В інтерв’ю для газети «Галичина» голова Івано-Франківської обласної організації ВО «Батьківщина», народний депутат України чотирьох минулих скликань, кандидат економічних наук Дмитро ШЛЕМКО наголосив на головних політичних подіях, якими запам’ятався рік, що минає, звернув увагу на серйозну кризу довіри до всіх владних інституцій України, які на чолі з Президентом виявилися нездатними впоратися з викликами, на те, що парламентська монобільшість і далі «тане», а також дав оцінку Держбюджету-2022 і пояснив, що ж несе основний фінансовий документ для регіонів.
– Дмитре Васильовичу, 2021 рік добігає свого завершення. Як би Ви підсумували його крізь призму головних політичних подій, викликів і тенденцій?
– 2021-й, як і попередні, мав свою особливість, ознаменувався калейдоскопом яскравих і резонансних подій у політиці, економіці та міжнародних відносинах. Зрозуміло, що тривала пандемія коронавірусу, без перебільшення, наклала свій відбиток на всі сфери суспільного життя, й аж до кадрових змін – звільнення з посади міністра охорони здоров’я. І не тільки його. Позбулися своїх посад голова Верховної Ради, декілька віцепрем’єрів, галузевих міністрів, в тому числі й МВС, голови ОДА. Однак політичний рік у країні запам’ятався й іншими знаковими подіями. Серед них – прийняття Верховною Радою низки неоднозначних для сприйняття суспільством законів. Зокрема про запровадження в Україні ринку землі та права її купівлі-продажу, легалізацію грального бізнесу, податкову амністію, введення для ФОПів касових апаратів, деолігархізацію, в тому числі – й так званий «ресурсний» закон щодо посилення податкового тиску на громадян, малий і середній бізнес. За ці та низку інших законів парламентська фракція «Батьківщини» не голосувала, бо їх ухвалювали аж ніяк не в інтересах більшості українців.
Значні зміни відбулись і в самому парламенті. Де-юре у Верховній Раді ще зберігається монобільшість однієї фракції – «Слуга народу», а де-факто, ще з весни цього року для ключових голосувань монобільшості, що й далі «тане», доводиться шукати партнерів серед інших фракцій та депутатських груп, зокрема «За майбутнє» і «Довіра».
Серйозним випробуванням нинішній рік став і для Президента Володимира Зеленського. Серед головних для нього проблем залишилися невирішеними питання мирного врегулювання конфлікту на Сході країни, обмін полоненими, а у зв’язку з загрозою повномасштабного вторгнення Росії на територію України й розроблення плану протидії агресору. Чи не вперше загострилися стосунки глави держави з багатьма політиками, журналістами, ЗМІ, органами місцевої влади. Достатньо конфліктне протистояння зберігається у стосунках із мером Києва Віталієм Кличком, олігархом Ахметовим, проти бізнесу якого генпрокуратура активізувала аж 200 справ, Конституційним Судом. А також розв’язано медійну війну з Савіком Шустером, Дмитром Гордоном, Юрієм Бутусовим, розвідниками країни та політичними силами щодо оцінки провалу спецоперації з «вагнерівцями». Неоднозначно сприйняли в нашому суспільстві офшори Президента, його заяви щодо підготовки державного перевороту, що не відбувся, пошуки «злодіїв у законі», яких так і не виявили.
Вважаю, що 2021 рік ще раз переконав усіх, що в державі немає ресурсу на зміни, на дані раніше обіцянки «Слуг народу» та самого В. Зеленського, на які велика кількість громадян сподівалася, віддаючи за них свої голоси на виборах. І звідки візьметься цей ресурс на 2022-й, ми теж не бачимо.
– У «Батьківщині» вважають, що майже кожна сфера нашого життя – у кризі. І це є прямим наслідком систематичної брехні влади. А Президент та його оточення живуть в іншій реальності. Як це змінити?
– Невміння вирішувати проблеми, що накочувалися в державі, зокрема зростання житлово-комунальних тарифів для населення, цін на харчі і ліки, бідності, безробіття, кризові явища в економіці та енергетиці, неспроможність запустити якісну пенсійну реформу, оперативно вирішувати проблеми місцевого самоврядування та процесу децентралізації, подолати масштабну корупцію, стали причиною того, що понад 70 відсотків українців нині вважає, що влада веде країну неправильним курсом. Ця цифра вказує на серйозну кризу довіри до всіх владних інституцій, які на чолі з Президентом виявилися нездатними впоратися з викликами, з якими стикається держава та запропонувати бачення того, як вибиратися з дуже непростої ситуації. Ось чому цьогоріч радикально змінилися рейтинги політичних сил, які готові підтримати виборці: серйозно впали в «Слуг народу» і зросли в опозиційних партій. Якщо на президентських і парламентських виборах 2019 року абсолютна більшість українців була щиро впевнена, що молодість, відсутність політичного досвіду, корупційних зв’язків та впливу на політиків, олігархів є перевагою в системі державного управління, то вже через 2,5 роки дедалі менше виборців притримуються таких думок. Через те зростає попит на професіоналів та компетентних людей у всіх сферах життя, на справжніх державників, а не молодих політиків з «новими обличчями», які чомусь розглядають політику як гру, шоу чи демонстрацію власної «крутості» або безгрішності. Це підтвердило й соціологічне дослідження, проведене 9–17 грудня 2021 року Київським міжнародним інститутом соціології, відповідно до якого 20,7 відсотка українців вважають, що з колишніх голів уряду найкраще впорається із виведенням України з кризи Юлія Тимошенко. Вона посіла перше місце з-поміж усіх претендентів. А її відрив від другого місця становить 4,3 відсотка.
– Очевидно, що для України йти шляхом реформ – завдання не з легких. Чи має чинна влада якісь здобутки в цьому?
– Під час своєї пресконференції В. Зеленський назвав реформи, якими за період свого президентства задоволений. Серед них: земельна, інфраструктурна та цифровізація. Однак за 2,5 роки роботи цього замало, адже абсолютна більшість проблем, які супроводжують Україну усі роки Незалежності, залишаються тими ж самими. Суспільство надіялося на прискорений процес втілення в життя потрібних змін, адже у Президента є все для цього: більшість у Верховній Раді, своя команда в уряді, Генпрокуратурі, СБУ, МВС, ОДА, РДА, на митниці, в податковій… Такого монополізму у владі ще не було в жодного Президента України. Тому прийняттю рішень щодо реформування всіх сфер суспільного життя ніщо і ніхто не заважає. Однак і досі залишаються актуальними завдання щодо проведення нагальних реформ, передусім податкової, пенсійної, судової, медичної, державного управління, регуляторної, антикорупційної, трудового законодавства, демонополізації, енергетичного сектору, митної, СБУ та ще чимало інших.
Зрозуміло, що для цього потрібен час, кваліфіковані управлінці, кошти. Водночас суспільство хоче бачити і відчувати прогрес, ефективність дій, а не повторення помилок попередників, коли влада і гроші затьмарюють розум і заставляють думати лише про «себе рідних».
– Верховна рада не змогла розглянути відтермінування застосування касових апаратів для фізичних осіб-підприємців. На спеціально призначеному для цього позачерговому засіданні, яке ініціювала «Батьківщина», не вистачило голосів, щоб поставити відповідний законопроєкт на порядок денний. Чим це може обернутись для малого та середнього бізнесу і який вихід?
– Нагадаю, що в розвинених країнах з ринковою економікою 50–90 відсотків всіх працюючих зайняті саме у малому та середньому бізнесі, а вироблена ними частка всього національного продукту становить 30-60 відсотків. Саме малі та середні підприємства сприяють процесам демонополізації, приватизації та роздержавленню економіки, стимулюють економічну конкуренцію, залучають до роботи значну частку населення. Для того, щоб вони ефективно працювали, фінансово розвивалися, держава створює відповідні умови. На жаль, в Україні все навпаки, ніби ми живемо ізольовано від усього світу і не можемо перейняти їх досвід. У нас окремими законами обмежено розвиток малого й середнього підприємництва, податки тиснуть на доходи і не стимулюють до чесної праці, відсутня державна фінансова політика їхньої підтримки, особливо через механізм пільгового банківського кредитування. До цього ж іще долучилося рішення відповідно до Податкового кодексу України ввести з 1 січня 2022 року для фізичних осіб-підприємців, які є платниками єдиного податку другої – четвертої групи, касові апарати. «Батьківщина» разом з іншими опозиційними фракціями в парламенті запропонувала законопроєкт щодо відтермінування термінів застосування реєстраторів розрахункових операцій для цих підприємців з 1 січня 2023 року, аргументуючи свою позицію в тому числі й тим, що малі підприємці найбільше потерпіли від карантинних обмежень. Однак розгляд питання на спеціально скликаному засіданні відбувся фактично в порожній залі, оскільки представники «Слуги народу» його проігнорували. Ось чому розгляд у ВР того питання супроводжували протести ФОПів, які іноді переростали в сутички з поліцією. Однак нічого не допомогло. Все залишилось, як і планувала влада.
– Як оцінюєте Держбюджет на 2022 рік? Що ж несе основний фінансовий документ для регіонів і чи передбачено в ньому належну державну підтримку розвитку територіальних громад?
– Справді, Державний бюджет України як головний фінансовий план держави, за яким вона живе протягом року, залежить від багатьох факторів, але найважливішим є економічний стан країни. Тому й зрозуміла ситуація, чому головний кошторис залишився майже таким же, як і 2021-го: тобто, без особливого економічного й соціального зростання. Що зробили: врахували ймовірну цьогорічну інфляцію на рівні 11–12 відсотків, додали зростання цін до дохідної частини, а відповідно – і витратної, отримали достатньо дефіцитний бюджет, який уже став законом на наступний рік. Нагадаю, що доходи Держбюджету становитимуть 1,322 трлн. гривень, видатки – 1,499 трлн. гривень, дефіцит – 189 млрд. гривень при зростанні ВВП на 3.8 відсотка.
За рахунок бюджету мають бути сповна забезпечені завдання і функції, які здійснюють органи державної влади, місцевого самоврядування, забезпечують життєдіяльність кожної окремої людини на основі затверджених соціальних стандартів. Саме на останньому хотів би спинитися, бо вони стосуються абсолютної більшості населення країни, тобто кожного конкретного українця, й дають відповідь на ключове питання: простій людині стане ліпше жити, гірше, чи нічого в її житті не зміниться. Попри солодкаві вихваляння, яких не шкодують посадовці всіх рівнів, характеризуючи ухвалений на 2022 рік бюджет, ключові його соціальні показники – мінімальна зарплата та прожитковий мінімум, до якого прив’язані майже 150 видів соціальних виплат, залишаються на неприпустимо низькому рівні. Так, з 1-го січня 2022-го мінімальна зарплата становитиме 6500 грн, затверджена ще цьогорічним бюджетом, і аж на кінець року з 1 жовтня 2022 року вона зросте лише на 200 грн. – до 6700. Прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць встановлений з 1 січня – 2393 грн., що практично вдвоє менше фактичної вартості продуктового кошика (а про інші витрати й казати годі), з 1 липня – 2508 і з 1 грудня – 2589 грн. (плюс 196 гривень). Мінімальні пенсії підвищать з 1 липня (2027 гривень) та 1 грудня (2093 гривні). Це найнижчі показники серед усіх країн Європи, і вони свідчать про консервацію бідності в Українській державі.
На жаль, у бюджеті відсутні заходи із самозайнятості, створення нових робочих місць для економічно активних людей. Тому чимало з них, як і раніше, знову змушені будуть шукати роботу за кордоном. До 5–7 млн. українців, які вже працюють в інших країнах, приєднається ще мільйон-два. Був вражений коли дізнався, що в жовтні цього року в Польщі легально влаштувалася на роботу рекордна кількість українців – 636 000. Серед них уже чимало власників свого бізнесу, які виводять зароблені кошти з України. 60 відсотків з них повертатися на батьківщину не планують.
Ситуація не зміниться і наступного року, бо в бюджеті не передбачено інвестицій у розвиток економіки, інноваційної сфери, місцевого виробництва, не передбачено практично жодних форм підтримки антикризових програм компенсації для малого і середнього бізнесу, що потерпів від пандемії коронавірусу, стрибка цін на енергоресурси, і що зробили майже у всіх країнах Європи. Це веде до того, що наш бізнес за відсутності допомоги від держави опиняється в гірших конкурентних умовах, змушений підвищувати ціни на виготовлену продукцію.
В багатьох людей виникає питання щодо виділення 125 мільярдів гривень на «Велике будівництво» – переважно на ремонт доріг. До речі, протягом трьох останніх років на цей проєкт витрачено 296 млрд. Водночас унаслідок пандемії люди хворіють та вмирають (Україна друга у світі за смертністю), ми ж виділяємо знову на дороги, а не на лікування, лікарські засоби, новітні технології, щоб їх урятувати, а не везти на кладовище новими дорогами.
У нас сьогодні, а з таким підходом і завтра, будуть серйозні проблеми в енергетиці, яка потребує технічного переоснащення та модернізації, особливо вугільна галузь. На межі банкрутства через стрімке зростання цін на енергоносії ще цілі галузі: хімічна, цукрова, агропереробна, а також тепличні господарства, що веде до здорожчання продуктів харчування, ставить під загрозу роботу фермерських господарств, а ми тратимо мільярди на дороги. В річному бюджеті мали би враховувати економічні, соціальні виклики, світові тенденції та кон’юнктуру, соціальний рівень життя простих людей. Невже можна назвати оправданим збільшення видатків з Держбюджету на наступний рік на силові відомства на 4,3 млрд. грн., функціонування уряду, інфраструктури і зменшення виплат на 8,8 млрд. гривень на субсидії для населення. І це при тому, що після двох локдаунів багато українців втратили роботу, а отже, – й основне джерело доходів. До того ж на наступний рік влада планує підвищення тарифів на газ на 20 відсотків, а зокрема електроенергія подорожчає на 17,5 відсотка, гаряча вода і опалення на 16 відсотків, інфляція становитиме аж ніяк не закладені в кошторисі 6,2 відсотка, а не менше цьогорічних 11–12. Тому й дивно, що в Держбюджеті на 2021 рік було виділено 47,2 мільярди гривень на субсидії, а на 2022-й передбачено лише 38,4 млрд. Пояснення уряду, що рівень життя українців істотно зріс, а тому вони менше потребують субсидій не витримує жодної критики, адже згідно з останніми соцопитуваннями 60 відсотків громадян України заявили, що жити стало гірше. З 11 мільйонів пенсіонерів 5,5 мільйонів, а це 50 відсотків отримують найнижчі в Україні пенсії – менше 3000 гривень. То ж хто краще знає фінансову ситуацію в українських сім’ях – влада чи прості українці?
Велике занепокоєння викликає в дохідній частині бюджету запозичення коштів. Планують, що вони становитимуть 571 мільярд гривень при державному боргу 2,7 трлн., який за рік зріс на 140 млрд. Сума обслуговування боргу становить під 600 млрд. гривень. До речі, виплата процентів за внутрішнім боргом досягла 15–20 відсотків, а зовнішнім – 10–12. Таких показників уже давно немає не лише в європейських країнах, а й у світі. Найгірше, що на цьому «гріють руки» спекулянти, корупціонери. Майже щодня продаються ОВДП (облігації внутрішньої державної позики) на мільярди гривень як для своїх, українських покупців, так і для зовнішніх під проценти, яких, повторюю, вже давно не існує у світі – 12 відсотків.
Невпинно росте фінансова піраміда, яка рано чи пізно розвалиться і зачепить українців. Адже в держави немає власних коштів. Є тільки гроші платників податків. Навіть якщо держава бере в борг, то це все одно гроші тих, хто платить податки, а потім сплачуватиме і значні проценти за їх використання. Тому бюджет і позики – це справа не лише влади, а й людей, за кошти яких функціонує держава, це жорсткий контроль за пріоритетністю їх розподілу, за тим як їх використовують, хто і як живе за рахунок загальнонародного гаманця.
Нічого спільного з розвитком економіки не мають дії уряду та банків щодо операцій з облігаціями, на основі яких «жирують» останні. Замість того, щоб створити ефективну грошово-кредитну систему та плідну роботу з бізнесом, людьми, вони на основі купівлі-продажу облігацій знекровлюють бюджет, українську економіку. До речі, за останні два–три роки в наших комерційних банків найвища дохідність за всі роки існування банківського сектору. За даними НБУ за 11 місяців 2021-го він отримав прибуток 65,73 млрд. грн., що на 51,6 відсотка більше, ніж за аналогічний період минулого року. «Жити, щоб заробляти лише для себе» – це спільне, новітнє ноу-хау влади і банків.
Ось чому в «Батьківщині» Держбюджет-2022 назвали «бюджетом бідності». Закладені в ньому параметри не вирішуються й через місцеве самоврядування, адже його посадили і в цьому році на «голодний пайок», тому бюджети більшості громад будуть на грані виживання, особливо районних рад. Тому як Державний, так і переважна більшість бюджетів територіальних громад важко наразі назвати бюджетами розвитку, радше – це бюджети поточного споживання.
