На широкі екрани українських кінотеатрів вийшов документальний фільм кінооб’єднання «Вавилон'13» під назвою «Одного літа в Україні», що розповідає про бійців міжнародного легіону ГУР. У центрі сюжету – іноземці, які вирішили воювати на боці України, розповіді про їхні мотивацію та воєнний досвід. Фільм, орієнтований на західного глядача, водночас знаходить відгук і в серцях українців, пропонуючи новий ракурс на війну, що триває.

На спеціальному показі у кінотеатрі «Космос» глядачі мали змогу поспілкуватися з режисерами стрічки Анастасією Тихою та Володимиром Тихим, а також з головними героями – професійними американськими військовими з підрозділу Ronin Team: Сесі, Волдо і Мюрреєм. Під час прес-конференції в Івано-Франківську бійці наголосили, що вони – не актори, а насамперед солдати, тому для них було важливо ігнорувати камеру та зосередитися на своїй роботі. А. Тиха додала, що творча група зі свого боку намагалася бути непомітною, наскільки це можливо, і не заважати бійцям виконувати їхні завдання.

Стрічка розпочинається з екскурсу в історію України та її боротьби за незалежність, що є яскравим свідченням її орієнтації саме на іноземного глядача. За словами головного режисера стрічки В. Тихого, це кіно про «пригоди» іноземних військових-добровольців, історію чоловічої дружби, їхній досвід та уявлення про світ, пов’язані з війною в Україні. Він вважає, що фільм буде цікавим для перегляду навіть через п’ять–сім років, незалежно від тодішнього розуміння контексту війни в Україні.

Знімали «Одного літа в Україні» на полігоні, на лінії бойового зіткнення та в США. Ця робота тривала 3,5 місяці. Назва фільму точно вказує на час дії – літо в Україні. Тож стрічка розпочинається влітку і закінчується подіями початку осені. Глядачі спостерігають за шляхом добровольців від тренувань на полігоні до виконання ними перших бойових завдань на лінії зіткнення. Бачать, як змінюються її герої та як між абсолютно незнайомими людьми зароджується надійне братерство. Тож це картина не лише про війну та військових, а також про їхні особистісні зміни. Загалом тут дуже багато різних пластів, які цікаво пізнавати й осмислювати.

Вкотре підкреслю, що повномасштабна війна стала потужним поштовхом для розвитку документального кіно в Україні, яке нині вражає своїм розмаїттям. Навіть, якщо воно про війну, то режисери знаходять у цій темі свій ракурс, через який і розповідають свою історію. В «Одного літа в Україні» бачимо війну через призму бійців міжнародного легіону, їхню мотивацію воювати за Україну, розуміння історичних процесів і теперішньої ситуації.

Не може не тішити, що творці стрічки не фокусуються лише на інтерв’ю з військовими. У фільмі вистачає крутих мистецьких кадрів, котрі подекуди розповідають більше, ніж слова. Наприклад, довгі плани соняшникових полів, контраст між нібито мирним пейзажем та військовим антуражем створюють потужні метафори та образи. Попри надскладну тему війни, яка все ж є центральною, у стрічці є місце для гумору та легкості. Не можу не згадати кумедну сцену, в якій герої у великому будівельному гіпермаркеті купують щось у продавця, який не розуміє англійської. Цей епізод, який міг би здатися вигаданим у художньому фільмі, чудово передає побутові реалії війни та розкриває тонкощі мовного бар’єру, з якими стикаються бійці міжнародного легіону.

В інтерв’ю «Українській правді. Життя» Володимир Тихий підкреслив, що фільм не продає війну як пригоду, а розповідає про героїв, які роблять великий вчинок. І як на мене, це дуже точна характеристика цієї документалки. Герої стрічки – чесні, справжні, харизматичні та безпосередні. Один з військових зізнається, що 90 відсотків його уявлень про Україну були з гри «Сталкер», інший згадує, як у першого дня перебування в Україні вилив на себе миску борщу. «Це було смачно і неохайно», – каже він. Також з уст цих мужніх чоловіків ми чуємо, що бути тут, на фронті, правильно, й українці заслуговують на підтримку в їхній боротьбі.

«Україна не просить більше, ніж повернення свого, – говорить Волдо у фільмі, – Вони просто хочуть повернути свої території, і це абсолютно нормально. Ніхто не вірив, що Україна на таке здатна. Захід не вірив, що так буде. Пригадую, як на роботі дивилися новини, і всі казали: «Бачиш, що коїться в Україні, їм скоро кінець, їм не довго залишилося». А я вже на той момент вирішив, що приїду воювати. І я не просто слухав цих старих ветеранів Афганістану та Іраку, які розповідали, що в України немає шансів, але бачив, що це не так. Люди кажуть, що Україна програє, але коли ти тут – це не так відчувається».

Важливим аспектом фільму є те, як його герої пояснюють свою мотивацію перебування в Україні. Один із військових, Мюррей, ділиться власними роздумами про те, що спонукало його приїхати на війну: «Більшість людей не розуміють, що я тут роблю, навіщо повертаюся. Вони думають, що я дурний, шукаю смерті, просто хочу вбивати людей, чи маю ще якусь дурнувату причину. Але справа не в цьому. Те, що я скажу, напевне, біситиме багатьох американців, якщо вони дивитимуться цей фільм. Але вивісити на ґанку американський прапор, запускати феєрверки на День Незалежності – це не патріотизм. Начепити жовту стрічку на комір і наклеїти напис «Ми підтримуємо військо» на машину – теж ні. Це пусті балачки. Краще відвідайте діда-ветерана, принесіть йому кави і запитайте про війну. Не важливо, ким він був: крутим бійцем у в’єтнамських джунглях чи обслуговував танк. Яка різниця? Він зробив свій внесок. Розкажіть про це дітям, іншим членам родини, надішліть розповідь до місцевої газети. Просто щось зробіть!».

Фільм завершується присвятою: «Всім нашим друзям, які віддали своє життя за свободу України». Це дуже сильна фінальна сцена, після якої будь-які слова зайві.

Чому важливо відвідати сеанс «Одного літа в Україні»? Звісно, це підтримка українського кінематографу, зокрема актуальної документалістики. Також це можливість побачити війну очима тих, хто став на захист нашої держави. Втім, тут є ще дуже сильна практична складова, адже кожен придбаний квиток – це донат на потреби ЗСУ. Як на мене, це найважливіший аргумент, чому все ж таки варто подивитися цей фільм, не кажучи вже про доволі якісний та добре зроблений мистецький продукт.

«Одного літа в Україні» – це не просто ще один документальний фільм про війну. Це глибоке дослідження людської мотивації, дружби та самопожертви. Він дає змогу іноземному глядачеві краще зрозуміти український контекст та боротьбу за свободу, а українському – побачити війну очима тих, хто приїхав з інших країн, щоб стати на захист нашої держави. Це приклад якісного патріотичного кіно, яке без надмірного пафосу та штучності, спонукає до роздумів про цінність свободи, справжній патріотизм та важливість підтримки тих, хто захищає нашу землю. Переконана, цей фільм буде цікавий широкій аудиторії, особливо тим, хто цікавиться військовою документалістикою, історіями сміливих людей та сучасними подіями в Україні.