Диво Семенюкове. Народний художник України з Надвірнянщини сягнув нових висот графічної майстерності в ілюстраціях до «Кобзаря» 2019 року

Одна із Семенюкових ілюстрацій до книжки

Сподіваюся, – ні, впевнений, – що в кожному, хто візьме до рук виданий торік «Кобзар», насичений графікою Василя СЕМЕНЮКА, одразу спалахне зацікавлення. Не лише тому, що впадуть в око відомі слова Тараса Шевченка «Ну що б, здавалося, слова…» із привабливої біло-чорної суперобкладинки. Людина допитливо гортатиме сторінки нової книжки, а запитання лізтимуть у голову: «Що ж такого особливого створив Семенюк, щоби здивувати, поповнити багату образотворчу Шевченкіану? Хіба будь-хто здатний подолати психологічний бар’єр інтелектуально-духовної масштабності постаті Кобзаря?».

Свої сумніви з цього приводу я подолав досить швидко. Понад двісті графічних композицій на твори Тараса Шевченка оживали в моєму серці та уяві, чисті помисли відкривали загадку любові, диво єдності мислі й руки художника. Допомогла в цьому пізнанні «Передмова» В. Семенюка до ілюстрованого ним «Кобзаря». Вчитаймось у цей текст і світ таланту заграє неповторними барвами творчих пошуків, мук, незгасної, неповторної праці: «Березень 2011 року Божого для мене був знаковим. Так, знаковим! Не знаю, чи хтось частіше відкривав «Кобзар», ніж я цього місяця. Якщо так, то хотів би я бачити цю людину. Що вона шукала там? І що знайшла? Шевченко своїми думками, як розпечена магма вулкану, накрив мене всього, не залишаючи нічого для мене. Це вже був не я. Ні! Не я. Я біг. Падав. І ще раз зводив свій взір догори. А як там на світі Божім? Світ мовчав. А я був як на гонках по вертикалі. І це було як у бою.

Завтра знову буде те, що нині. Бій. Тільки вперед. Слово у лінію. Лінію в слово. Плач. Розпука. Кров. Шаблі. Я все ближче і ближче… Та де там! Чим ближче я до нього, тим далі він від мене. Бракувало мені лінії. Думки. І безпорадні мої мрії… І де ті орієнтири? Це – так можна. А оце – так. А так – не годиться. У кого просити поміч? На мої запитання ніхто не відгукнувся. Тільки правда сиділа на своєму троні і усміхалася. А коло неї брехня у золото слово несла. Чиста правда хотіла почути про себе чисту правду, а підступна брехня не хотіла цього. Не роби цього! Йди від мене! Пощо тобі Шевченко? Кому ти хочеш довести? Все одно від них віддяки ніякої не жди. А коло мене як на маминій печі. Подумай! Ще не пізно… І так щоднини я боровся з самим собою. Лінь велика росла, гейби на дріжджах розчинена була. Лінуватись – це гріх, подумав я, і вплітав лінію в лінію».

Зерна світлої любові до українських національних цінностей, поваги до чесної людської праці засівали в душу допитливого хлопчика бабуся й дідусь, мама і тато, доброзичливі односельці з Чорного Потоку Надвірнянського району, де з Господнього благословення і батьківської любові 19 вересня 1957 р. прийшов на світ земний Василь.

Бабуся Теодозія-Василина навчила Василька «Отче наш», «Богородице Діво», «Вірую», рахувати до тисячі, знати дні і місяці, баладу про легендарного Олексу Довбуша «Ой попід гай зелененький», щиро молилася, просила Бога, щоб онук її вивчився на художника.

Дідусь Михайло плекав у Василькові силу волі, наполегливість, військову кмітливість, бо був січовим стрільцем, воював із загарбниками за незалежність України.

Тато Іван мав добрі руки, чуйне серце. Добре знав Біблію, був сільським зубним лікарем. Дуже любив коней-гуцуликів, які його слухались, бо не лише давав поласувати вівсом, а й, як не дивно, приголублював піснями. Над Чорним Потоком линули Семенюкові коломийки, українські народні пісні. Доброзичливий родинний клімат Семенюків духовно об’єднувала і нині, на 90-му році життя, підтримує мама Марія великою любов’ю, яку черпає в поезії Тараса Шевченка. Саме від неї малий Василько вперше почув «Садок вишневий коло хати», «Мені тринадцятий минало», «За сонцем хмаронька пливе», «Іван Підкова», «Сонце заходить, гори чорніють», особливо щемного «Гамалію»…

Лірико-філософський, національно-гуманістичний світогляд, зароджений у дитинстві, формувався, утверджувався під час навчання у Львівському училищі прикладного мистецтва ім. І. Труша та Українському поліграфічному інституті ім. І. Федорова (нині – Українська академія друкарства).

Працюючи в галузі живопису, графіки, декоративно-прикладного мистецтва, В. Семенюк створив «Будні мого села», цикл «Обрядовий», серії «Українські народні пісні», «Пісня про незнищенність матерії». Про багатогранність його творчості свідчать численні живописні та графічні композиції за мотивами творів Б.-І. Антонича, В. Симоненка, О. Ольжича та інших поетів. Василь Семенюк проілюстрував чотири книжки автора цієї статті.

Творчу працю Василя Семенюка визнали фахівці та українська громадськість. Він доцент Львівської національної академії мистецтв, член Національної спілки художників України, заслужений діяч мистецтв України, народний художник України.

Тарасові твори В. Семенюк почав осмислювати ще студентом. Це були кольорові композиції, графіка різних періодів, лінорити і, особливо, живопис на склі. Він ґрунтовно вивчив чудову графіку академіка-гравера Тараса Шевченка, який сповідував романтизм, відроджену ним техніку офорта, в якій виконано шість аркушів, що увійшли до альбому «Живописна Україна». Добре знає джерела української графіки – мистецтво мініатюр часів давньоукраїнської держави Русь, творчість С. Гординського, П. Ковжуна, Л. Левицького, І. Остафійчука, з якими пов’язано високе піднесення львівської графічної школи.

Василь Штернберг створив офорт до першого «Кобзаря» (1840 р.), що розміщувався перед титульним аркушем книжки на лівому боці, шмуцтитулем. На малюнку забражений кобзар з кобзою та хлопчиком-поводирем. У 1844 р. Яків де Бальмен та Михайло Башилов проілюстрували майже всі твори, надруковані тоді в «Кобзарі». Вони заново переписали їх у латино-польській транскрипції, прикрасивши віньєтками, буквицями й малюнками. Так з’явилася розкішно оформлена рукописна книжка «Wirszy Szewczenka. 1844. Kobzar. T. Szewczenka».

Василь Семенюк опанував особливості творчості ілюстраторів «Кобзаря» І. Їжакевича, К. Трутовського, О. Сластіона, М. Микешика, Б. Смирнова, І. Рєпіна, С. Караффи-Корбут, В. Седляра, В. Касіяна, В. Лопати, М. Стратілата, О. Івахненка, М. Стороженка, І. Марчука та інших. Він по-авангардному незвично ілюструє поезії Тараса Шевченка, дає візії – власними засобами творить оригінальні роботи, на які його надихає поезія. В кожній його композиції цитата з Шевченкових поезій – квінтесенція думок Пророка. Наприклад, «Діла добрих обновляться, діла злих загинуть», «Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю!», «Нема на світі України, немає другого Дніпра», «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля»…

Чорно-білі рисунки переплітаються зі словом Кобзаря, створюючи одне ціле композиції, де немає межі в просторі і часі. Бо творчість Шевченка – на всі віки, як молитва перед святим образом. Новаторська особливість графічних робіт митця, як наголосила арткритик Лідія Трохим, – у поєднанні лінійних контурів і заповненні площин хроматичним або ахроматичним тоном. Їхня емоційна наснаженість найбільше виявляється через контрасти, легкість, «віртуозність» ліній.

Глибинний зв’язок між ілюстрованою поезією у «Кобзарі» Тараса Шевченка та її інтерпретацією художником-графіком Василем Семенюком яскраво виражений через український етнопсихологізм, який ґрунтується на морально-духовних, національних цінностях. Василь Семенюк усім своїм єством дякує чистій безсмертній душі Тараса Шевченка, що дозволила через графічне оздоблення «Кобзаря» доторкнутися до феноменальної світової слави творчості українського Пророка…

Заслужений професор Львівського національного університету ім. І. Франка.