Надія АФАНАСЬЄВА – корінна донеччанка, життя провела в Донецьку. У 75 років жінка залишила усе – квартиру на центральній площі, особисті речі, людей, з якими багато років спілкувалася, рідне місто… Втікала від війни, від того страху і неспокою, що вона принесла, від тотальної русифікації і людей, які швидко й безболісно змінили пріоритети.

Навесні 2014 року в Донецьку з’явилися чужі. Росіяни, котрі в рукавах носили саперні лопатки. Усіх, хто говорив українською, били. Жінка бачила, як за мову ледь не побили хлопця. Він був один, їх – п’ятеро. Добре, що відбувся попередженням і зміг утекти.

Дуже швидко приїжджі освоїлися. І почувалися господарями. Носили за спиною зброю.

«І чужинцями стали ми. Нам було страшно…», - згадує пані Надія.

Виходити на вулицю боялася. І відпустити чоловіка самого також, адже в двори заходили приїжджі і забирали чоловіків копати окопи. Навіть у магазин поряд із домом доводилося ходити разом.

«У трамваї їдеш, боїшся. Люди з автоматами дивилися на вікна проїжджого транспорту, якщо зустрічалися поглядом з кимось із пасажирів – стріляли. Один мужчина так і загинув в трамваї», - розповідає чоловік пані Надії Володимир Доманський.

Ситуація в місті ставала дедалі гіршою. Одного дня поштарка сказала, що пенсію носити більше не буде, боялася, що прийдуть бандерівці. Не тих слід було боятися.

«Після цих слів зрозуміли, що треба забрати заощадження – сума невелика, але й то гроші. Якщо доведеться втікати, копійка зайвою не буде. У банку коло каси зіштовхнулася з чужим із автоматом, так страшно стало. Раділа, що жива залишилася», - пригадує жінка.

Надія Пантеліївна та її сім’я були активістами, ходили на усі проукраїнські мітинги, які проводилися в Донецьку. В окупованому місті бути націоналістами важко. Після кількох попереджень окупанти спалили намет протестувальників і побили одного з організаторів. Сильно, спина у нього посиніла від побоїв.

Пенсіонерів на мітингах було мало, здебільшого виходила молодь. У пам’ять вкарбувався один, останній для жінки протест. 13 березня 2014 року в місто централізовано завезли багато автобусів з «туристами». Надія Пантеліївна ходила до сусідів, запрошувала вийти на мітинг. Усі відмовлялися, знали, що росіяни їдуть, раділи. А ті приїхали не з пустими руками, зі зброєю, палицями, битами. На площі Леніна розгорнулося протистояння. Українські активісти мітингували, а в них полетіли яйця, десятки, сотні яєць… Людей це не злякало, протестувальники залишилися на своїх місцях. Полетіли шумові гранати.

«Нам сказали, що саме час втікати. І дуже вчасно, після цього почалося побоїще, двох парубків тоді вбили. Людей, що втікали з сутички, били по спині палицями, кричали їм вслід всілякі принизливі й нецензурні слова», - розповідає пан Володимир.

Вразило те, що поліція мовчки спостерігала, ніхто з правоохоронців не втрутився. Навіть коли на їхніх очах сильно побили юнака.

«Відтоді ми жили в постійному страху. Вночі стріляли, я виходила на балкон подивитися, з якої сторони вогонь. Вікна в під’їзді потріскали. До росіян приєдналися і чеченці, їм за це платили. А нас ніхто не захищав», - з гіркотою пригадує жінка.

Чужі поводилися зверхньо й нахабно. Одного дня Надія Пантеліївна побачила «гостя» у себе на порозі. Після того замовили броньовані двері – як не як, захист.

У Донецьку процвітало мародерство. Крамниці, автосалони, універмаги – усе громили, виносили речі. Серед міста стояли великі автобуси – люди централізовано виїжджали в Ростов та Москву. На вулицях з’явилися танки та інша військова техніка, машини з брезентом – везли військових. Будь-яку машину могли спинити, якщо сподобалася, водія витягали, авто забирали.

Прикро згадувати, але багато з місцевих раділи, що «прийшла Росія». Мовити слово до когось із перехожих було лячно – а якщо здадуть. А згодом жінка помітила, що її сусіди русифікувалися. І друзі, з якими стільки років сиділи за одним столом, раділи і сумували – також. Багаторічна дружба закінчилася нецензурною лайкою…

Іти на вибори так званого керівника ДНР Захарченка і Надія Пантеліївна, і її чоловік відмовилися. Наступного дня почули, що тим, хто не прийшов, пенсію платити не будуть. Але гірше те, що їх «взяли на олівець», записали в окремий список.

«Ми закрили рот на замок. Що робити далі? Треба було виїжджати, але залишати двокімнатну квартиру в самісінькому центрі міста, в ремонт якої вклали ледь не останні гроші, не хотілося. Та все ж довелося», - зауважує активістка.

Жінка не вірить, що після всіх цих подій Донбас повернеться до України – люди там цього не хочуть. Вони за Росію.

Дехто з місцевих багато років їздить до «сусідів» на заробітки. Люди мають російські паспорти, отримують там пенсію. І в Україні також – дві пенсії краще, ніж одна. А дехто навіть і не виїздив, але жив з думкою, що коли прийде Росія, їхня зарплатня зросте втричі, навіть точні розрахунки проводили. Отак і чекали. Прийшла Росія, спершу людям трохи грошей дали, а далі все, зарплати зменшилися, тепер нарікають. Вода там погана, екологічна ситуація – також. Продукти харчування привозять з Росії, вони дорогі, часто неякісні і з сумнівним терміном придатності, розповідає жінка.

27 грудня Надія Пантеліївна та її чоловік Володимир виїхали з Донецька. З собою взяли небагато: трохи особистих речей, диван, адже не знали, чи буде їм де спати. І холодильник. Боялися настільки, що квартира і все, що залишили, відійшло на другий план – хотілося якнайскоріше втекти.

Що буде далі – не знали. Замкнули двері, віддали племіннику ключі, оплатили комунальні послуги на шість місяців наперед. На блок-постах були росіяни, вимагали з них документи на все майно. Зрештою, пропустили.

Вирушили в Сахновщинський район Харківської області до родичів Володимира. Переїхати з міста-мільйонника в селище міського типу було незвично. Їх поселили в занедбаному порожньому домі. Надворі холодно й темно, а в стінах такі щілини, що вітер гуляє. Плита не працює, довкола брудно. Першу ніч провели в родичів, а вранці все ж довелося повертатися до реальності. В цьому холодному домі провели понад три місяці. А далі знову в дорогу – родичі дали зрозуміти, що їм тут більше не раді, а війну назвали ледь не вигадкою двох пенсіонерів.

Зрештою, опинилися на Полтавщині. Шукали житло, нічого гідного не попадалося. Передивилися десятки будівель, в одній сирі стіни, інша розсипається. Та й на покупку грошей не було. Зрештою, оселилися в Кременчуці. Будинок був старенький, але подвір’я своє, та й сусіди хороші, добре слово скажуть, в гості покличуть. Так і подружилися.

Своє житло в центрі Донецька довелося продати. Оцінили його дуже дешево, у 12 тисяч доларів. До окупації і військових дій за нього пропонували 60 тисяч. Тоді над пропозицією задумувалися, адже мріяли переїхати в Крим. Але пожити на морському узбережжі їм так і не судилося – півострів анексували…

За отримані від продажу квартири кошти придбали житло на дев’ятому поверсі багатоквартирного будинку у Переяславі-Хмельницькому. Майже відразу зрозуміли, що будинок старий, панельний, влітку там дуже спекотно, а подружжю літнього віку в таких умовах жити важко. Та й проблеми зі здоров’ям давали про себе знати.

Продати квартиру вдалося швидко. Нове житло вже шукали на заході, ближче до доньки й внучки, які з Донецька переїхали до Львова. Так приїхали в Івано-Франківськ, купили маленьку квартирку в спальному мікрорайоні.

Коли зайшли в свою нову оселю – оніміли. Усе там було поломане, побите, сантехніка не працювала. Сміття, брудні стіни, знищена підлога. Ремонт тривав майже два роки. Грошей не вистачало… Доводилося самим носити важкі мішки з будівельними матеріалами, виносити гори сміття. Врешті-решт усе вивезли, поміняли, полагодили. Нині в помешканні чисто й затишно. Квартирка невеличка, компактна, та все ж своя…

Коли переїжджали із Кременчука, втратили кота. Зібрали усі нехитрі пожитки, завантажили в автомобіль. Кіт вирвався з рук і втік. Залишили сусідам корм, просили глядіти. Багато днів поспіль улюбленець приходив під вікно, де раніше жили його господарі. Довго дивився на уже порожній будинок, м’явкав… Чекав, а може повернуться, заберуть. Потім захворів. А згодом колишня сусідка зателефонувала й повідомила, що кіт помер. До численних втрат додалася ще одна…

Надія Пантеліївна щодня згадує чорного кота, часто плаче. І жалкує, що не повернулася, не забрала його з собою.

У Переяславі-Хмельницькому знайшли малесеньке кошеня. Таке худе, нещасне. Шкода стало малого. Погодували. Жінка знала, що уже не зможе залишити його на вулиці. З’ясувалося, що це кицька, назвали Ладою.

Надії Пантеліївні уже за вісімдесят. Понад три роки вони з чоловіком жителі Івано-Франківська. Місцеві, зареєстровані тут, проте статус переселенців за ними зберігається. Допомогу від органів соціального захисту вони вже не отримують, право на неї втратили після купівлі власного житла, пояснює головний спеціаліст Департаменту соціальної політики Івано-Франківської міської ради Наталія Калинюк.

Посадовець додає, грошова допомога внутрішньо переміщеним особам пенсійного віку, дітям до досягнення 18-річного віку та студентам денної форми навчання виплачується у розмірі 1000 гривень. Це так звана щомісячна адресна допомога для покриття витрат на проживання.

Для працездатних осіб допомога становить 442 гривні, якщо людина перестає працювати, виплата припиняється автоматично. На жаль, розмір цієї виплати не змінювали з 2014 року.

Офіційно в Івано-Франківську зареєстровано 3365 переселенців. Але дехто з цих людей уже змінив місце проживання, тож цифра може бути іншою. Станом на 31 липня в Україні зареєстровано 1 млн 450 тисяч 587 внутрішньо переміщених осіб, це на 51670 осіб більше, ніж торік.

«Переселенцям важко, нікому вони не потрібні. Люди не знають, куди їм їхати, чим займатися – їх ніхто не підтримує. Дехто з людей не витримує такі випробування, повертається назад, на окуповані території. Перш за все, людям треба надати житло, компенсувати те, що вони втратили або ж надати банківську позику під низький відсоток. Та й з роботою допомога не завадить», - акцентує увагу Надія Афанасьєва.

Комплексної програми надання житла внутрішньо переміщеним особам чи коштів на його придбання в Україні немає. Цього року планується залучити 22,1 млн євро від німецького уряду, ці ресурси спрямують на будівництво і ремонт житла для понад півтисячі родин вимушених переселенців та додатково придбають 60 квартир у Краматорську і Сєвєродонецьку.

Внутрішньо переміщені особи можуть розраховувати на підтримку державних органів.

Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міськради - призначення матеріальних виплат та допомоги в межах міста.

Контакти: Івано-Франківськ, вул. М. Грушевського, 29, тел. (0342) 55-20-83.

Департамент соціальної політики Івано-Франківської ОДА - призначення матеріальних виплат та допомоги в межах області.

Контакти: Івано-Франківськ, вул. Леся Курбаса, 2, (0342) 75-24-67, (0342) 50-30-82.

Державна міграційна служба надасть допомогу з паспортних та реєстраційних питань.

Контакти: Івано-Франківськ, вул. Академіка Гнатюка, 29, (0342) 53-44-55.

Івано-Франківський міський центр зайнятості – допомога в пошуку роботи, призначення виплат через втрату заробітку.

Контакти: Івано-Франківськ, вул. Набережна ім. Стефаника, 34-б, (0342) 51-10-46, (0342) 51-10-53.

Допомагають також громадські та благодійні організації.

БО "Благодійний фонд "Карітас" Івано-Франківськ УГКЦ" пропонує взяти участь у проєкті з миробудування - різноманітних мистецьких заходах, майстер-класах, живій бібліотеці, відкритих публічних заходах, заняттях з арт-терапії. Це спосіб проведення дозвілля, можливість поспілкуватися та інтегруватися в місцеве середовище. У консультаційному центрі для дітей, сімей та молоді проходить цикл тренінгів відповідального батьківства.

Контакти організації: Івано-Франківськ, вул. Лесі Українки, 1, (0342) 50-25-46, вул. Крихівецька, 102, (0342) 77-99-89, (0342) 77-86-89.

Д.О.М. 4824 – громадська організація, створена переселенцями. Вона успішно працює й реалізує десятки соціальних проєктів. Серед найвідоміших - «Робоклуб», простір «Вдома», Розвиток молодих митців «Level UP» та багато інших. Для ВПО участь в усіх заходах безплатна.

Контакти організації: Івано-Франківськ, вул. Галицька, 29, 3-й поверх, 050-728-7114.

Всеукраїнське об’єднання «Українці Донбасу і Криму» проводить різноманітні заходи для адаптації вимушених переселенців, сприяє забезпеченню прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Контакти організації: Івано-Франківськ, вул. Василіянок, 62-а, оф. 202, 095-167-3730.

Молодіжна організація «Стан» діє в багатьох регіонах України. Реалізують проєкти у різноманітних напрямках, серед них і сприяння діалогу та примиренню.

Контакти організації в Івано-Франківську: Ленкавського 4-а, офіс 41, 095-349-5325.

Благодійна організація «Сила Прикарпаття» надає продуктові набори людям, які опинилися у скрутних умовах. Крім того, проводить майстер-класи для дітей.

Контакти організації: Івано-Франківськ, вул. Сухомлинського, 6, корпус 2, 097-086-3863, 066-858-6391.

Міжнародна організація з міграції (МОМ) реалізує цілу низку соціальних та гуманітарних проєктів, частина яких спрямована на допомогу вимушеним переселенцям. А ще організація надає гранти на розвиток власної справи.

Представництво в Україні: вул. Михайлівська, 8, Київ, (044) 568-50-15, (044) 568-50-16.

Громадська організація «Донбасс SOS» надає різноманітні послуги в сфері захисту прав ВПО, забезпечує юридичну та інформаційну підтримку. Діє безкоштовна «гаряча лінія» 0-800-309-110. Спектр послуг доволі широкий: захист прав громадян, які постраждали від збройного конфлікту, консультації з питань соціального та пенсійного забезпечення, перетину лінії розмежування, доступу до освітніх, медичних та житлових програм, а також програм працевлаштування тощо.

Контакти організації: Київ, вул. Ділова, 5-а.