Метафоричним визначенням, яке ми подали у заголовку матеріалу, починається один з багатьох щоденникових записів, які в сукупності становлять нове видання Михайла ВЕРЕСА. Для ліпшого розуміння читачами логіки авторської думки процитуємо запис повністю: «Світ не може бути добрим лише тому, що в ньому є люди, які творять це добро. Треба, щоб були і ті, які б пам’ятали і цінували тих, хто і коли їм це добро зробив. Бо тільки пам’ять про добротворців робить людину добрішою і спонукає її саму творити його. Безпам’ятство добра подібне до будинку, де посеред зими відчинені двері та вікна й там гуляє лиш вітер і мерзнуть шибки...».
Звісно, кожна абстрактна думка виникає не на порожньому місці, а є плодом життєвого досвіду індивіда й може висновуватись на основі спостережених ним, відчутих на собі реалій як одного, так і кількох днів, тижнів, місяців, років, а то й усього його життя.
На сторінках книжки щедро розсипані згадки про конкретні події 2011–2015 рр., які залишили карби у пам’яті й серці автора під час його роботи на посаді заступника міського голови Івано-Франківська з гуманітарних питань. Структурована вона не за хронологічним, а за тематичним принципом – на чотири розділи. Скажімо, другий розділ, найменований поетичним рядком Павла Тичини «Стріляють серце, стріляють душу, – нічого їм не жаль», відображає сприйняття автором подій Революції Гідності і російсько-української війни на Сході нашої держави: діяльну підтримку міською владою акцій протесту іванофранківців проти свавілля януковичівського режиму, поїздку до учасників столичного Майдану, похорон загиблого у Києві 20 лютого 2014 р. від кулі снайпера 19-літнього студента Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Романа Гурика. Є в книжці й записи про спілкування заступника міського голови з переселенцями із Донбасу та Криму, котрі зверталися до нього зі своїми проблемами.
Оскільки перебування М. Вереса на цій посаді припало на період президентства Януковича, то відчув, сказати б, на власній шкірі, як тодішні силові структури «рили» задля пошуку компромату під самоврядні органи влади Івано-Франківська та інших міст Галичини, які твердо стояли на національно-демократичних позиціях. У третьому розділі книжки, названому «Так непросто казати «ні», йдеться про відкриття кримінального провадження «проти одного із заступників міського голови за фактом грубих фінансових порушень при проведенні тендерних процедур» – це був М. Верес, й інкримінували йому «порушення», які він начебто допустив ще як начальник міського управління освіти.
Роздуми автора болісні: «Яка все-таки беззахисна людина в цьому суспільстві. Так легко, без всякого суду оголосити когось злочинцем, бандитом, хабарником». За якийсь час провадження проти М. Вереса закрили. Заступник прокурора області заспокоїв його: «Того, хто відкрив проти вас кримінальну справу, ми вже звільнили». Його й справді звільнили з посади, та згодом він повернувся в обласну прокуратуру. І – іронія долі – Михайло Верес зустрівся з ним у лікарняній палаті – його поклали поруч на вільне ліжко…
Це вже третя книжка Михайла Вереса. Під час її презентації автор прочитав низку своїх щоденникових нотаток, і з них, окрім розповідей про участь віцемера у розв’язанні тих чи інших проблем гуманітарної сфери, у подіях культурного й суспільно-політичного життя міста, перед слухацькою аудиторією поставали й історії людей, котрі приходили до нього на прийом по допомогу чи пораду і не в одного мимохіть виникала внутрішня потреба поділитися й найсокровеннішим із тим, хто мав терпіння так уважно його вислуховувати і цим спростовував сформований в уяві багатьох образ чинуші-бюрократа. А ще, як сказав сам автор книжки:
– Часто крізь призму описуваних подій я повертався думками до рідного села Грусятичі на Львівщині, до своїх, нині, на жаль, уже покійних батьків, до педагогічної праці, яку після закінчення філологічного факультету Івано-Франківського педінституту розпочинав на Одещині. Подав до книжки далеко не все зі своїх нотаток, написаних по гарячих слідах реалій, з якими мені довелося зіткнутися за день і які так просто не могли пройти повз розум і душу. Деякі думки з приводу подій мого життя впродовж відтвореного в щоденнику періоду та людей, з котрими мене зводила доля, ще дочікуються на свій час для оприлюднення.
Літературний критик, есеїст, голова відновленого Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка Євген Баран у передмові до книжки щоденникових публіцистичних записів (так визначив її автор) «Повернути на правий бік» високо оцінив презентоване видання, вбачаючи в ньому «літературно-художню версію доби, в якій ми всі живемо, але не всі вміємо її зафіксувати й оцінити. А це потрібно для того, аби йти далі». Цінність інформативну й естетичну для читацького загалу й пізнавальну для істориків, котрі, напевне ж, зацікавляться – як не нині, то в майбутньому – цією книжкою Михайла Вереса, вдале поєднання його яскраво вираженої громадянської позиції і гуманістичного світовідчуття відзначили присутні на презентації письменники, науковці, краєзнавці. А заступник голови НСПУ, головний редактор журналу «Перевал» Ярослав Ткачівський нагадав, що спершу саме в цьому всеукраїнському літературно-художньому і громадсько-політичному часописі було представлено частину тих щоденникових записів Михайла Вереса, які увійшли до книжки «Повернути на правий бік». На його думку, в цих нотатках, що виходять за межі лектури для рідних, близьких і знайомих, є «відблиски художньої прози». Для прикладу зачитав із книжки уривок одного запису:
«У сніжинок, як і в людей, у кожної своя доля. Одним – чисте поле, де лише вітер викручує ними в циганському танці аж до теплої весни. Другим – дитинно притулитися до жіночих вій і навіки втопитися в бездонній голубизні очей. Третім – закінчити свій повітряний політ і за мить бути розчавленими важкими колесами авто чи розтанути в глибокій калюжі. У сніжинок, як і в людей. У кожної своє…».
Справді, такі художньо-образні вкраплення в щоденникові записи, прагнення автора до осмислення згадуваних у них подій з певними узагальненнями й розмислами не просто житейського, а філософського рівня засвідчують зрілість художньо-документального слова Михайла Вереса.