Щороку на Різдво Христове із вдячністю згадую святого Франциска Асизького, котрий подарував світові різдвяну скриньку, яку в Галичині здавна називають шопкою, – мистецьку інсталяцію, що відтворює сцену народження Ісуса. По суті, він і започаткував традицію використовувати її у вертепному обряді як статичну композицію, пересувний ляльковий театр чи сценічне дійство з участю живих акторів...

Це сталося понад 800 років тому – у грудні далекого 1223-го, у містечку Греччо (Італія) з благословення Папи Гонорія ІІІ. Тоді невеликі території на Близькому Сході утримували хрестоносці, тож Франциск ще 1219 року намагався особисто владнати конфлікт між хрестоносцями і султаном, вирушивши задля цього до Єгипту, але досягти примирення йому так і не вдалося. Щоб нагадати світові про найважливішу Новину – народження Христа, Франциск створив невдовзі перший макет вертепу з немовлятком Ісусом, Його родиною, волхвами, пастухами, ягнятком, волом і віслюком, відобразивши те, як в убогій яскині, в яслах на сіні народився Той, хто промовив: «Мир вам!».

Проминуло століття – і різдвяні шопки встановлювали вже в усіх італійських містах, а відтак – і в усьому Західному світі. Зокрема, 1291 року за вказівкою першого папи-францисканця сцену Різдва відтворили в Санта Марія Маджоре – найбільшому марійському храмі у Римі. Франциска Асизького тоді вже на світі не було. Засновник Чину братів менших (згодом реформованого у Чин отців францисканців), лицар хрестового походу і поет, він прожив всього сорок чотири роки. Помер 4 жовтня 1226-го, тобто наступного року християнський світ відзначатиме 800-й День пам’яті одного з найвидатніших релігійних діячів в історії людства – того, хто в усіх живих створіннях бачив Бога. Франциска Асизького канонізував Папа Григорій ІХ ще 1228 р., оскільки за два роки до смерті, тобто 1224-го, у нього відкрилися рани Христові – і це був перший задокументований та визнаний Церквою випадок стигматизації.

Ще чверть століття тому, працюючи над перекладом з польської книжки Тадея Матури «Реколекції зі святим Франциском з Асижу», я мала нагоду ознайомитися з духовною спадщиною Чину отців францисканців, відомого в Україні з ХІІІ століття, і з творчістю його засновника. Тоді ж довідалася, що свої молитви (і навіть статути Чину) Франциск писав вільним віршем, тобто верлібром. Уже згодом натрапила в інтернеті на інформацію про те, що саме францисканці брали участь у перемовинах Данила Галицького з Папою Римським з приводу коронації князя. Чи достовірна ця інформація – не знаю, але в часі Різдва вирішила нагадати про перший макет вертепу, створений святим Франциском, і про його завжди актуальну, відому в усьому світі молитву. Ось вона:

Господи, вчини мене знаряддям Твого миру,

щоб я міг сіяти любов там, де панує ненависть,

віру – там, де панує сумнів,

надію – там, де панує відчай,

радість – там, де панує смуток,

світло – там, де панує темрява.

Навчи мене, Господи, втішати, а не чекати на втіху,

розуміти, а не чекати на розуміння,

любити, а не чекати на любов.

Бо даючи – одержуємо,

прощаючи – здобуваємо прощення,

а помираючи – воскресаємо до життя вічного

через Христа, Господа нашого.