Прикарпаття багате як на авторів творів гумористичного жанру, так і на їхніх виконавців. А от премії в цьому веселому і завжди популярному жанрі регіон досі не мав. Тож багатьох заінтригувала можливість стати свідками її презентації в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка, а власне цікавило те, що то за відзнака і кого визначено як першого її лауреата, бо засновники премії зберігали інтригу ледь не до останньої хвилини. І, звісно, читацько-слухацька аудиторія в залі книгозбірні була спраглою живого гумористичного слова, особливо ж після тривалого періоду жорстких карантинних обмежень.
Зрештою, нікого із шанувальників гумору середнього і старшого поколінь не здивувала назва нової відзнаки – літературна премія ім. Павла Добрянського «Чиколядовий капелюх». Утім, модератор імпрези й один з ініціаторів цієї премії – письменник Василь Бабій, для котрого у творчості веселий жанр – один із найулюбленіших, нагадав присутнім про місце П. Добрянського (1930 – 2011) в когорті знаних майстрів українського гумористичного слова, зачитавши присвячену йому інформаційну листівку, яку підготував і видав. Для пана Павла як уродженця Поділля Прикарпаття стало другою батьківщиною – його трудова біографія пов’язана саме з нашим краєм.
Після тривалого періоду праці за здобутим у медінституті фахом фармацевта він очолював обласну письменницьку організацію, працював заступником головного редактора журналу «Перевал». Побачили світ 20 книжок його соковитого гумору, позначеного впливом народних традицій у цій царині. Кілька найвідоміших із них по праву належать до золотого фонду української гумористичної літератури, і серед них повість, котра й дала назву новій відзнаці. Власне, премія ім. П. Добрянського є вже на Вінниччині: на рік випередили прикарпатців із заснуванням такої відзнаки земляки письменника, а в числі перших двох її лауреатів – літературний критик, есеїст, голова відродженого на Івано-Франківщині Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка (ТОПІЖ) Євген Баран. Він отримав цю нагороду за упорядкування книжки «Вічний Павло» зі спогадами колег-літераторів про людину, яку називали найкращим гумористом серед аптекарів і найкращим аптекарем серед гумористів.
Є. Баран привернув увагу присутніх до того далеко не випадкового моменту, що презентація премії ім. Павла Добрянського під промовистою назвою «Чиколядовий капелюх» (себто капелюх кольору шоколаду) відбувається якраз на празник святих апостолів Петра і Павла, одразу після Всесвітнього дня шоколаду... За словами заступника голови НСПУ Ярослава Ткачівського, саме незабутньому знайомству з Павлом Казимировичем, котрому показав свої перші проби в гуморі і той схвально оцінив їх, завдячує своєму становленню й утвердженню як автора творів веселого жанру – невдовзі їх надрукували журнали «Перець», «Дзвін», «Перевал»…
Диплом першого лауреата літературної премії ім. Павла Добрянського «Чиколядовий капелюх» вручили артистові розмовного жанру обласної філармонії ім. Іри Маланюк Ігореві ЧЕПІЛЮ, який уже чверть віку вірно служить українському гумористичному слову і пропагує його. Він отримав торт, який своїм темнокоричневим кольором і оформленням мимохіть викликає асоціації з «чоколядовим капелюхом»...
Шанувальники гумористичного слова на Прикарпатті та й за його межами знають І. Чепіля як лауреата низки всеукраїнських і прикарпатських конкурсів і фестивалів гумору й сатири, Міжнародного конкурсу читців ім. Андрія Сови. Артиста удостоєно медалі Степана Олійника «За благодійну діяльність» (він незмінний учасник фестивалю «Степанова весна», який щороку проводять в Одесі на пам’ять про цього видатного українського поета-сатирика). Як сказав директор філармонії Василь Тимків, у їхньому музичному закладі І. Чепіль з великим успіхом у глядачів заповнює нішу українського гумору, нішу, яка, певна річ, має бути професійною, проте загалом у нашій державі ще належно не пошановується. Сам артист розповів, як свого часу познайомився з Павлом Добрянським, і прочитав його гумореску, а також твори Я. Ткачівського та В. Бабія.
Власне, «родзинка» із врученням торта «Чиколядовий капелюх» першому лауреатові новозаснованої премії призначалася для читацько-слухацької аудиторії у другій частині дійства, а в першій його модератор – невичерпний на ідеї і жарти Василь Бабій представив присутнім перші три видання книжкової серії «Міська бібліотека гумору «Галицький ціп» (за назвою часопису, єдиний, але направду дорогого вартий номер якого вийшов друком 1929 року у прикарпатському містечку Богородчанах). Цей видавничий проєкт, який фінансує Івано-Франківська міська рада, ініційований ТОПІЖем і покликаний популяризувати не тільки український, а й, у перекладах, світовий гумор – тексти його класиків і сучасних майстрів веселого слова.
«Першою ластівкою» стала книжечка творів різних авторів «Свині не читають», упорядкована В. Бабієм, після того вийшли друком видання його власних прозових і поетичних гуморесок «Насолода абсурдом» та збірка текстів сміхованця із Коломиї Миколи Савчука «Катавасія біля банкомата». На тему згаданого «свинства» в людському житті Василь Бабій прочитав із представленої книжечки твори Степана Руданського, Павла Глазового і свою гумореску. Цю «веселу естафету» продовжили постійний читач книгозбірні, де відбувалась імпреза, Ярослав Пархуць та голова Закарпатської ОО НСПУ – поет, прозаїк і теж гуморист Василь Кузан. Він не може погодитися з тим, що за нинішніми проблемами, які обсіли українців, багато із нас чомусь зовсім забули про гумор як засіб, здатний істотно полегшити нам сприйняття життєвих негараздів, і, ознайомлюючи аудиторію із творчістю Михайла Чухрана, Павла Чучки та інших своїх побратимів по обласній письменницькій організації, зачитав їхні дотепні й колоритні тексти, написані на закарпатському діалекті.
