В інтерв’ю для газети «Галичина» голова Івано-Франківської обласної організації ВО «Батьківщина», народний депутат України чотирьох минулих скликань Дмитро Шлемко наголосив, що ера впливу Росії на Україну безповоротно йде в минуле, і головне завдання Президента, це не лише гарантувати дотримання в країні конституційних норм, а й вести зрозумілу проукраїнську зовнішню політику, звернув увагу, що команда Зеленського має чітко усвідомити: без радикальних змін суспільство швидко розчарується і вже не терпітиме п’ять років.

- Дмитре Васильовичу, як оцінюєте перспективи України за керівництва нового Президента Володимира Зеленського і чи варто сподіватися на політику змін?

- Переконлива перемога на президентських виборах Володимира Зеленського показала, що українцям набридла попередня влада корупціонерів, злодіїв, обіцяльників, які прикриваючись патріотичною риторикою, п’ять років обманювали як власний народ, так і світ. Тому й не дивно, що на сьогодні в нашій країні спостерігається найнижчий у світі рівень довіри населення до влади та правлячої політичної еліти. Свідченням цього – і те, що при найвищій підтримці у відсотковому вимірі в політичній історії України новий Президент здобув електоральну перемогу практично у всіх регіонах України. Тобто негативне відношення до влади сформувалося по всій країні. Тепер для Президента і його команди дуже важливо виправдати надії, сподівання мільйонів українців. Серед головних проблем, які доведеться вирішувати в найближчій перспективі – це на тлі війни на Донбасі та складної економічної ситуації подбати про поліпшення життя простих українців, на що вони так сподіваються.

Затиснуті непомірними тарифами, інфляцією, постійним зростанням цін люди очікують і покладають надії на те, що новий Президент зробить все, щоб їм стало краще жити. Для цього потрібні кардинальні рішення і принципові зміни в багатьох сферах суспільного життя. Тому важливо, щоб його команда могла їх запропонувати країні сьогодні. Вже стало як світовою, так і вітчизняною практикою виносити на розгляд суспільства 100 днів Президента. Саме ця перша програма має дати відповідь на такі принципові питання: як Президент боротиметься з корупціонерами, посадить їх чи лише пожурить, як вестимуть себе при його президентстві олігархи, чи бажає і зуміє знизити непосильні тарифи, а для цього в нього є всі економічні інструменти, яких людей приведе до влади на всіх рівнях (від Києва до районів), чи поміняє одіозні кадри в правоохоронних органах, судах, який поштовх дасть до розвитку малого і середнього бізнесу, чи зуміє задовільнити запит суспільства на поліпшення рівня медичного обслуговування, підвищення соціальних виплат, зменшення безробіття та чимало іншого. Всіх і досі хвилює питання, як новий Президент планує покінчити з війною на Сході, повертати український Крим. Якщо буде дано відповіді на ці та багато інших питань і визначено шляхи їх вирішення, то суспільство повірить, що зміни відбудуться.

- А якщо Президент зі своєю командою не запропонують суспільству змін?

- Тоді для чого було приходити до влади? Адже українці голосували за нового Президента не тому, що він їм пообіцяв «золоті гори», а тому, що не могли терпіти попередника. Голосували переважно не «за», а «проти». Ось чому уроки минулого мають служити основою для майбутнього. А, по-друге, до влади прийшов не один Зеленський, а команда молодих, амбітних, хоч і без досвіду, людей. Вони мають чітко усвідомити, що без радикальних змін суспільство швидко розчарується і вже не терпітиме і їх п’ять років, як команду Порошенка. Є надія, що найближчим часом новий Президент і новий прем’єр-міністр запропонують країні перспективи розвитку. Тільки спільна, узгоджена програма і план дій можуть вивести Україну з політичної та економічної стагнації. Найголовніше буде – це поєднати нових, молодих, амбітних людей в політиці з досвідом, професійністю та бажанням зреалізувати чітку стратегію суспільних змін.

- Чи можлива зміна зовнішньополітичного курсу України за правління команди Зе?

- Безперечно, що головне завдання Президента – це не лише гарантувати дотримання в країні конституційних норм, а й вести зрозумілу проукраїнську зовнішню політику. Переважна більшість українців проголосувала за шлях до НАТО та ЄС, адже його декларували практично всі лідери президентських перегонів. Саме про такий вектор розвитку, як показує соціологія, заявляє абсолютна більшість українців. Команду «Опозиційна платформа – За життя» Ю. Бойка, а саме вони представляють прокремлівський напрямок, готові підтримати лише 10 відсотків виборців. А це означає, що підґрунтя для зміни вектору до східного сусіда вже не існує, а отже, ера, за якої Україна може опинитися в зоні впливу Росії, безповоротно йде в минуле. Хоч на нинішніх дочасних виборах до Верховної Ради України окремі політики будуть на цьому спекулювати, особливо в патріотично налаштованій Галичині, лякаючи виборців поворотом зовнішньополітичного вектору, реваншом старих політичних сил.Зрозуміло чому, бо в політичному загашнику в них нічого іншого для народу не існує.

- Нині побутує думка, що в існуючих політичних умовах можливий реванш старих політичних сил, які були до Майдану. Якими є Ваші міркування про це?

- 73 відсотки виборців проголосувало не лише за Президента Зеленського, а й за те, щоб жодним чином не допустити до влади як корупціонерів, хапуг, так і колишніх регіоналів. Їхні команди практично нічим не відрізнялися, обдираючи український народ. Хіба що в методах і масштабах корупційних діянь. Тому гарантом обраної векторності є сьогодні український народ, а не Президент і політики.

- «Батьківщина» допомагатиме команді новообраного Президента чи займе опозиційну нішу?

- Як відомо, Юлія Тимошенко, яка в президентських перегонах зайняла третє місце, першою привітала з перемогою Володимира Зеленського і заявила, що поважає вибір українського народу. Другим її кроком була заява у Верховній Раді України про те, щоб дати Президентові можливість виконувати конституційні повноваження, а не свідомо чинити йому опір, в тому числі і в кадрових призначеннях. Фракція «Батьківщина» у парламенті голосувала за всі законопроекти, подані Президентом. Тобто «Батьківщина» з перших днів підклала йому плече допомоги. На сьогодні цим плечем насамперед може стати «Новий курс України», напрацьований «Батьківщиною» разом з найкращими фахівцями в різних галузях, де прописано, як розбудовувати країну, як її виводити з бідності та забезпечити прискорене економічне зростання.

Немає сумніву, якщо виборці 21 липня цього року на дострокових парламентських виборах, які згідно з рішенням Конституційного Суду відбудуться, бо указ Президента Володимира Зеленського про дострокове припинення повноважень Верховної Ради та призначення позачергових виборів визнано конституційним, дадуть шанс «Батьківщині» бути представленою чисельною командою в законодавчому органі влади, то вона стане надійним партнером Президента. Нагадаю, що липневі вибори визначають, які саме політичні сили складуть правлячу коаліцію, і хто стане прем’єр-міністром. Днями Юлія Володимирівна заявила, що наші умови для створення коаліції дуже прості: нам треба відійти від безкінечних піар-шоу (адже попередня влада замінювала реальні кроки великими інформаційними хвилями) і забезпечити конкретні дії.

- Надзвичайно важливу роль у політичному майбутньому відіграватиме український парламент. Якою бачите розстановку політичних сил у парламенті після виборів до Верховної Ради?

- Як свідчить нинішня соціологія, до Верховної Ради мають можливість потрапити 4-5 політичних сил. На чолі кожної з них потенційний кандидат на прем’єрство. Тому так важливо, якій політичній партії віддадуть свої голоси якнайбільше виборців. Цим вони визнають, чи хотіли б бачити при молодому, енергійному, але без досвіду державного управління Президентові, фахового управлінця, який за короткий термін може радикально змінити соціально-економічну ситуацію в країні на основі професійної програми. Безперечно, що від «Батьківщини» таким кандидатом на прем’єра є Юлія Тимошенко. Я не характеризувати тут ті позитиви, що були в арсеналі її прем’єрства. Однак на одному, як характерному для Івано-Франківщини, все-таки зупинюся. Місяць тому область дуже потерпіла від стихії. Сильні грозові дощі, град, вітер, затоплення городів, низинних територій, пошкодження господарських будівель, руйнування берегоукріплень, пішохідних та автомобільних мостів і доріг завдали збитків майже на 500млн гривень. Попри це, уряд і досі не виділив жодної копійки на ліквідацію наслідків негоди.

Зовсім по-іншому поступила прем’єр Юлія Тимошенко в 2008 році, коли повінь 23-27 липня завдала Прикарпаттю значних збитків. Уряд ініціював внесення змін до Державного бюджету, згідно з якими Івано-Франківській області було виділено для ліквідації наслідків стихійного лиха1 мільярд 357мільйонів гривень. На мою думку, це і є свідченням розуміння людського болю кожного потерпілого і ставлення влади, керівників до простої людини.

- Нині чимало говорять про переваги парламентської форми правління. Наскільки імовірно, що Україна невдовзі стане парламентською республікою?

- Питання форми правління хвилює багатьох політиків. І не безпідставно, адже за роки після нічного прийняття компромісної Конституції в країні запанувало двовладдя. У нас два керівники виконавчої влади – Президент і прем’єр-міністр. Міністри, голови ОДА, РДА, структурні підрозділи виконавчої влади на всіх рівнях можуть отримувати від двох лідерів держави зовсім протилежні для виконання команди, особливо якщо між ними конфлікт. Як свідчить наша реальність, саме конфлікти між Президентом і прем’єром були домінуючими в роботі за останні десятиріччя. Тому рано чи пізно нам потрібно буде прибрати існуюче двовладдя і вибрати одну з форм правління, яка існує в світовій практиці – президентська чи парламентська. Тобто має залишитися один керівник держави, або президент, або прем’єр-міністр. Але це можна зробити лише через Конституцію України. Бажано нову. Це достатньо клопіткий, тривалий процес. Тому немає підстав говорити про те, що ми швидко можемо провести такі зміни. Зразу скажу, і Юлія Тимошенко, і партія «Батьківщина» чітко висловили свою позицію щодо парламентської республіки і представили суспільству в «Новому курсі України» нову Конституцію, в обговоренні якої і внесенні змін та пропозицій могли взяти участь всі охочі.

- Чи дала б поштовх парламентська форма правління успішному розвитку України?

- Для того, щоб зрозуміти переваги однієї форми правління над іншою, треба окреслити недоліки однієї з них. У цьому випадку – президентської. Це дуже характерно для української історії. Серед обраних раніше президентів чомусь так траплялося, що один був батьком олігархії, другий – злодій у законі, а третій – крупний торгаш. Обирали ж усім народом. Є дуже багато вад президентської форми правління, які відомі як у світовій, так і у вітчизняній політичній практиці. Головна полягає в тому, що в нас одна людина в своєму кабінеті, не відомо під яким і чиїм впливом, на тверезу чи п’яну голову, компетентно чи ні, в суспільних чи своїх інтересах ухвалює рішення для країни. І на сьогодні нічого зробити з цим не можна, хоч наслідки для суспільства можуть бути трагічними, адже він «цар нації». Тому змінювати ситуацію потрібно докорінно, переходячи на парламентську форму правління. Зрозуміло, що для цього необхідно поспілкуватися з виборцями і переконати їх в перевагах останньої, адже більшість з них привикла вибирати Президента всенародно і не хоче відмовлятися від цього права. Не буду детально зупинятися на перевагах парламентської форми правління, скажу лише, що більшість успішних країн світу сповідують саме її. 30 країн, які мають найвищий

у світі рівень доходів ВВП на душу населення, обрали парламентську форму правління. Так, США становлять виняток. Але ми всі бачимо, як президенту Трампу сьогодні непросто керувати, бо Конгрес та Сенат не завжди його підтримують і приймають свої рішення та конфліктують з Президентом. Тому, на думку багатьох політиків, парламентська форма правління при зміні виборчого законодавства дозволить провести чіткі, сильні стратегії перезаснування держави, дасть поштовх для стрімкого розвитку всіх сфер нашого життя.