У пітьмі війни важко побачити шлях уперед. Новини з поля бою, дипломатичний шум, скорботні емоції потерпілих і переміщених людей – це все приголомшує. Та все ж, які з можливих сценаріїв розвитку драматичних подій в Україні розглядають політики та військові планувальники? Мало хто може упевнено передбачити майбутнє, але деякі потенційні варіанти вони окреслюють. На жаль, чи не всі вони однаково похмурі. Подаємо їх за матеріалами bbc.com.

За цим сценарієм Росія посилюватиме свої військові дії. Завдаватиме дедалі більше невибіркових артилерійських і ракетних ударів по Україні. Її військово-повітряні сили перейдуть до так званого килимового бомбардування українських міст. На Україну здійснять також масові кібератаки, спрямовані на ключову національну інфраструктуру. Припиниться енергопостачання та відрізаються комунікаційні мережі. Тисячі мирних жителів загинуть. Попри хоробрий опір Київ упаде за кілька днів.

На зміну уряду прийде промосковський маріонетковий режим. Президента Зеленського або вб’ють, або він втече в Західну Україну чи навіть за океан, щоб створити уряд у вигнанні. Путін оголошує перемогу і виводить деякі сили, залишаючи достатньо, щоб зберегти над Україною як сателітом Москви певний контроль. Тисячі біженців і далі втікатимуть на Захід.

Такий результат не є неможливим, але він залежатиме від кількох чинників, які мають змінитися: російські сили мають краще себе проявляти, їх має бути більше, а надзвичайний бойовий дух України має згасати.

Путін може домогтися зміни режиму в Києві та припинення західної інтеграції України. Але будь-який проросійський уряд був би нелегітимним і вразливим для опору повстанців. Такий результат залишиться нестабільним, а перспектива повторного конфлікту буде високою. (Зрештою, перші два тижні війни довели, що цей сценарій не здійснився).

Можливо, більш вірогідно, що війна в Україні переросте в затяжну. Ймовірно, російські збройні сили зав’язнуть на українських просторах через низький моральний дух, погане матеріально-технічне забезпечення та невміле керівництво. Тому їм знадобиться більше часу, щоб захопити такі міста, як Київ, захисники якого б’ються на вулицях. Може настати тривала облога.

Бойові дії мають відгомін тривалої й жорстокої боротьби Росії в 90-х роках за захоплення та знищення Грозного, столиці Чечні. Але й після того, як російські сили зможуть збільшити свою присутність у містах України, їм бути важко зберегти контроль над ними. Можливо, Росія не зможе надати достатньо військ, щоб охопити таку величезну країну.

Українські оборонні сили перетворяться на повстанців – ефективних, добре мотивованих, яких підтримує місцеве населення. Захід і далі постачатиме їм зброю й боєприпаси.

А потім, можливо, через багато років і, ймовірно, вже з новим керівництвом у Москві, російські війська врешті-решт покинуть Україну, зломлені й закривавлені, – так само, як їхні попередники залишили Афганістан у 1989-му після десятиліття боротьби з ісламістськими повстанцями.

Чи може війна в Україні вийти за її межі? Путін міг би спробувати повернути собі більше частин колишньої російської імперії, відправивши війська в такі колишні радянські республіки, скажімо, як Молдова та Грузія, які не входять до НАТО.

Путін може оголосити постачання західної зброї українським силам актом агресії, що вимагає відплати. Він може погрожувати ввести війська в країни Балтії, які є членами НАТО, наприклад, Литву, щоб створити сухопутний коридор з російським прибережним ексклавом Калінінградом.

Це буде надзвичайно небезпечно і загрожуватиме війною з НАТО. Бо згідно зі статтею 5 статуту військового Альянсу, напад на одного його члена є нападом на всіх. Але Путін може ризикнути, якщо відчує, що це єдиний спосіб врятувати своє лідерство.

Якщо він зазнаватиме поразки в Україні, у нього може виникнути спокуса подальшої ескалації. Тепер усі вже знають, що хазяїн Кремля готовий порушити давні міжнародні норми. В тому числі і щодо використання ядерної зброї. Адже Путін привів свої ядерні сили до підвищеного рівня бойової готовності.

Правда, більшість аналітиків сумніваються, що це означає, що їхнє використання є ймовірним або неминучим. Але це було нагадуванням: російська доктрина допускає можливе застосування тактичної ядерної зброї на полі бою.

«Нині розмовляє зброя, але вікно для діалогу завжди має залишатися відчиненим», – сказав недавно генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш.

Безумовно, діалог триває. Президент Франції Макрон розмовляв з Путіним телефоном. Дипломати кажуть, що намагаються зондувати ґрунт у Москві.

І, як не дивно, російські та українські чиновники вже двічі зустрічалися на кордоні з Білоруссю. Можливо, вони не досягли великого прогресу. Але, погоджуючись на переговори, Путін, схоже, принаймні прийняв саму можливість перемовин задля припинення вогню.

Ключове питання полягає в тому, чи може Захід запропонувати те, що дипломати називають «з’їздом з великої магістралі». Вони кажуть: важливо, аби російський вождь знав, що знадобиться для скасування західних санкцій, тобто чим він має для того поступитися, – щоб угода, яка дозволить йому врятувати обличчя, була принаймні можливою.

Розгляньмо такий сценарій. Війна йде погано для Росії. Санкції починають хвилювати Москву. Опозиційні протести наростають із кожною новою партією «вантажу 200», який розвозять по домівках російських родин.

Путін запитує сам себе, чи не намагається він відкусити більше, ніж може прожувати. Він починає думати, що продовження війни може стати більшою загрозою для його керівництва, ніж приниження від її припинення.

І тут може втрутитися Китай, який натисне на Москву, щоб вона пішла на компроміс, попереджаючи, що не купуватиме російські нафту і газ, якщо не буде деескалації. Тож Путін починає шукати вихід.

Тим часом українська влада, бачачи тривале руйнування своєї країни, доходить висновку, що політичний компроміс може бути кращим, ніж такі нищівні втрати. Тож долучаються дипломати і укладають угоду. Україна, скажімо, визнає російський суверенітет над Кримом і частиною Донбасу. Своєю чергою, Путін визнає незалежність України та її право на поглиблення зв’язків з Європою. Це може здатися малоймовірним. Але цілком правдоподібно, що такий сценарій може виникнути на уламках кривавого конфлікту.

А як щодо самого диктатора Московії? «Ми готові до будь-якого результату», – заявив він, коли почав вторгнення. Але що буде, якщо внаслідок свого рішення Путін сам втратить владу? Це може видатися немислимим. Проте останнім часом світ змінився, і тепер про це думають. Наприклад, почесний професор військових досліджень Королівського коледжу в Лондоні Лоуренс Фрідман ще того тижня написав таке: «Нині зміна режиму в Москві така ж імовірна, як і в Києві». (До речі, як заявив днями секретар РНБО України Олексій Данилов, російські військові припускають , що В. Путін збожеволів, а офіційний Вашингтон підкреслює, посилаючись на інформацію із ЦРУ, що завше холоднокровний московський диктатор нині вкрай роздратований через невдачі «спеціальної воєнної операції» в Україні і тепер кидається на представників свого найближчого оточення мало не з кулаками).

Чому він так вважає? Можливо, Путін продовжуватиме катастрофічну війну. Загинуть ще тисячі російських солдатів. А економічні санкції Заходу завдаватимуть РФ величезних збитків. Путін почне втрачати підтримку населення. Можливо, виникне загроза народної революції, й він використає російські сили внутрішньої безпеки для придушення цієї опозиції. Але це все не матиме успіху, і достатня кількість представників російської військової, політичної та економічної еліти підуть проти нього.

Захід чітко дасть зрозуміти: якщо Путін піде з поста президента РФ і його замінить більш поміркований лідер, то Росія отримає скасування деяких санкцій щодо неї і відновлення нормальних дипломатичних відносин.

Тоді найближчі ж соратники хазяїна Кремлі організують палацовий переворот – і Путіна скинуть. Знову ж таки, ще сьогодні це може видатися малоймовірним. Але це не є немислимим, якщо люди, які отримували вигоди від Путіна, більше не віритимуть, що він зможе захистити їхні інтереси.

Який же висновок насамкінець можна окреслити? Ці сценарії не є несумісними – деякі елементи кожного з них можуть об’єднатись, і в підсумку дати різні результати. Але як би не розгорталася війна в Україні далі, світ уже змінився. Він не повернеться до попереднього статус-кво. Відносини Росії з зовнішнім світом будуть іншими. Ставлення Європи до безпеки зміниться. І стовпи нинішнього ліберального порядку, заснованого на міжнародних правилах, можливо, згадають, заради чого його створили.