В інтерв’ю для газети «Галичина» голова Івано-Франківської обласної організації ВО «Батьківщина», народний депутат України чотирьох минулих скликань (у трьох з яких працював головою підкомітету Комітету економічної політики України), кандидат економічних наук Дмитро ШЛЕМКО поділився своїм баченням післявоєнного відновлення України, як інтегруватиметься вона до європейської економіки та за яких умов матиме економічний успіх після війни.
– Дмитре Васильовичу, попри те, що, на жаль, не відомо, коли закінчиться війна, все ж сьогодні уже чимало говорять про план післявоєнного відновлення України. Як буде відновлюватися Україна? З чого ж потрібно розпочати після нашої перемоги? Як відновлювати та розвивати нашу країну після війни?
– Те, що сьогодні ще йде повномасштабна війна з російським агресором, але і в нашій державі та поза її межами почали думати про шляхи економічного відновлення України, свідчить про впевненість усіх у нашій перемозі над окупантом. Безперечно, що ніхто достеменно не може стверджувати, наскільки довго ще триватимуть воєнні дії, а відповідно, скільки ще руйнувань зазнає країна, коли зможуть повернутися назад мільйони наших громадян, які стали біженцями – як всередині країни, так і в цілому світі, і де вже безпечно можна розпочинати процес економічного відродження. Важливо визначитися з етапами, структурою, пріоритетами відновлення, ресурсними можливостями країни, тобто фінансами та робочими руками. Зрозуміло, що первинним для людей, які потерпіли від воєнних дій, а це мільйони, є влаштування їхнього нормального життя в найближчій перспективі. Адже обсяг руйнувань об'єктів, що визначають життєдіяльність потерпілих – вражаючий. Це тисячі будинків, комунальних підприємств, які забезпечують людське житло світлом, водою, газом, лікарні, школи, дитячі садочки, дороги, мости, залізничні колії, автозаправки… Без відновлення цих об'єктів чимало людей не повернеться із-за кордону, а це в першу чергу жінки, діти, які підуть там вчитися в школи, коледжі, університети і після цього навряд чи захочуть повернутися в Україну. Тим більше країни Євросоюзу, а саме сюди поїхала переважна більшість наших біженців, переконалися, що це високоосвічені, кваліфіковані, сумлінні працівники, на відміну від прибулих з Азії, Африки чи Сирії.
У багатьох країнах для наших спеціалістів уже зараз створюють сприятливі можливості для нострифікації дипломів про вищу освіту, спрощеного допуску до праці за кваліфікацією, а для юнаків та дівчат – вступ до вишів без екзаменів. Ось чому пріоритетною або першою фазою на первинному етапі відбудови країни має стати будівельна індустрія. Зрозуміло, що в нинішніх умовах покладатися лише на власні ресурси, щоб відбудувати зруйноване, Україні і українцям не під силу. Ось чому Президент України Володимир Зеленський днями заявив, що потрібний «стратегічний міжнародний план підтримки для України, який буде сучасним аналогом історичного плану Маршалла».
– Сьогодні нерідко доводиться чути про «План Маршалла для України». Яким має бути його варіант, аби стати рятівним у післявоєнній відбудові? Тобто що має стати основою плану післявоєнного відновлення та розвитку України?
– Справді, сьогодні дуже багато точиться розмов про цей план. Це важливо, бо план Маршалла для післявоєнної Європи був створений дещо запізно – лише за три роки встановлення остаточного миру на континенті. Він розпочався в 1948 році і тривав до кінця 1951 року, хоч держсекретар США Дж. Маршалл у виступі в Гарварді представив його ще 5 червня 1947 року. Україна, по-перше, не може і не хоче так довго чекати на потрібний план відбудови та розвитку, а, по-друге, не сприйме його як просто іноземну допомогу, тобто суто фінансові дотації. Ми не повинні допустити головної помилки – відновлення економіки країни у довоєнному вигляді, адже це означатиме консервацію її аграрно-сировинного, олігархічного типу, тобто сировинно-продовольчого придатку до технологічно передових економік світу, що зробило б Україну найбіднішою країною Європи.
Знаю, що вісім економістів світового рівня, серед яких Кеннет Рогофф, Юрій Городніченко, Баррі Айхенгрін та Сергій Гурієв написали до українського «Плану Маршалла» – «Нарис про відбудову України». На 36 сторінках автори виклали основні принципи, на яких повинно базуватися майбутнє відновлення країни після руйнувань, спричинених нападом Росії. Важливо, що вони аналізують причини помилок післявоєнної відбудови інших країн та як їх уникнути Україні, які і як правильно розставити пріоритети, хто і що має робити в найскладніші для країни роки. Однак, на мою думку, їхні напрацювання можна вивчати, враховувати, але має бути створена своя, українська команда розробників післявоєнного плану відбудови економіки України. Ми маємо знайти можливість відстоювати нашу власну візію післявоєнного розвитку, а не просто повторювати план Маршалла.
Днями, як повідомив прем'єр-міністр України Денис Шмигаль, Європейська комісія затвердила план відбудови нашої держави, який розроблено спільно з Національною радою України з питань повоєнного відновлення. Правда, хто його розробники, який процес передував цьому, де обговорювався і висвітлювався поки ще невідомо.
Всесвітня історія має багато прикладів відновлення країн внаслідок бойових дій. Після закінчення Другої світової війни в світі сталося понад 30 великих війн і понад 250 військових конфліктів, учасниками яких було не менше ніж 60 країн. А це навіть за такої, здавалося б, чималої вибірки, успішні приклади відновлення країн можна порахувати на пальцях рук. Кожен специфічний і залежить від багатьох факторів – починаючи з природних, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, стратегій розвитку, монетарної, податкової політики, ступеня монополізації економіки, стану корупції.
Для України більш доречним «План Маршалла» був би в поєднанні з економічною політикою в Західній Європі і з модифікацією її в Південій Кореї, післявоєнний стан якої нагадуватиме стан в Україні. Так, після закінчення Корейської війни Південна Корея була суцільною руїною: понад мільйон вбитих, зруйновано більше половини промисловості та інфраструктури, майже половина бюджету країни становила іноземна допомога, без якої країна взагалі не могла прожити. Економіка перебувала в стагнації, рівень життя населення не перевищував рівня найбідніших країн Африки.
На відміну від Західної Європи, яка до війни мала високо розвинуту індустріальну економіку та ефективні державні інституції, в Кореї нічого цього не було. Західній Європі вистачило відповідно до «Плану Маршалла» 4 роки, щоб відновити з допомогою США економіку та інституції. Південна Корея затратила дещо більше часу не лише для відновлення, але й створення власного «економічного дива» з самостійним, на відміну від американських настанов, вибором пріоритетів економічного розвитку і самостійної розробки економічних планів. Це один із прикладів історичного зразка, який можна вже зараз проаналізувати, вивчити і, за можливості, врахувати в нашій реальності.
– Яку б Ви назвали центральну ідею трансформації української економіки?
– Безперечно, що і керівництво держави, і міжнародна спільнота, яка буде активно допомагати Україні всіма видами ресурсів, головним завданням на першому післявоєнному етапі вважатимуть відновлення національної економіки, запуск в дію економічних механізмів для її роботи. Однак уже сьогодні актуальним стає питання про зміст та мету нашої майбутньої реновації. Ми ставимо питання лише про відновлення зруйнованого та, по-суті, повернення української економіки до довоєнного стану чи ми хочемо і готові до більш масштабних перетворень, які б унаслідок цього вивели Україну на вищий, потужніший щабель розвитку. Зрозуміло, що після перемоги ми будемо зовсім в інших економічних умовах, ніж до війни, тому буде потрібна й інша економічна політика.
На мою думку, перед багатьма підприємствами постане питання, де їх розміщувати, враховуючи нинішні реалії війни, яку продукцію випускати, з ким і на яких умовах торгувати, кооперуватися. Зовсім не доречною буде ситуація, коли внутрішні ринки й далі будуть монополізовані окремими виробниками, коли малий і середній бізнес, як і досі, буде пасинком та зовсім не конкуруватиме, не становитиме, як в розвинених країнах, кістяк економіки, громадянського суспільства.
В умовах скромних природних та, напевне, і трудових ресурсів єдиним шансом економічного зростання України, а хотілося б, щоб і стрибка, є реструктуризація економіки на основі нових закордонних та вітчизняних технологій і виробництво високотехнологічної продукції для світового ринку. Саме такий спосіб розвитку забезпечував найбільший і найтриваліший успіх бідних країн після Другої світової війни. Дуже важливо, щоб сотні мільярдів чи навіть трильйонів доларів, які нададуть західні країни для відбудови зруйнованого війною господарства не осіли лише на дорогах, будовах, в окремих кишенях. Стратегічно важливо вибудувати інноваційну економічну систему розвитку України, виходячи з власних природних та людських ресурсів, сучасної світової практики. Важливо, що міжнародна технічна допомога дасть доступ до найбільш сучасних західних технологій, в тому числі в розробці корисних копалин, видобутку нафти і газу, у військовій сфері.
Головне – вчасно і правильно цим скористатися, бо вікно можливостей буде відчинено на певний час.
– Поза сумнівом, що доступ до ринків розвинутих держав дозволив би нашій країні успішно відновитися після війни. Яким бачите шлях інтеграції України до європейської економіки?
– Ми вже сьогодні бачимо, що в перспективі для нас відкриється доступ до практично не обмежених міжнародних фінансових ресурсів, не тільки США, але й всього цивілізованого світу. Це дасть можливість спільної виробничої, торговельної кооперації, переливу капіталів.
Найважливіше з цього, що вироблена продукція має мати конкурентні переваги на світових ринках. Ми повинні пам'ятати, що кожний національний ринок себе захищає, і то досить жорсткими економічними механізмами, і щоб скласти йому конкуренцію, потрібні істотні переваги. В довоєнний період ми раділи, що продаємо мільйони тонн зерна і входимо в еліту його експортерів, що ми в десятці експорто- виробників металу, що з наших ріпаків виробляють олію. Але це не досягнення, а недолік нашої структурної економіки. Світ вже давно міряє свої відносини однієї країни з іншою критеріями виробництва й експорту продукції високих технологій. Для порівняння назву простий вимір: до війни ми давали світу продукції високих технологій на 20 дол. на душу населення на рік. Філіппіни – 200 дол., В'єтнам, Польща, Китай – 400 дол., Словаччина – 1200, а Малайзія – 1700 дол. Ось чому поряд з традиційною продукцією, з якою ми виходили на європейські ринки до війни, нам треба створити експортну стратегію інноваційного розвитку, аналогічну, а враховуючи наші можливості і бажання міжнародної спільноти нам допомогти, навіть ліпшу ніж у світі. Практично, ми маємо зайняти завдяки цьому на ринках США та ЄС ту нішу, яку там займають зараз країни, що нас технологічно випереджають. Саме це може стати головним шляхом для інтеграції України до європейської економіки.
– За яких умов Україна матиме економічний успіх після війни?
– Ще війна не закінчилася, йдуть жорсткі бойові дії, численні жертви, руйнується інфраструктура, а наші і світові експерти підрахували, що для відбудови України уже зараз потрібно щонайменше 650-700 мільярдів дол. США. Чи можемо ми справлятися з цим самотужки? Безперечно, що ні. Тому розраховуємо, що не лише в період війни, але й в післявоєнний час нам допоможуть. Потенційними джерелами міжнародної допомоги напевно стануть США, Євросоюз, особливо якщо буде підтримано курс до членства України в ЄС, міжнародні інституції, зокрема Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, Міжнародний валютний фонд, уряди конкретних країн у формі грантів, кредитних гарантій, кредитів, натуральних внесків, приватні джерела.
Достатньо вагомими могли б стати конфісковані активи РФ, однак для цього потрібна воля і рішучість як окремих країн, так і Європейського Союзу.
Такий фінансовий ресурс дав би можливість залучати до відбудови сотні іноземних технічно передових компаній світу, закупити в них новітнє обладнання для виробництва, переробки та транспортування продукції, розробки та експлуатації родовищ, сучасного військового озброєння. Все це дасть можливість перейти до виробництва товарів та надання послуг з високою доданою вартістю, чого, на жаль, ми не маємо досі. Саме це є запорукою майбутнього економічного успіху України.
– Як Ви вважаєте, чи є можливим у найближчій перспективі повноцінний вступ України до Європейського Союзу?
– Сьогодні відбудова України і європейська перспектива тісно переплелися. Завдяки світовим фінансовим ресурсам, нової структурної економіки і на цій основі економічної та соціальної ситуації, яка дасть можливість покінчити з бідністю в Україні, ми можемо розраховувати на досягнення відповідних європейських стандартів. Якщо вдасться покінчити з корупцією в багатьох ешелонах, в т. ч. і владних, побудувати громадянське суспільство, і в першу чергу справедливе, на базі чесних судів, виборів до різних гілок влади, розвитку місцевого самоврядування, позбутися олігархату і монополії в окремих секторах економіки, то Україна дуже швидко буде визнана світом і перед нею відкриються європейські двері, незважаючи на бюрократичні постулати. Але це не відбудеться завтра-післязавтра, спонтанно, навіть за визнанням героїзму, сміливості української нації у війні з російським агресором. Європа, світ хочуть побачити таку ж нашу рішучість і безкомпромісність у проведенні реформ, яку вони бачать і високо оцінюють в сьогоднішній війні з російським агресором. Тому все знову в наших руках, думках, головах, рішеннях і діях. Саме від цього залежить ближня чи дальша перспектива бути в європейській спільноті.
