Прикро, що доводиться про це говорити саме напередодні свята, коли сповнюється 32 роки від дня проголошення (відновлення) Незалежності України. Але така наша дійсність. Не до святкувань. Звісно, не впадатимемо в розпач, але й ілюзіями не варто тішитись. На кону все ще – попри бравурні запевнення в незабарній перемозі української зброї над рашистськими агресорами – і територіальна цілісність нашої держави, і життя її народу. І це потребує від кожного з нас, українців, хто б де не перебував, зібраності в молитві, праці, в бою в ім’я однієї-єдиної мети – щоби рано чи пізно вигнати окупантів з рідної землі…

«Маємо бути чесними. У цій війні шлях до перемоги буде довгим та важким. «два–три тижні», «до кінця року», «наступної весни» – це все неправда. Маємо налаштуватися на тривалу боротьбу. Громадяни та влада мають готуватися до затяжної й важкої війни. І лише тоді ми переможемо», – так написала у своєму телеграм-каналі віцепрем’єр – міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук.

Такому визнанню на владному Олімпі України передували голоси наших військових, котрі попереджали, що й на державному рівні, і в суспільстві загалом ставлення до великої війни на наших землях залишає бажати кращого. Ось, приміром, як написав про це у фейсбуці командир другого штурмового батальйону третьої штурмової бригади (колишній полк ССО «Азов») ЗСУ Дмитро Кухарчук: «Наша інформаційна політика програє рашистській. Війну перетворили на шоу для перерослих дітей. Від них ховають правду про неї. Населення знає Кіма, Арестовича, Подоляка, пса Патрона, Поворознюка… й те, що коли бачиш воєнкома, – треба втікати. Самі гучні обіцянки, які недоречно розслабляють і зумовлюють неправильні реакції на дійсність, й більше нічого».

При тому автор допису наводить приклад США, де під час Першої світової тривала радикальна воєнна пропаганда, проводили паради зі зборами коштів, і тоді в деяких штатах до чверті громадян мобілізувалися добровільно, хоча на той момент ні їм особисто, ні їхній країні нічого не загрожувало. Тікати було соромно, бо це ставило хрест на репутації.

Мирні жителі проводили різноманітні флешмоби – «дні без м’яса», «дні без бензину» тощо, а підприємства, які їх не дотримувалися, ризикували бути зачиненими. Так само було й під час Другої світової. Зокрема в кінотеатрах перед фільмами транслювалися воєнну хроніку й навіть повідомляли про кількість поранених і загиблих американських військових.

«А тепер уявіть собі, якби в тих умовах там дізнавалися про воєнкомів, котрі «штампують» ухилянтам «білі квитки», нардепів, котрі їздять по курортах, якісь «мутняки» із закупівлями від Міноборони та розкрадання «гуманітарки», – наголошує Д. Кухарчук. – Уже дійшло й до того, що волонтери влаштовують розіграші, перетворюючи допомогу армії на азартну гру, адже просто так більшість населення напружуватися вже не хоче.

Владна політика ставлення до громадян, як до дітей, триває, почавшись іще з листопада – грудня 2021 року, коли всім присипляли увагу та заперечували ймовірність повномасштабного вторгнення росії. Результати того ми всі бачили, але висновків ніхто не зробив.

Ви скажете, що я вимагаю ввігнати наш народ у депресію. Але відповім, що то не я, а наша держава вганяє людей у стрес всеукраїнського масштабу. Тому що обіцяють «кінець війни за три тижні», бути у Криму взимку, перемогу через рік тощо… Цей неправильний посил затуманив серед загалу розуміння дійсності. І лише іноді, коли справдешні реалії війни прориваються в картину такого світосприйняття українця, з ним стається шок.

Чому, наприклад, нічого не кажуть на офіційному рівні про кількість полеглих на фронті військових? Я про це регулярно публікую, щоб читачі мого каналу бачили ціну нашої свободи. А от у масштабах всієї країни – тиша. І виходить так: про обсяги загиблих росіян та їхньої знищеної техніки ми щодня дізнаємося, та про те, якою ціною Сили оборони України цього досягають, – ні. Тим часом у наших містах і селах ледве не щодня когось хоронять...

Панове відповідальні за воєнну пропаганду, невже ви впевнені, що це підвищить рівень довіри до вас? Людина коли не знає дійсності, домальовує катастрофічні картини. Кожен загиблий заслуговує на те, щоб про нього знали тут і тепер. І кожен українець значно активніше помагатиме військовим, коли щодня бачитиме, як зростає кількість полеглих земляків. Інакше ж виходить так: ви знімаєте серіали, шоу, розповідаєте про перемогу, а потім ловите на вулицях українців, які вже звикли через те жити у теплій інформаційній ванній, і силоміць відправляєте на лінію вогню.

Дайте людям правдиву інформацію та можливість розпоряджатися нею, дозвольте звикнути до правди. Припиніть ставитися до українців, як до дітей!

Війна – це не ігри у пісочниці, нація має подорослішати, а не, навпаки. Та цього не станеться, якщо свідомо культивувати в суспільстві інфантильність. Ви кажете: ми розкриємо число загиблих після перемоги. А коли вона буде – та перемога? І як вона виглядатиме? Що таке перемога для вас – не на словах у твіттері, а відштовхуючись від дійсності? Бо те, що ми бачимо нині – це початок провалу безглуздої воєнної пропаганди.

Існує дві моделі ймовірної перемоги. Перша передбачає включення всієї держави у процес її здобуття. Це означає визнання рашистської агресії війною, роботу державного і приватного сектору на Збройні сили, тотальну мобілізацію всіх громадян, придатних для військової служби, а не лише сільських жителів, і відсутність будь-якого політичного забарвлення в діяльності органів влади. Це важкий шлях, де кожному доведеться покинути зону комфорту, але спільними зусиллями вдасться в підсумку перемогти.

Другий варіант передбачає створення інформаційного простору, де все добре, де годують обіцянками, що війна от-от закінчиться, де мобілізують лише добровольців або тих, хто не може відкупитися, де в українських містах і не видно, що в державі триває війна, де хтось сподівається на допомогу заходу і де «в кожного свій фронт» – інформаційний, музичний, комунальний, енергетичний, економічний і так до нескінченності. Так набагато зручніше відчувати себе частиною «вікторії». Але чи здобудемо в такому разі перемогу? Як на мене, якщо все й далі йтиме за таким сценарієм, то війна триватиме ще не менше п?яти років».

Про те, що українці мають не розслаблятися, слухаючи оптимістичну пропаганду, а бути готовими до тривалої й важкої боротьби за свою незалежність, заявив, коментуючи незадовільну інформаційну політику владного Олімпу держави, на землях якої вже півтора року триває велика війна, й командир першого штурмового батальйону тієї самої третьої штурмової бригади з позивним «Ролло».

Не додає оптимізму й недавня публікація власного кореспондента The New York Times у Києві Марк Сантора, котрий зокрема пише, що західні офіційні особи та аналітики оцінюють втрати української армії у понад 150 000 убитих і поранених. За його словами, «двомісячний контрнаступ України з метою відвоювати втрачені території на півдні, болісно повільно просуваючись до окупованих Мелітополя та Бердянська, перетворився на криваву втому. Водночас на північному сході російські війська наступають на Куп’янськ… Аби набрати більше в людей в армію Володимир Зеленський вирішив замінити всіх обласних начальників територіальних центрів комплектування ЗСУ. Нові керівники мають зробити мобілізацію більш жорсткою через викорінення корупції – призов має охопити і тих, хто наразі «відкупився» від виконання священного обов’язку…».

Так назагал коротко бачать обстановку в Українській державі провідні медіа світу. Промайнула й інформація, що наші союзники вже застановляються над тим, як і чим іще допомогти Києву, щоб контрнаступ його сил навесні 2024-го був швидшим та успішнішим, ніж літня кампанія ЗСУ 2023 р.

Втім, схоже, річ не лише в тому, що нам бракує бойових літаків, танків, далекобійних ракетних систем та іншого важкого озброєння й додаткової живої сили. «Україна має труднощі з ефективним застосуванням військ», – так вважає, наприклад, старший науковий співробітник Інституту міжнародних стратегічних досліджень і Центру нової американської безпеки Франц-Стефан Гаді, котрий недавно у групі західних незалежних дослідників побував на Донбасі та в Запорізькій області й висновки якого оприлюднили і The Drive, й The War Zone та інші видання.

«В бою українське військо іноді демонструє погану тактику та брак координації між підрозділами, – стверджує аналітик. – Інакше кажучи, сили оборони України (СОУ) досі не освоїли загальновійськові операції у великих масштабах. І це створює різні проблеми у контрнаступі й, по суті, є основною причиною його повільного прогресу. При цьому СОУ стикаються з усе ще глибоко вкоріненою бюрократією, внутрішніми чварами та постійною опорою на «радянське мислення». Крім того, є серед російських підрозділів такі, які чинять жорсткий опір. І навпаки, жодна з проблем – чи то, наприклад, відсутність більшої кількості західної зброї, в тому числі боєприпасів більшої дальності, чи додаткового обладнання для розмінування, – не є єдиною причиною гальмування контрнаступу».

Наразі тактика дій ЗСУ полягає насамперед у прямих атаках на російські позиції, констатує експерт. Але характер такого вельми повільного просування ЗСУ на південь і схід, як припускає він, стане динамічнішим лише за умови більш систематичного підходу до прориву російської оборони, можливо, й у поєднанні із серйозним погіршенням морального духу росіян або чимось таким, що призведе до раптового або поступового краху російської оборони. Та якщо цього не станеться, то контрнаступ СОУ поволі перейде у криваві виснажливі бої з резервними підрозділами, які ворог поступово вводитиме у бій упродовж наступних тижнів і місяців.

У цій ситуації додатковий приплив систем озброєнь західних зразків, хоча й важливий для підтримки військових зусиль, ймовірно, не матиме вирішального тактичного впливу, переконаний містер Франц-Стефан, якщо Україні так і не вдасться краще синхронізувати й адаптувати до актуальних фронтових реалій поточну тактику наступальних дій.

Як бачимо, в наведених висновках аналітика – набагато більш твереза оцінка результатів українського контрнаступу, ніж та, що випливає з офіційних заяв Києва й Вашингтона. І більш реальна картина нинішнього моменту у війні загалом. Приміром, він доволі критично сприймає пояснення наших невдач на фронті, наприклад, браком обладнання для розмінування, про яке багато говорили в Києві на початках українського контрнаступу. «Це не відображає справдешньої реальності, – зауважує експерт. – Адже деякі українські штурми росіяни зупинили за допомогою лише протитанкових ракетних комплексів ще до того, як ті досягли перших мінних полів».

Чоловік також стверджує, скажімо, що, за його спостереженнями, ефект від високомобільних артилерійських ракетних систем М142, або HIMARS, які ще торік із прибуттям до України перших їхніх взірців набули майже міфічного статусу панацеї проти московитської воєнної махини, цього літа остаточно закінчився. І суто через застосування з боку рф відповідних засобів радіоелектронної боротьби в межах її протиповітряної оборони. Тож мусимо мати це на увазі, коли думаємо про інші високоточні боєприпаси великої дальності, які були чи будуть надані Україні (наприклад, ATACMS (американські балістичні ракети), про які вже теж півроку йдеться в нашому інформаційному просторі). Росія рано чи пізно знайде й їм протидію.

Так, останніми тижнями Україна набула часткової вогневої переваги у застосуванні ствольної артилерії окремих калібрів (хоча рф переважає в кількості залучених до боїв ракетних систем залпового вогню на півдні). Однак того недостатньо для прориву російської оборони. Зрештою, як підкреслює Ф.-С. Гаді, насправді «навіть американській армії було б дуже важко прорвати ті захисні лінії, тому що жодна західна армія у світі наразі не має досвіду прориву такої глибокої оборони, яку розгорнули росіяни на півдні та сході України».

Водночас якість українських офіцерів і сержантів, з якими зустрічалися аналітики, за їхніми словами, «видається чудовою», а їхній моральний дух залишається високим. Проте виникають деякі проблеми, пов’язані з чоловіками, призваними останнім часом на військову службу, – менш здоровими та більш старшого віку. Та все ж, «хоча це важка боротьба, яка характеризується високими темпами виснаження, українські сили поступово досягають успіхів. І в них ще є потенціал для здобуття перемоги на полі бою», – висновують західні фахівці.