депутата України, вона, сподіваюсь, найближчим часом отримає належний розгляд. Разом з тим хочу наголосити, що це рішення ніяким чином не означає, що я припиняю свою політичну діяльність або, не дай Боже, припиняю свою діяльність у політичній партії «Голос». Ми є, були і будемо однією командою, ми велика дружна сім’я – у нас попереду грандіозні плани. І я готовий з ранку до вечора, як і раніше, можливо, з іще й більшим ентузіазмом робити все для перемоги цієї партії, цієї команди…».

А як все гарно і багатообіцяюче розпочиналося, коли лідер гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук оголосив про створення партії «Голос», яку поведе на парламентські вибори. Похід у велику політику він пояснив необхідністю справжніх змін у країні, яких вимагають українці і потребою творення нової політики, оскільки стара роз’їдає Україну зсередини. Старт нової політичної сили відбувся у символічному місці – на Старокиївській горі, де князь Кий збудував першу київську фортецю. Досі пам’ятаю озвучену Вакарчуком філософію «Голосу» про те, що нова політика має поставити на перше місце людину, що не людина заради держави, а держава заради людини. Тоді чимало політологів позитивно оцінили похід співака у велику політику, вважаючи його людиною з українською системою цінностей.

Реакція на рішення Вакарчука скласти депутатський мандат не забарилася, особливо це видно в соціальних мережах, де українці поширюють з цього приводу різноманітні меми, звертаються у своїх постах до нього з докорами, зокрема словами його ж пісень: «Що ж це я, що ж це я не зумів зупинитися вчасно. Все ясно...», «А як же – я не здамся без бою?» та ін.

Для читачів «Галичини» професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», науковий директор фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Олексій ГАРАНЬ і політичний експерт Олександр ПАЛІЙ поділилися своїми думками про другий вихід Вакарчука з парламенту, а також зробили прогнози, що ж чекає з огляду на це партію «Голос».

– Святослав Вакарчук справді виконав свою місію, бо його ім’я допомогло привести в парламент фракцію «Голос», до якої належать професіонали, що працюють добре і без зайвого галасу. До роботи цієї фракції у мене претензій немає. Але водночас ми бачимо, що цю працю виборці не оцінюють. Тобто в опитуваннях рейтинги «Голосу» падають. І це пов’язано якраз з тим, що виборці занадто багато надій покладали саме на Вакарчука. Наші виборці сприймають ту чи іншу партію крізь призму лідера. Тут вийшов парадокс: фракція «Голос» працювала добре, але через неактивність лідера її рейтинг падає. Що ж робити в такій ситуації Вакарчуку. Ми розуміємо, що він насправді не політик. Він був хорошим громадським діячем, про громадську позицію якого і в 2004-му, і в 2014-му роках ми знаємо… Але як політик, він не розкрився. Мабуть, немає в нього хисту до політики. Проте все ж я вважаю, що рішення Вакарчука скласти депутатський мандат є помилковим. Воно не буде сприйняте з розумінням виборцями й не додасть рейтингів партії «Голос». Вакарчуку варто було б поступити технологічно інакше: залишитися почесним головою партії, оскільки він її заснував, і періодично висловлюватися не про бюджет чи план дій уряду, в чому, очевидно, він не дуже орієнтується, а говорити щодо якихось принципових морально-політичних питань, бути моральним авторитетом. І те, що він вдруге склав мандат, думаю, теж не матиме розуміння. Виборець цього не розуміє, політтехнологічно таке дуже важко пояснити. Тому я вважаю цей крок хибним, тим паче, напередодні місцевих виборів. До наступних парламентських виборів ще багато часу. Я хотів би насправді, щоб ця партія стала серйозною силою, маючи принципові позиції і ліберальні засади. Але нинішній відхід Вакарчука ускладнить ситуацію для «Голосу».

Олександр ПАЛІЙ:

– Вакарчук залишив політику, бо вона потребує інших властивостей, ніж творча натура і мистецький талант. Політика – це насамперед побудова зв’язків, контакти не лише з тими, хто подобається, методичність, тверезе мислення і хвацькість. Мистецтво – це насамперед велика інтуїція і велика емпатія (яка в політиці, як і в житті, загалом теж корисна, але у великих дозах у спілкуванні з різними людьми може бути нестерпна).

Тобто, щоби бути керівником на самому верху в політиці, Вакарчука ще могло б вистачити, але не на роль рядового політика невідомо заради чого. Обміняти прихильні 100-тисячні стадіони на гидку атмосферу телешоу він не готовий.

Перспектива «Голосу» нині цілком залежить від кількох керівних особистостей у партії – чи зможуть вони мобілізувати потрібних людей і ресурси в новий проєкт. Там є кілька гідних людей, справді совісних і потенційно корисних для країни. Питання, чи вистачить у них сили і клепки в голові...